Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Здібний учень - Кінг Стівен - Страница 2
— Віддай мою газету,— шарпнув «Таймс» старий.
— Прошу, пане Дюсандере,— і Тод відпустив газету. Рука-павук утягла її всередину. Металеві ґрати знов зачинились на засувку.
— Моє прізвище Денкер,— кинув старий,— а не Дюсандер. Ти таки справді не вмієш читати. Шкода. На все добре.
Двері почали зачинятися. Тод швидко промовив у шпарину, що дедалі вужчала:
— Берген-Бельзен, січень 1943 до червня 1943, Освєнцім, червень 1943 до червня 1944. Unterkommandant[3]. Патін...
Двері зупинилися. Запухле, бліде обличчя, що знову з’явилося в отворі, було тепер схоже на зморшкувату напівспущену повітряну кулю. Тод усміхнувся.
— Ви втекли з Патіна, коли той уже майже весь був у руках росіян. Відтак добулися Буенос-Айреса. Дехто каже, що ви там забагатіли, вкладаючи вивезені з Німеччини гроші у наркобізнес. Так чи ні, але з 1950-го до 1952-го ви перебували в Мехіко. Потім...
— Хлопче, у тебе, мабуть, не всі дома,— і скарлюченим від артриту пальцем старий покрутив біля безформного вуха. Проте його беззубий рот кривився в паніці.
— Що ви робили з 1952-го до 1958 року, я не знаю,— провадив Тод, не перестаючи всміхатися. — Гадаю, цього ніхто не знає, або, може бути, просто ніхто нічого про це не каже. Але один ізраїльський агент вийшов на вас на Кубі, де ви працювали портьє в одному з великих готелів якраз перед приходом до влади Кастро. Вони втратили ваш слід, коли повстанці захопили Гавану. На поверхню ви знову випливли у Західному Берліні 1965 року. Вони майже схопили вас. — Два останні слова він вимовив як одне: схопивас. Водночас Тод стис пальці у великий, міцний кулак. Очі Дюсандерові вп’ялися в ці гарні, доглянуті американські руки, призначенням яких було робити моделі яхт та автомобілів для перегонів. І Тод їх і справді робив. Торік він удвох із батьком змайстрував модель «Титаніка». На це пішло майже чотири місяці, і тепер тато тримає «Титаніка» у своєму офісі.
— Я не знаю, про що ти говориш,— сказав Дюсандер. Без вставних щелеп він шокав, і це теж не сподобалось Тодові. Бр, виходить, Дюсандер не був... як би це сказати, не був справжній. Навіть полковник Клінк у фільмі «Герої Хогана» більше скидався на нациста, ніж Дюсандер. Певна річ, свого часу той був хлопець хоч куди. В одному часопису, в статті, де йшлося про табори смерті, автор називав його Кривавий диявол Патіна. — Забирайся-но звідси, хлопчику, а то викличу поліцію.
— Що ж, викликайте, пане Дюсандере. Чи, може, вам більше до вподоби гер Дюсандер? — Тод не переставав усміхатися, показуючи свої бездоганні зуби (витвір фторизації, здійснюваної з самого народження, та чищення зубів тричі на день зубною пастою «Крест»). — Після 1965 року вас ніхто не бачив... доки не побачив я, два місяці тому, в автобусі, коли ви їхали до середмістя.
— Ти божевільний.
— Отже, коли вам ще не перехотілося викликати поліцію,— усміхнувся Тод,— то не баріться, викликайте. Я на них почекаю отут, на ґаночку. А як волієте не поспішати, то, може, впустите мене, і ми побалакаємо.
Старий довгенько не зводив очей з усміхненого хлопчика. На дереві цвірінькали пташки. Біля сусіднього будинку працювала електрична косарка; здалеку, з вулиць, де рух був жвавіший, долинав гук машин, що котили у своєму власному ритмі.
І все ж Тода зненацька опали сумніви. Може, він зробив щось не так? Може, припустився якоїсь помилки? Він гадав, що ні; однак зараз він має діло з реальним життям, а не з виконанням шкільних завдань. Отож хлопець відчув полегкість (незначну, як він вирішив пізніше), коли Дюсандер сказав:
— Якщо так уже цього хочеш, можна зайти на хвилинку. Але я роблю це лише тому, що волію не завдавати тобі клопоту, ти мене розумієш?
— Певна річ, пане Дюсандере,— відповів Тод. Він причинив грати і зайшов до передпокою. Дюсандер зачинив за ним двері, відгороджуючи його від надворішнього сяйва ранку.
У будинку стояв дух тліну та алкоголю. Іноді, другого дня після вечірки, яку влаштовували Тодові батьки, коли мати, бувало, не встигне провітрити їхнього будинку, в ньому стояв такий самий дух. Але тут запах був значно гірший. Запах невитравний. Запах алкоголю, смаженої їжі, поту, старого одягу, нудотний запах ліків та старощів. У передпокої панувала темрява. Дюсандер стояв майже поруч, і голова його, що витикалася з високого коміра халата, скидалася на голову яструба, який жде, коли зранене ним звірятко сконає. Тої миті, незважаючи на брезкле неголене обличчя старого, Тод так виразно уявив цю людину в чорній уніформі офіцера СС, як не уявляв і тоді, коли бачив дідугана на вулиці. І раптом він відчув, що зі страху в нього похололо в животі. Не такого вже й великого страху, як він вирішив пізніше.
— Мушу вас попередити, що коли зі мною щось станеться... — почав був він і змовк, бо саме в цей час Дюсандер, човгаючи капцями, пройшов повз нього до кімнати. Він зневажливо поплескав Тода по спині, й той відчув, як гаряча кров шибнула йому в голову.
Тод подався слідом за ним, і вперше усмішка збігла з його вуст. Він не передбачав, що все так обернеться. Але все має бути гаразд. Усе мусить стати на свої місця. Певна річ, саме так воно й буде. Так було завжди. І коли вони зайшли до вітальні, він уже знову всміхався.
Та на нього чекало нове розчарування — та ще й яке! — хоча він і мав би бути готовим до цього. Там, звісно, не висів портрет Гітлера з його чубом та очима, що навідривно стежить за тобою. Ніяких тобі нагород у скляних шафах, не було там і церемоніального меча на стіні: на поличці коминка не було ні люгера, ні вальтера ППК (треба сказати, що й самого коминка в кімнаті теж не було). Певна річ, сказав собі Тод, старий був би несповна розуму, якби виставив усі ці речі на огляд. Проте викинути з голови все те, що він бачив у кіно чи по телевізору, було важко. Вітальня старого мала такий самий вигляд, як вітальня будь-якого одинака, що живе на невелику пенсію. Намальований на стіні цегляний коминок з почепленим над ним годинником. На столику — чорно-білий телевізор «Моторола»; на кінчиках антени — алюмінієва фольга для поліпшення приймання. Підлогу вкривав вичовганий посередині сірий килим. На поличці біля канапи лежали часописи: «Нешнл-джіографік», «Рідез дайджест» та «Лос-Анджелес». Замість портрета Гітлера або церемоніального меча на стіні в рамках висіли посвідчення американського громадянина та фотокартка жінки в химерному, схожому на ковпак, капелюшку. Пізніше Дюсандер розповів йому, що такі капелюшки називалися «клоше» і були дуже модними у двадцяті та тридцяті роки.
— Моя дружина,— промовив Дюсандер із почуттям. — Померла 1955 року від запалення легенів. У той час я працював на автомобільному заводі Меншлер, що в Ессені. Я сам мало після того не помер.
Тод не переставав усміхатися. Він перетяв кімнату, наче хотів якнайкраще розглянути жінку на знімку. Одначе, замість розглядати жінку, він став мацати абажур маленької настільної лампи.
— Облиш! — різко вигукнув Дюсандер.
Тод відсахнувся.
— Вийшло непогано,— сказав він відверто. — Справжній наказ. Хто це пак робив абажури з людської шкіри? Ільза Кох? Вона ж таки авторка жарту з маленькими скляними трубочками, чи не так?
— Не знаю, про що це ти? — відрубав Дюсандер. На телевізорі лежала пачка «кулз» без фільтра. Він простяг її Тодові.
— Сигарету? — спитав він і осміхнувся. Усмішка була премерзенна.
— Ні. Від них рак легенів. Мій тато курив, але покинув. Лікарі допомогли.
— Овва, навіть так. — Дюсандер витяг сірника з кишені халата і недбало чиркнув ним по пластиковому корпусу телевізора. Пахкаючи сигаретою, спитав: — А чи маєш ти бодай один аргумент, що змусив би мене не викликати поліцію і не розповідати їй про всі ті серйозні речі, в яких ти мене звинувачуєш? Тільки один аргумент? І поквапся, хлопче. Телефон поруч, у передпокої. Я певен, що твій батько дасть тобі добрячого прочухана. Тиждень, а то й більше сидітимеш за обідом на подушці, га?
— Мої батьки не прихильники тілесного покарання. На їхню думку, це не виліковує, а породжує ще більше проблем. — Очі в Тода раптом спалахнули. — А ви когось били? Жінок? Ви роздягали їх і...
3
Заступник начальника (нім.).
- Предыдущая
- 2/50
- Следующая