Сестра Керрі - Драйзер Теодор - Страница 11

Герствуд ставився до Друе прихильно. Йому подобалася його чепурність і щира вдача. Він знав, що Друе всього лише комівояжер, до того ж з невеликим стажем, проте фірма «Бартлет, Каріо і К°» була велика й багата, а Друе встиг себе там добре зарекомендувати. Герствуд був знайомий з містером Каріо, випивав з ним час від часу чарку за дружньою бесідою в компанії. Друе властива була риса, яка дуже допомагала йому в його діяльності, а саме почуття гумору, і при нагоді він умів розповісти щось цікаве. З Герствудом він балакав про перегони, розповідав цікаві історії про самого себе, про свої пригоди з жінками, а також ділився відомостями про торговельні справи в тих містах, де він бував, і завжди був приємним співрозмовником. Сьогодні ж він був в особливо веселому настрої, бо фірма прихильно прийняла його звіт, він уже встиг підібрати нову партію зразків і намітити маршрут для нової півторамісячної поїздки.

— А, це ви, Чарлі? Привіт, друже! — мовив Герствуд, коли Друе годині о восьмій ввійшов у залу/— Як справи?

У барі було повно людей.

Друе привітно всміхнувся, потиснув Герствудові руку, і вони, балакаючи, попрямували до прилавка.

— Дякую, непогано.

— Я вже місяця півтора вас не бачив. Коли ви повернулись?

— У п’ятницю, — відповів Друе. — Проїхався чудово.

— Радий чути, — промовив Герствуд, і його чорні очі ніби потеплішали, втрачаючи звичайний холодний вираз. — Вам чого? — додав він, коли буфетник у сніжно-білій куртці й такому ж галстуку нахилився до них з-за прилавка.

— Старої перцівки, — вирішив Друе.

— І мені трошки тієї ж, — сказав Герствуд і спитав: — Ви ще довго пробудете в місті?

— Тільки до середи. Іду тепер до Сен-Поля.

— В суботу тут був Джордж Івенс. Він казав, що на тому тижні бачив вас у Мілвокі.

— Так, я зустрічав Джорджа, — підтвердив Друе. — Чудовий хлопець! Ми з ним там непогано провели час.

Буфетник поставив перед ними склянки й пляшку, і, провадячи далі розмову, вони налили собі: Друе, як було заведено, — дві третини склянки, а Герствуд — на саме денце, доливши зельтерської.

— Що з Каріо? — спитав Герствуд. — Я вже тижнів зо два не бачив його тут.

— Кажуть, старий зовсім розхворівся, — сказав Друе. — У нього ж подагра!

— Свого часу він, мабуть, добре хапонув грошенят?

— Так, силу-силенну, — підтвердив Друе. — Та жити йому вже не багато лишилось. Він останнім часом майже не буває в конторі.

— У нього тільки один син, якщо не помиляюсь?

— Так, і з дуже метких, — усміхнувся Друе.

— Але він навряд чи може завдати фірмі великої шкоди, там же є інші компаньйони.

— Та й я так гадаю.

Герствуд стояв у розстебнутому піджаку, заклавши великі пальці в кишені жилета; його персні й інші коштовності так і вигравали в яскравому світлі. Він був справжнім втіленням вишуканості й добробуту.

Людині статечпій і непитущій сліпучо освітлена зала, сповнена жвавим гомоном, повинна здаватися якоюсь аномалією, дивним викривленням природи й життя. Метелики нескінченною низкою зліталися сюди на блиск вогнів. Розмови, що точилися тут, аж ніяк не свідчили про високий розумовий розвиток відвідувачів. Ясна річ, шахраї обирали відлюдніші місця для укладання своїх планів, політичні діячі приходили сюди, де кожен міг їх почути, не для того, щоб обговорював ти важливі справи; присутність тут усіх цих людей не можна було пояснити й бажанням випити, бо більшість відвідувачів таких фешенебельних місць — зовсім не алкоголіки. А проте мусить же бути якесь пояснення того, що люди люблять збиратися тут, щоб побалакати й посидіти в гамірній залі. Безперечно, якісь дивні сплетіння пристрастей і невиразних бажань породжують потребу в отаких своєрідних закладах, — інакше вони б не існували зовсім.

Друе, наприклад, приводила сюди жадоба розваг та бажання похизуватися серед багатших від нього. Численні знайомі, яких він зустрічав тут, заглядали в бар тому, що, самі того не усвідомлюючи, тяглися до товариства, до блиску, до всієї атмосфери цього закладу. Власне, це явище можна було б навіть розцінити як провісника вдосконалення суспільних звичаїв — хоч відвідувачі й задовольняли тут чуттєві бажання, в цьому не було нічого лихого. Яке лихо може постати з того, що люди бачать перед собою пишно оздоблену кімнату? В крайньому разі, у найбільш матеріалістично настроєних натур таке видовище може викликати бажання так само пишно обставити своє власне життя. Кінець кінцем, винна в цьому не розкішна зала, а люди з їхніми прагненнями. І коли така пишнота може розбудити в людях, одягнених гірше, бажання перевершити одягнених краще, то винний у цьому знову ж хибний напрям думок таких людей і ніщо інше. Досить усунути єдине, що викликає такі нарікання, — алкоголь, і залишаться тільки гарна обстава й піднесений настрій, тобто те, проти чого не заперечуватиме ніхто. Добра слава, яку мають наші сучасні ресторани, — найкращий доказ цього.

І проте перед нами — ось ця залита світлом кімната, а в ній юрба ошатно вбраних пожадливих людей, зайнятих пустими балачками, а найбільше — собою, своїми невиразними, хаотичними думками й почуттями, захоплених блиском, показною розкішшю — усім тим, зрештою, що для людини поза цими стінами, під чистим сяйвом одвічних зірок повинно здаватися чудним і нікчемним. Проти зоряного неба, під рвучким нічним вітром це місце, залляте електричним світлом, виринає з темряви, ніби блискуча нічна квітка, таємнича, запашна й зваблива, обліплена комахами троянда насолод.

— Бачите, хто до нас завітав? — спитав Герствуд, поглянувши на чоловіка в. циліндрі й сюртуку, який щойно ввійшов до зали; товсті щоки новоприбулого розчервонілися, наче після ситного обіду.

— Ні. Де? — відповів Друе.

— Отой, у циліндрі,— Герствуд показав очима, в який бік дивитись.

— Так, бачу, — сказав Друе, вдаючи, ніби дивиться в інший бік. — Хто це?

— Це Жюль Уоллес, відомий спірит.

Друе з цікавістю стежив тепер очима за цим добродієм.

— А вигляд у нього зовсім не такий, ніби він має справу тільки з духами, правда? — промовив він.

— Та хто його знає,— відповів Герствуд. — А проте гроші він з цього має неабиякі.— І в його очах спалахнув вогник.

— Я не дуже вірю в ці речі, а ви? — мовив Друе.

— Бачите, важко сказати, — відказав Герствуд. — Може, щось і є за цим усім. Та щодо мене, я б не сушив собі цим голови. До речі,— додав він, — ви нікуди сьогодні не збираєтесь?

— Так, на «Дірку в землі», — відповів Друе, називаючи популярну тоді комедію.

— Ну, то вам, мабуть, час іти. Уже пів на дев’яту, — промовив Герствуд, виймаючи годинника.

Бар уже помітно спорожнів. Люди розходились — хто в театр, хто в свій клуб, а хто й до найчарівнішої з насолод (принаймні для людей цього типу) — до жінок.

— Так, я пішов, — сказав Друе.

— Зайдіть після вистави, я хочу вам щось показати, — запросив Герствуд.

— Із задоволенням! — зрадів Друе.

— Може, у вас уже щось передбачається на цей вечір? — додав Герствуд.

— Анічогісінько.

— Тоді приходьте.

— У п’ятницю, повертаючись до міста, я познайомився в поїзді з чарівним дівчатком, — сказав Друе, збираючись іти. — Чорт забирай, до від’їзду треба буде мені обов’язково навідатись до неї.

— Бог з нею, — сказав Герствуд.

— Ви б подивились, яка гарненька, — провадив Друе кон-фіденціальним тоном, намагаючись зацікавити свого друга.

— Отже, о дванадцятій, — нагадав Герствуд.

— Прийду, — відповів Друе, виходячи.

Ось яким чином Керрі була згадана у такому фривольному й веселому місці, і саме в той час, коли бідна маленька трудівниця гірко оплакувала свою важку долю, майже неминучу для неї на початку.

РОЗДІЛ VI

Машина і дівчина. Новітній лицар

Цього вечора Керрі виявила у своїх родичів нові риси. Настрій у квартирі нітрохи не змінився, але Керрі почувала себе зовсім інакше, і саме це розкрило їй очі на тих, хто її оточував. Бачивши Керрі напередодні в такому піднесеному настрої, Мінні сподівалась, що почує жваву розповідь про всі події першого робочого дня. Гансон також гадав, що Керрі буде задоволена.