Сестра Керрі - Драйзер Теодор - Страница 27

У кожній їхній зустрічі, як у присутності Друе, так і без нього, було щось інтимне, невловиме, що хвилювало Керрі. Вона не відзначалася красномовністю і ніколи не вміла висловлювати своїх думок плавно й послідовно. Вона була людиною почуття, саме воно панувало над нею, глибоке і непереможне. Вона не могла б пригадати жодної багатозначної фрази з усього, що було сказане між ними, що ж до нишком кинутих поглядів та прихованих відчуттів, то яка жінка не збереже їх таємниці? Нічого подібного між нею і Друе ніколи не бувало, та й не могло бути. Вона піддалася йому, бо була охоплена страхом, а він у ту хвилину з’явився перед нею як бажаний рятівник. Тепер же до неї промовляли таємні бурхливі почуття, яких Друе не міг би навіть зрозуміти. Погляди Герствуда були переконливіші, ніж найпалкіші запевнення закоханого. Ці погляди не вимагали негайно щось вирішувати, на них не треба було відповідати.

Люди взагалі переоцінюють значення слів, піддаючись ілюзії, ніби розмови призводять до істотних наслідків. А тим часом, як правило, переконують зовсім не слова, а те, що за ними ховається; справжні рушійні сили — почуття й бажання. І серце прислухається лише тоді, коли слова перестають йому заважати.

Розмовляючи з Герствудом, Керрі вслухалася не в слова, а в те, що таїлося за ними. Яка промовиста зовнішність! Як само за себе говорить його високе становище! Його потяг до неї, що дедалі зростав, лягав на її душу, як ніжний дотик руки. Він не лякав її, бо був невидимий; вона не турбувалася, що скажуть люди, що вона сама скаже собі, бо він був непомітний. Благання, переконливі умовляння зректися чиїхось старих прав і визнати нові,— і все це без слів. Розмова, яка в цей час точилася, була акомпанементом до того, що між ними відбувалось, як тихий музичний супровід до драматичної дії на сцені.

— Ви коли-небудь бачили вілли, що стоять уздовж набережної над озером на Північній стороні? — спитав Гер-ствуд.

— Так, якраз сьогодні я побувала там з місіс Гейл. Які вони гарні!

— Так, дуже гарні,— потвердив він.

— О боже, — сказала Керрі задумливо, — як би мені хотілося жити в такому домі!

— Ви не дуже щасливі,— повільно промовив Герствуд після недовгої мовчанки.

Він пильно глянув їй просто в вічі. Герствуд відчував, що зачепив болюче місце і що це добра нагода закинути слівце за себе. Він тихенько нахилився ще ближче і не відривав від неї пильного погляду, розуміючи, що настала критична мить. Керрі спробувала відвести очі, але це було марне зусилля: вся сила чоловічої волі спрямувалася на неї. Герствуд знав, що від цієї хвилини багато залежить, і хотів її підкорити. Він усе дивився й дивився, і чим далі це тривало, тим ставало нестерпніше. Маленька фабрична робітниця потрапила в цілковиту безвихідь. Вона вже зовсім втрачала рівновагу.

— О, ви не повинні так дивитись на мене, — мовила вона нарешті.

— Я нічого не можу з собою вдіяти, — відповів він.

Це її трохи розчулило, і вона не протестувала більше, додаючи йому сміливості.

— Ви не^адоволені життям, правда ж?

— Ні,— тихо відповіла вона.

Герствуд побачив, вірніше, відчув, що він господар становища. Присунувшись ще ближче, він доторкнувся до її руки.

— Не треба! — вигукнула вона і схопилася з місця.

— Пробачте, я ненавмисне, — відповів він спокійно.

Керрі не втекла від нього, хоч могла це зробити. Вона навіть не припинила розмови, а він з чарівною невимушеністю заговорив про щось дуже цікаве. Незабаром він підвівся і почав прощатись, і вона відчула, що перемога на його боці.

— Не треба журитись, — мовив він ніжно, — колись усе буде гаразд!

Вона не відповіла нічого, бо не знала, що сказати.

— Ми з вами добрі друзі, правда? — сказав він, простягаючи руку.

— Так, — відповіла вона.

— В такому разі ні слова про це, поки я не побачуся з вами знову.

Він затримав її руку в своїй.

— Цього я не можу обіцяти, — відповіла вона, вагаючись.

— Треба бути великодушнішою, — промовив він так просто, що зворушив її.

— Не будемо більше говорити про це, — відповіла вона.

— Чудово, — зрадів Герствуд.

Він спустився по сходах і сів у свій екіпаж, а Керрі замкнула двері і піднялася в свою кімнату. Вона скинула перед дзеркалом широкий мереживний комірець і недавно куплений гарненький поясок з крокодилячої шкіри.

— Я стаю просто гидка! — промовила вона до себе, щиро стурбована й засоромлена. — Все, що я роблю, недобре.

Керрі розпустила волосся, і воно розсипалося темними хвилями. Вона напружено перебирала в думці події цього вечора.

— Не знаю, — прошепотіла вона нарешті,— що мені робити?

— Так, — промовив сам до себе Герствуд, що в цей час їхав в екіпажі,— вона мене любить. Я певен.

І всю дорогу до свого бару, добрих чотири милі, управитель весело насвистував стару пісеньку, якої він не згадував уже років п’ятнадцять.

РОЗДІЛ XIII

Вірчі грамоти прийнято. Вавілонське стовпотворіння

Ще не минуло двох діб після розмови між Керрі й Герствудом, як він знову з’явився на Огден-сквері. Весь цей час він невідступно думав про неї. Її поблажливість розпалила його. Він почував, що доб’ється успіху, і дуже швидко.

Його інтерес до Керрі, щоб не сказати закоханість, був глибший, ніж просте бажання. То був розквіт почуттів, які вже багато років в’янули на сухому, неродючому грунті. Дуже можливо, що всі ті жінки, які доти привертали його увагу, були гірші, ніж Керрі. У нього не було жодного справжнього любовного захоплення після того, яке скінчилось одруженням, і він встиг зрозуміти, які незрілі й помилкові були його колишні уявлення. Щоразу, коли він про це думав, він казав собі, що якби довелося все починати спочатку, він нізащо не одружився б з такою жінкою, як місіс Герствуд. Водночас життєвий досвід дуже зменшив його пошану до прекрасної статі. Він ставився до жінок досить цинічно, для чого мав багато підстав. Усі ті, яких він знав до зустрічі з Керрі, були дуже схожі поміж собою: егоїстичні, неосвічені й нещирі. В дружинах його приятелів не було нічого привабного, а його власна дружина виявилась холодною, буденною істотою, від якої він не мав ніякої втіхи. Те, що він знав про різні кубла, де шукали задоволення своїх низьких інстинктів світські люди (а знав він чимало!), викликало в ньому огиду. Майже до всіх жінок він почував недовіру — для нього це були істоти, що прагнуть тільки мати користь із своєї краси й убрання. І він дивився на них проникливим, зневажливим поглядом. Водночас він був досить розумний, щоб шанувати достойну жінку. Він, правда, не став би замислюватися над таким чудом, як доброчесна жінка. Він скинув би перед нею капелюх і примусив би замовкнути базік і циніків, подібно до того, як ірландець — хазяїн нічліжки на Бауері,— шанобливо схиляючись перед милосердною сестрою, охоче і щедро жертвує на доброчинні справи. При цьому він би, однак, не замислився над тим, чому він це робить.

Чоловік у становищі Герствуда, натрапивши, після довгої низки зустрічей з нічого не вартими чи гидкими жінками, на молоду, незіпсовану, щиру істоту, намагається або відійти, почуваючи, яка велика відстань між ними, або, навпаки, наблизитися, захопившись своїм відкриттям. Такі чоловіки можуть наблизитись до юної жінки тільки кружним шляхом. Вони не мають заздалегідь виробленого методу, не знають, здобути прихильність юної істоти, і починають наставляти на неї пастки. Якщо мушка, на свою біду, залетіла в сіть, павук підповзає і диктує їй свої умови. І коли молода недосвідчена дівчина, що опинилась у вирі міського життя, потрапляє ненароком у поле зору бувалого зальотника, він, почавши навіть дуже здалека, може швидко наблизитись до мети, пускаючи в хід свої чари.

Прийнявши запрошення Друе, Герствуд думав, що поба-. чить ще одну модну картинку з вродливим личком. Він пішов, збираючись провести вечір легковажно й весело і зараз же назавжди забути випадкове знайомство. І раптом він побачив жінку, юність і краса якої причарували його. В лагідному погляді Керрі не було й сліду корисливості полюбовниці, в її несміливих манерах не було нічого, що хоч трохи скидалося б на спритність куртизанки. Він одразу зрозумів, що помилився в своїх передбаченнях, що це бідолашне створіння потрапило сюди через якісь скрутні обставини. Він зацікавився нею, сповнений співчуття, щоправда, не зовсім безкорисливого. Бажання здобути її прихильність пов’язувалося з переконанням, що з ним їй буде краще, ніж з Друе. Ніколи ще, скільки він жив, Герствуд нічому так не заздрив, як цій перемозі свого приятеля-комівояжера.