Капелюх Чарівника - Янссон Туве Марика - Страница 8

— Ліпше огляньте острів, — відказала Мама (вона знала, чого дітям праглося найдужче). — Важливо з’ясувати, де ми опинилися і чи не таїться тут якась небезпека…

— Я теж собі так думав, — втішився Мумі-троль.

Не гаючи часу, він з хропусями та Чмихом подався до південного узбережжя острова, а Нюхмумрик, котрий полюбляв робити всілякі відкриття на самоті, попростував північним берегом.

Гемуль узяв свою ботанічну лопатку, зелену коробку для гербарію, збільшувальне скло і рушив углиб лісу, сподіваючись відшукати там рідкісні, ніким ще не бачені рослини.

Мумі-тато тим часом прилаштувався на прибережній скелі порибалити. Сонце поволі хилилося до пообіднього пругу, вдалині над морем купчилися грозові хмари.

Посеред острова зеленіла галявина в оточенні квітучого чагарника. Саме тут знаходилося потаємне місце гатіфнатів, де вони збиралися раз на рік на Купала.

Вже прибуло майже три сотні гатіфнатів, очікувалося прибуття ще близько чотирьохсот п’ятдесяти. Вони мовчки вешталися галявиною, поважно кланяючись один одному. Посеред галяви вони вкопали високий стовп, а на нього повісили великого барометра. Щоразу, проходячи повз барометр, гатіфнати віддавали йому глибокий уклін, що виглядало доволі кумедно.

Гемуль тим часом тинявся лісом, його увагу цілковито поглинули диво-квіти, що яскріли на кожному кроці. Вони анітрохи не нагадували квіти Долини Мумі-тролів, були яскравішими й мали дивовижні форми. Однак Гемуль не помічав їхньої краси, він водно лічив тичинки, пелюстки і бурмотів сам до себе:

— Номер двісті дев’ятнадцятий у моїй колекції!

Зрештою він забрів на галявину гатіфнатів і почалапав нею, видивляючись у траві, чи не трапиться якийсь незвичайний екземпляр. Підвів голову аж тоді, коли гримнув чолом об стовп гатіфнатів. Тепер лишень Гемуль вражено роззирнувся. Зроду-віку не доводилося йому бачити такої тьми гатіфнатів нараз. Вони роїлися повсюди, і всі як один витріщалися на нього своїми маленькими вицвілими очицями.

«Цікаво, злі вони чи добрі? — занепокоєно подумав Гемуль. — Хоч і крихітні, та їх тут сила-силенна!»

Він глипнув на великий блискучий барометр, зроблений з червоного дерева. Стрілка показувала «Дощ і вітер».

— Чудасія, — мугикнув Гемуль, примружившись до сонця.

Він постукав по склу, і стрілка впала ще нижче.

Гатіфнати погрозливо зашурхотіли й ступили крок до нього.

— Усе гаразд! — злякався Гемуль. — Не потрібен мені ваш барометр!

Та гатіфнати не чули його слів. Вони підступали все ближче, шеренга за шеренгою, шелестячи і вимахуючи лапами. Серце Гемулеві впало у п’яти, він озирався навкруги, шукаючи порятунку, але ворог стояв щільним муром зусібіч і сунув на нього. З хащ на узлісся виходили все нові гатіфнати, такі ж мовчазні, з нетямними очима.

— Забирайтеся геть! — зарепетував Гемуль. — Тпрусь на вас! Тпрусь!

Та гатіфнати безгучно сунули далі. Гемуль враз підібрав свої спідниці і подерся на стовп. Стовп був слизький і бридкий на дотик, однак страх додав йому негемульської сили. Він виліз на вершок і сидів, тремтячи усім тілом, міцно вчепившись у барометр.

Гатіфнати зімкнулися колом біля підніжжя стовпа й чекали. Уся галявина була вкрита ними, немов білим килимом, і Гемулеві запаморочилося в голові лише від думки про те, що буде, якщо він гепнеться додолу.

— Допоможіть! — волав він ослаблим від ляку голосом. — Рятуйте!

Та ліс німував.

Тоді Гемуль заклав два пальці до рота і свиснув: три короткі посвисти, три довгі, три короткі. Три короткі, три довгі, три короткі… SOS.

Нюхмумрик, який мандрував північним узбережжям острова, почув тривожний сигнал Гемуля. Визначивши напрямок, звідки долинав поклик на порятунок, Нюхмумрик стрілою кинувся визволяти друга. Слабкий спершу свист чувся тепер виразніше. «Уже десь поряд», — подумав Нюхмумрик і почав обережно скрадатися вперед. Між деревами з’явився просвіт. Він побачив перед собою галявину, юрмисько гатіфнатів і Гемуля, що немов приріс до стовпа. «Погані справи», — пробурмотів стиха Нюхмумрик і гукнув:

— Агов! Я тут! Як тобі вдалося так розізлити миролюбних гатіфнатів?

— Я лише постукав по їхньому барометру, — жалібно проскімлив Гемуль. — Стрілка впала… Любий Нюхмумрику, спробуй відігнати цих гидких покручів!

— Зараз подумаю, як це зробити, — відповів Нюхмумрик.

(Жодного слова з цієї розмови гатіфнати не чули, бо ж не мають вух).

За якусь хвилю Гемуль знову заблагав:

— Швидше думай! Я вже ледве тримаюся!

— Слухай! — заговорив Нюхмумрик. — Пам’ятаєш нашестя польових мишей у нашому саду? Тато Мумі-троля позакопував у землю багато кілків і повісив на них вітрячки. Вітрячки закрутилися, від того завібрувала земля, миші налякалися і втекли!

— Твої історії завжди дуже цікаві, — понуро мовив Гемуль, — та не розумію, що у них спільного з моїм безвихідним становищем!

— Усе дуже просто! — пояснював Нюхмумрик. — Що тут незрозумілого? Гатіфнати не говорять, не чують і дуже погано бачать. Зате добре відчувають! Спробуй похитати стовпом! Вони напевно відчують дрижання землі і злякаються. Органи чуття у них в животі…

Гемуль спробував похитати стовпом і нажахано заволав:

— Я зараз впаду!

— Потроху шарпай! — підбадьорював його Нюхмумрик. — Але частіше! Частіше!

Гемуль слухняно розхитував стовпом, гатіфнати врешті відчули під ногами неприємне тремтіння.

Вони зашурхотіли голосніше й неспокійно заворушилися. І враз сторчголов кинулися на всі боки, достоту як миші тоді у саду. За мить галявина спорожніла. Нюхмумрик відчував, як гатіфнати, втікаючи у ліс, терлися до його ніг, обпікаючи, немов кропивою.

З великої полегші Гемуль розтулив лапи і впав у траву.

— Бідне моє серце! — стогнав він. — Тепер воно застрягло мені в горлі. Відколи я пристав до родини Мумі-тролів, мене на кожному кроці переслідують нещастя!

— Заспокойся! — потішав його Нюхмумрик. — Ти чудово дав собі раду!

— Бридкі покручі! — лаявся Гемуль. — Але їхнього барометра заберу собі, хай знають!

— Я б не радив тобі цього робити! — застеріг Нюхмумрик.

Та Гемуль не послухався поради, відчепив блискучий барометр і переможно сховав під пахву.

— Можемо повертатися, — сказав він. — Я, до речі, жахливо голодний.

Коли Нюхмумрик з Гемулем повернулися до гурту, всі саме ласували упійманою Мумі-татом щукою.

— Привіт! А ми обійшли увесь острів! — похвалився Мумі-троль. — На протилежному боці громадяться неприступні скелі, які спадають просто у море.

— А ще бачили купу гатіфнатів, — додав Чмих. — Щонайменше сотню!

— Не згадуйте про них! — заблагав Гемуль. — Навіть чути про них не хочу! Ліпше погляньте на мій бойовий трофей!

Гемуль гордо виклав барометр на середину столу.

— Який блискучий і гарний! — вигукнула Хропся. — Це годинник?

— Ні, барометр, — пояснив Тато. — За ним визначають, якою буде погода — ясною чи дощовою. Інколи прогнози навіть справджуються.

Він постукав по склу приладу і спохмурнів.

— О, передбачає бурю!

— Велику бурю? — боязко забринів голосок Чмиха.

— Поглянь сам, — Мумі-тато простягнув малому барометр. — Стрілка стоїть на 00, а це найнижча позиція. Якщо він, звісно, не дурить…

Скидалося, однак, на те, що барометр не обманював. Імла згусла і стала жовто-сірого кольору, а море над видноколом зловісно почорніло.

— Негайно повертаймося додому! — закликав усіх Хропусь.

— Ще ні, — попрохала Хропся. — Ми ще не встигли як слід оглянути скелі на протилежному боці острова. І навіть не покупалися!

— Почекаймо трохи, подивимося, що буде далі, — запропонував Мумі-троль. — Прикро покидати щойно відкритий острів!

— Як налетить буря, ми застрягнемо надовго, — розсудливо намагався переконати друзів Хропусь.

— От і добре! — повеселів Чмих. — Залишимося тут назавжди.

— Цитьте, дітоньки, треба поміркувати, — втрутився Мумі-тато.

Він зійшов до води, понюшив повітря, повертів головою на всі боки і наморщив чоло. Вдалині загуркотіло.