Здібний учень - Кінг Стівен - Страница 40

(О, та це ж нісенітниця, гадаю, ви переплутали два різні випадки, але гаразд, усе гаразд, краще переплутати два різні випадки, ніж опустити цілком один, ви не повинні опускати НІЧОГО!

Один чоловік на переклику відгукується ще й за свого померлого сина, щоб дістати подвійну пайку!

(Назвіть його ім’я.)

Імені не знаю, але можу його показати, будь ласка, так, я можу його показати, я покажу, покажу, покажу, по...

(Розкажіть нам усе.)

... покажу, покажу, покажу, покажу, покажу, по...

І так, аж поки він прийшов до пам’яті із криком, що обпікав горло.

Не перестаючи труситися, він зирнув на сонного на сусідньому ліжку. Просто перед його очима виднів зморщений, запалий рот. Старий беззубий тигр. Старезний, жорстокий слон-убивця, який стратив одного бивня, а другий ледве тримається. Чудовисько, з якого сиплеться порохно.

— Боже мій,— прошепотів Моріс Хейзель. Голос у нього був тоненький та кволий, не чутний нікому, окрім нього самого. Сльози стікали йому по щоках на вуха. — Святий Боже, вбивця моєї дружини та моїх доньок спить в одній кімнаті зі мною, Боже мій, о милий, милий Боже, він зараз тут, разом зі мною, у цій кімнаті.

Сльози ринули потоком — гарячі й пекучі сльози люті та жаху.

Він тремтів і чекав на ранок, чекав, здавалося, цілу вічність.

21

Назавтра, у понеділок, Тод о шостій ранку мляво длубався виделкою в омлеті (власноручного приготування), коли до кухні зайшов батько — досі в купальному халаті з монограмою та в капцях.

— Добрранку,— невиразно промурмотів він до Тода, проходячи до холодильника, щоб налити собі помаранчевого соку.

Тод відповів, не відриваючи очей від книжки, детектива з серії "Коман-дос-87". Як добре, що він відкрутився од літньої практики у групі топографів, яка працювала неподалік Саусаліто. Це досить неблизький світ, щоб їздити туди щодня, навіть якби хтось із батьків зголосився позичити йому на літо свій автомобіль (ніхто не зголошувався). Та батько працював на будівництві під Саусаліто, тож міг би щоранку дорогою на роботу підвозити Тода до автобусної зупинки, а ввечері забирати його там-таки, повертаючись додому. Таке розв’язання проблеми як не зводило Тода з розуму: щовечора вертатися додому разом з батьком — це ще можна було якось стерпіти, але сама думка про те, що йому доведеться їздити з ним щоранку, доводила його до сказу. Саме вранці він почувався най вразливішим, коли мур між тим, який він є, і тим, яким би міг бути, здавався найтоншим. Найгірше було після нічних кошмарів, але й тоді, коли лихі сновидіння його щадили, він теж мався зле. Одного ранку він із жахом, таким раптовим, аж мурашки забігали в нього по спині, зрозумів, що він цілком серйозно думає про те, що може сягнути рукою через батьків дипломат, вчепитися в кермо «порше», і вони вдвох, змітаючи все на своєму шляху, вженуться в потік машин, що котить швидкісною смугою.

— Може, ще одне яйце, Тоде?

— Ні, дякую, тату.

Дік Боуден їв яєчню. Як можна було їсти яєчню? Дві хвилини в мікрохвильовій печі — і вона готова. Те, що ви потім бачите в тарілці, скидається на велетенське мертве око, вражене катарактою, око, що пускатиме жовто жару кров, якщо проколоти його виделкою.

Тод відсунув набік свого омлета. Він ледве його торкнувся.

Надворі у двері стукнула ранкова газета.

Закінчивши смажити яєчню, батько вимкнув гриль і підійшов до столу.

— Ти сьогодні не голодний, Тодику?

Ще раз так мене назвеш, і я встромлю свого ножа просто у твій мерзенний ніс... татусику.

— Гадаю, я втратив апетит.

Дік лагідно всміхнувся синові; на правому хлопцевому вусі залишився клаптик піни від крему для гоління.

— Твій апетит украла Бетті Траск. Ось яка моя думка.

— Еге ж, мабуть, твоя правда,— він усміхнувся вимученою усмішкою, яка миттю зникла, щойно тільки батько подався до дверей по газету. Може, ти прочнувся б, якби я розповів тобі, яка вона сучка, татусику? А що було б, якби я сказав: «О, до слова, ти, мабуть, не знаєш, що донька твого доброго приятеля Рея Траска — одна з найбрудніших хвойд у Санта-Донато? Вона залюбки поцілувала б себе в піхву, якби могла складатися навпіл, татусику. У неї тільки це і в голові. Маленька, брудна блудяжка. Дві затяжки коки[31], і вона твоя на всю ніч. Твоя і тоді, як, бува, не маєш коки. Вона звабить і пса, як не знайде чоловіка». Гадаю, тебе б це розпалило, татусику? Непогана була б наснага на цілий день!

Він із серцем відкинув ті думки геть, але знав, що їх йому не здихатись.

Повернувся батько з газетою. Тод кинув оком на заголовки: «НАБЛИЖАЄТЬСЯ СУДОВИЙ ПРОЦЕС НАД ШПИГУНАМИ. ІЗ ДЖЕРЕЛ ДЕРЖАВНОГО ДЕПАРТАМЕНТУ».

Дік сів.

— Бетті — гарненька дівчина,— зауважив він. — Вона нагадує мені твою матір, як я зустрів її вперше.

— Невже?

— Гарненька... молода... свіжа,— очі в Діка Боудена на мить узялися поволокою. Потім проясніли, і він глянув на сина, немовби чогось від нього чекав. — Не те, що краса твоєї матері геть злиняла. Але у цьому віці дівчина розточує певне... сяйво; гадаю, саме це слово тут доречне. Те сяйво короткочасне, воно швидко згасає. — Він знизав плечима і розгорнув газету.

— C’est la vie[32].

Вона — сучка, в якої тічка. Того-то, мабуть, і сяє.

— Ти з нею як слід поводишся, чи не так, Тодику? — батько здійснював свою звичну мандрівку по шпальтах газети до спортивних сторінок. — Вона не надто молода?

— Все в нормі, тату.

(Як він зараз же не стулить писка, я... я... я щось... зроблю... Закричу. Вихлюпну йому в обличчя його каву. Або ще щось.)

— Рей має тебе за славного хлопця,— неуважно кинув Дік. Нарешті він добувся спортивної сторінки і з головою поринув у читання. За столом запанувала благословенна тиша.

Уже з першого побачення Бетті Траск прилипла до нього як шевська смола. Після кіно він повів її до місцевої алеї закоханих, бо знав, чого саме від нього сподіваються. Там можна було з півгодини послинити одне одному щоки, щоб мати що розповідати назавтра своїм друзям. Вона, вирячивши очі, могла б розповісти, як вона пручалася,— хлопці іноді такі настирливі, так, так, а вона ж ніколи не злягається з першого разу, вона не з тих дівчат. Колежанки їй притакуватимуть, відтак усім кодлом підуть до дівчачого туалету і робитимуть там, як завжди, усяку чортівню — малюватимуться, куритимуть чи ще там щось.

Хлопець знав: він повинен домагатися свого. Повинен подолати перший етап, другий і зробити спробу перейти до третього. Бо на карті твоя репутація. Тод найменше прагнув мати славу племінного жеребчика, але дорожив репутацією нормального хлопця. А як ти зовсім не домагатимешся свого — піде поголос, люди почнуть замислюватися, чи все з тобою гаразд.

Отож він водив дівчат на пагорок Джейн, цілував їх, мацав цицьки, заходив трохи й далі, якщо вони дозволяли. Та на цьому все й кінчалося. Дівчина зупиняла його, він удавав, ніби трохи на неї сердиться, і відвозив її додому. Після цього можна було бути спокійним за те, що про нього казатимуть назавтра в дівчачому туалеті. Можна не переживати, що хтось подумає, ніби Тод якийсь ненормальний. А проте...

А проте Бетті Траск була саме з тих дівчат, що злягалися вже на першому побаченні. І не тільки на першому, а й на кожному. І не тільки на кожному, а й між побаченнями.

Уперше вони зійшлися за місяць до того, як триклятого фрица спіткав серцевий напад, і Тод вважав, що він не вдарив обличчям у багно, якщо враховувати його незайманість... може, з тієї самої причини молодий пітчер добре подає, коли його без попередження ставлять на одну з найголовніших ігор сезону. Не залишається часу на хвилювання, на роздуми, як-то воно буде.

Досі Тод завжди відчував, коли дівчина вирішувала, що наступного разу вона йому віддасться. Він знав, що хлопець він показний, привабливий і перспективний. Той тип хлопця, про якого їхні матусі-шльондри кажуть «гарна здобич». І коли він відчував, що дівчина ось-ось йому піддасться, він міняв її на іншу. Попри всі балачки, що він хлопець-зух, у Тода вистачало духу признатися собі, що якби він почав стрічатися з по-справжньому холодною дівчиною, то зрадів би й, може, ладен був би зустрічатися з нею упродовж років. А може, з нею і побрався б.