Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Марiя - Иваненко Оксана Дмитриевна - Страница 16
Вона блукала сама старовинними парками, вулицями. Деякі з них схожі в чомусь на похмурий Петербург, а інші — зовсім середньовічні, вузенькі, з старими будовами, дивними назвами, що збереглись з давніх-давен, і от вони всі на очах починають щоденне звичайне своє життя.
Поспішають заклопотані хазяйки, служниці. До будинку, де вона мешкає, іде солідно, наче якийсь професор, кухар їхнього пансіону. З почуттям власної гідності, але люб'язно, він трохи піднімає капелюх — він примітив цю молоду даму, бачив її не тільки в пансіоні, а й стрічає вранці саму.
— Guten Morgen, gnдdige Frau! (Доброго ранку, шановна пані (нім.)
Цей «пан», гер кухар, і покоївки, усі служниці і служники, перед якими часто просто-таки ніяковіють приїжджі з Росії, які вони не схожі на тих наймичок, парубків і дядьків — поміщицьку челядь по селах і в містах, що змальовує вона в своїх творах! Деякі критики їй дорікають, що наділяє вона їх надто тонкими почуттями, не властивими простому народу. Неправда, неправда — і горе, і біди, і кохання у них щирі, глибокі і безкорисливіші, — а певне безкорисливіші, на біду ж собі, — ніж у панів. Хіба вигадала вона з голови долю «Козачки» і зараз переживає за Чорнокрила? Навіть міцніше там у них кохання, ніж у тому оточенні, серед якого сама виросла.
А може, вона сама надто багато надає ваги коханню, якомусь незвичайному коханню, про яке мріяла, як кожна дівчина, і, може, так буває завжди, що, коли віддаєшся заміж, — насправді все не так? Ні, ні, вона не нарікає на Опанаса. Він їй здався кращим за всіх, кого досі зустрічала, і вони були друзі, і він був закоханий, але ж зовсім не так, як вона пише сама. А чоловіком він ставав усе нуднішим і нуднішим, а їй дорікав, що вона надто холодна й спокійна. «Така вродилася!» — інколи весело, інколи ображено відповідала. І звикла вже так і триматися. Та щось, щось змінилося за останні часи. Надто вже багато чоловіків почали упадати за нею, незважаючи на її «холодність» і неприступність.
Вона, звичайно, не знала, що її «холодний» спокійний зовніш ній вигляд говорив не про відсутність почуттів, а тільки про тс, що вони ще не розбуркані, і це інстинктивно відчувалось і манило до неї і трохи все-таки хвилювало її саму.
Тепер траплялось, що, сидячи над початим зошитом або блукаючи отак на самоті, вона думала не про кохання Павла і Варкії, а про себе... От про це вона вже нікому не напише... Ну, що за думки безглузді! Треба швидше дати поснідати Богдасеві, поснідати самій з Опанасом і сісти за працю.
Як їй хочеться багато написати. Коли б тільки не заважали люди, а з «дурними» своїми думками вона й сама впорається. Вона вміє. Про це й Опанас не знає — отак збоку глянути на себе і нещадно знайти не тільки слабкі, а навіть смішні свої риси. Сама з собою вона зовсім невисокої думки про себе. Вона не боїться картати себе тільки перед Іваном Сергійовичем, щодо своєї праці, звичайно. А може, це саме й збільшує його симпатії до неї?
Зараз вона про це не думала. Просто їй хотілося бути з ним гранично щирою.
Вона тільки пізніше стала усвідомлювати, що саме ця щирість діяла на всіх дужче, ніж наитонше кокетування. Це було вже пізніше. Інколи навіть як зброя.
* * *
А Опанас Васильович почувався ще гірше, ніж у Петербурзі. Одне заспокоювало — усі жінки, опинившись за кордоном, тримались далеко самостійніше й вільніше, ніж удома. Він з Марусею вже зробили деякі невеличкі подорожі в сусідні міста, курорти, і скрізь, де не стрічали своїх співвітчизників, він підмічав, що тут «барині» верховодять. Але ж Маруся не «бариня». Вона й тут сидить і працює, та якось упевненіше, категоричніше, відстоює свої права на свій час, свої бажання, нові знайомства.
І все частіше й частіше згадує він той «загублений pan» — тихий Немирів, куди тепер пише товаришам, колегам, і які, певне, заздрять йому, що він за кордоном... Поїхав би він кудись або в Полтаву, або в Чернігів, працював би десь у газеті, мандрував би по рідних околицях, а не по Саксонській Швейцарії...
Але ж Маруся тільки розпочала лікування. Щось досі їй не дуже кращає. Усі дами переконують, що коли спочатку стає гірше, то потім обов'язково буде краще. Що ж — «дамам» завжди все видніше, вони будь-якого лікаря заступлять.
Та ще оці постійні підрахунки.
Грошей обмаль. Треба весь час просто копійки лічити і заощаджувати на всьому — до чого він все життя мав презирство, щоб не сказати більше.
І от чекають щодня переказів з Петербурга. Там ще винні Марусі. Треба, щоб Каменецький потурбувався. З журналом українським щось нічого не чути. Почав би виходити журнал — все ж таки жива копійка. Куліш чомусь подався на Кавказ. Сидів у Берліні сам, розсварившись із своєю Сашунею, а тепер з нею ж у вояж. Перестав зовсім писати їм. Переказували його слова, мовляв, багато зробив для Марка Вовчка, відкрив їй шлях, хай тепер самостійно йде.
І піде. Он сидить пише. Богдасик повісив через плече школярську дощечку, узяв грифельок і, підстрибуючи, задоволений побіг до школи, де вже на нього чекає Саша Рейхель.
А що ж йому, Опанасові Васильовичу, тут робити?
7
Куди я йду, не пройду,
На твій слідок ізійду,
На слідочку постою...
Народна пісня
Загублений рай...
Загублений рай?
Він був тут — рай... А зараз те, що перед очима...
Закінчується врочистий акт. Іллі Петровичу Дорошенку здається, що ніколи він не затягувався так довго і ніколи не був таким нудним і беззмістовним. Ілля Петрович не слухає звіту директора гімназії. Вірші російською, французькою та німецькою мовами, що декламують з гіперболічними наголосами і неприродним, підкресленим «виразом» гімназисти, здаються недоречною нісенітницею, навіть без натяку на художній смак. Власний твір випускника, нагородженого золотою медаллю, хвалити бога, недовгий, зате промова Івана Яковича Сорокіна, словесника, надто велеречива, пишна. Що це його розвезло так у подяках? Оце вже поглузують колеги на прощальній вечірці! Два біленькі худенькі шестикласники, схожі між собою, як близнята, — а може, й справді близнята, — щось пробренькали в чотири руки на роялі. Та сьогодні чомусь усі здаються схожими — і учителі між собою, і гімназисти. Нарешті почалась роздача нагород. Граф Болеслав Потоцький сидить в першому ряду серед почесних гостей і задоволене покивує красивою головою. Більшість нагород придбане його коштом...
Він патрон усього міста, славного міста Немирова — малесенького містечка на Поділлі, за дві сотні верств від губерніального.
Поляки, яких більшість у цьому містечку, дивляться на графа Потоцького як на свого заступника в усіх справах, хоча він, розумний і передбачливий, відіграє ролю доброго духа не лише для своїх одноплемінників. От, приміром, збудував капличку для католиків, а водночас пожертвував основну суму для будування і православної в гімназії і звів дзвіницю в парафіяльній церкві — благо багатство дозволяє. Він утримує дитячий притулок, а в своєму палаці при будь-якій нагоді влаштовує концерти, коли можна заманити в Немирів більш-менш пристойного артиста. На ці концерти він гостинно запрошує всю немирівську інтелігенцію. Звичайно, він може відчувати себе владарем!
Та зараз поведінка магната зовсім не обходить Іллю Петровича, як ніхто і ніщо на цьому урочистому акті. Йому навіть дивно, що його товариші колеги — і Барщевський, і Теодорович, і Чайковський — хвилюються за своїх учнів, за весь порядок, хіба що один інспектор Олександр Миколайович Дельсаль, прекрасний викладач фізики, але дуже безтурботна і легковажна по характеру людина, зараз теж зовсім не хвилюється за це урочисте свято. Дельсаль поглядає на годинник і переглядається з дружиною, яка сидить поряд з графом Потоцьким. Інспектор турбується лише про те, чи все приготовлено до традиційної прощальної вечірки і чи не збіжиться це з традиційним прийомом у графа Болеслава, до якого ставиться без усякого пієтету і схиляння, та знає, що повинен підтримувати заведений етикет і взагалі добрі взаємини.
І торік, і позаторік Ілля Петрович так само хвилювався, і йому справді здавалося святом і закінчення учбового року, і прийом у замку, і найдужче сімейна «прощальна» вечірка.
- Предыдущая
- 16/154
- Следующая