Капелюх Чарівника - Янссон Туве Марика - Страница 5

— Що там? — запитав Чмих.

— Мурашиний Лев, — гордо відказав Мумі-троль. — Справжній лютий-прелютий Мурашиний Лев. Ми його упіймали!

— Які ви відважні! — захоплено вигукнула Хропся.

— А тепер запхаємо його до капелюха, — повідомив Хропусь.

— Хай стане такою ж потворою, як я, — додав Мумі-троль.

— Не галасуйте, а розтлумачте до пуття, що тут відбувається, — благальним голосом попросив Гемуль.

— Я перемінився на страхопуда, бо заховався у капелюсі, — пояснив Мумі-троль. — Ми дійшли такого висновку шляхом логічних міркувань. Настав час провести експеримент і подивитися, чи й Мурашиний Лев змінить свою подобу в капелюсі.

— Але ж нікому не відомо, на кого він обернеться! Ану ж стане ще страшнішим за Мурашиного Лева й усіх нас поїсть! — стетерів Чмих.

На якусь мить усі завмерли в тривожній мовчанці, дивлячись на слоїк та прислухаючись до звуків, які долинали звідти.

— Ой, ой! — налякало зойкнула Хропся й одразу знебарвилася.[2]

— Ми заховаємося під столом, доки відбуватиметься перетворення, а зверху притиснемо капелюха грубою книжкою, — запропонував Нюхмумрик. — Експериментів без ризику не буває! Кидайте його до капелюха!

Чмих шмигнув під стіл. Мумі-троль, Нюхмумрик і Гемуль тримали слоїка над капелюхом, а Хропся обережно відкручувала покришку. У куряві піску Мурашиний Лев упав до капелюха, а Хропусь блискавично прикрив його словником чужомовних слів. Потім усі шугонули під стіл і заховалися там.

Спершу нічого не відбувалося. Друзі визирали з-під скатертини у напруженому очікуванні. Нічогісінько.

— То все пусті вигадки, — вирішив Чмих.

Однак тієї ж миті Словник чужомовних слів почав морщитися. Чмих від надмірного хвилювання вгриз Гемуля за палець.

— Обережно! — роззлостився Гемуль. — Ти вкусив мене за палець!

— Ой, вибач! Я думав, що то мій!

Словник морщився все дужче. Сторінки стали схожими на зів’яле листя. З-поміж них виповзали чужомовні слова і розбрідалися по долівці.

— От трам-тарарам! — вражено скрикнув Мумі-троль.

Та чари ще не закінчилися. З крисів капелюха закапотіло, потім задзюркотіло, і враз потоки води потекли на килимок; чужомовним словам довелось рятуватися, дряпаючись на стіни.

— Мурашиний Лев став водою, — мовив розчарований Нюхмумрик.

— Я гадаю, це був пісок, — прошепотів Хропусь. — Мурашиний Лев скоро з’явиться.

Напруга зростала і ставала нестерпною. Хропся заховалася в обіймах Мумі-троля, а Чмих тихенько скімлив від страху. І раптом з капелюха виліз… крихітний їжачок, такий крихітний, якого собі тільки можна уявити, скуйовджений і цілком мокрий; він понюшкував повітря й закліпав очками.

Кілька секунд панувала мертва тиша. Враз її порушив регіт Нюхмумрика, не встиг він відхекатися, як за ним й інші лягли покотом від сміху; вони галасували, штурхали один одного під боки, і радості їхній не було меж.

Лише Гемуль не поділяв їхніх веселощів. Він з подивом дивився на своїх друзів:

— Збагнути не можу, чому ви стільки галасу здіймаєте з приводу речей звичайних і очевидних! Ми ж наперед знали, що Мурашиний Лев переміниться!

Тим часом крихітний їжачок урочисто і ледь засмучено почеберяв до дверей і далі до сходів. Вода перестала литися, а на ґанку утворилося справжнє озеро. Стелю густо обліпили чужомовні слова.

Коли про подію розповіли Мамі й Татові Мумі-троля, вони поставилися до цього дуже серйозно і вирішили, що чарівного капелюха необхідно позбутися.

Його обережно покотили до річки і скинули у воду.

— То он звідки взялися хмаринки і всілякі потвори, — здогадалася Мама Мумі-троля, дивлячись услід капелюхові, який відносила ріка.

— Хмаринки були дуже гарні, — з жалем озвався Мумі-троль. — Хай би ще поверталися…

— І потоки води, й іноземні слова… — нагадала йому Мама. — Погляньте, що сталося з ґанком! Як мені тепер позбутися отої чужомовної комашні, яка заполонила увесь будинок? Годі й кроку ступити! Суцільний безлад!

— І все ж хмаринки були гарні, — вперто наполягав на своєму Мумі-троль.

Увечері Мумі-троль ніяк не міг заснути. Він лежав, дивлячись у світлу червневу ніч, яка повнилася розмаїтими звуками, шерехами скрадливих кроків, пахощами квітів та манила в танок.

Нюхмумрик ще не повертався додому. Такими ночами, як оця, він часто тинявся самотою околицями, не розлучаючись зі своєю гармонією. Тільки нині не чутно було його пісеньок. Мабуть, подався кудись на розвідини. Невдовзі, певно, напне свій намет десь на березі річки і спатиме у ньому… Мумі-троль зітхнув. Було йому тоскно на душі, хоч і сам не знав, чому…

Зненацька під вікном почулося тихе посвистування. Мумі-тролеві від радості аж серце підстрибнуло у грудях, він тихцем прокрався до вікна і визирнув надвір. Тихе посвистування означало: таємниця!

Нюхмумрик чекав під мотузяною драбиною.

— Ти вмієш зберігати таємниці? — зашепотів він, коли Мумі-троль зліз по драбинці у траву.

Мумі-троль жваво закивав головою. Нюхмумрик схилився до нього і зашепотів іще тихіше:

— Річка викинула капелюха на піщану відмілину внизу за течією.

Очі Мумі-троля запроменіли.

— Підеш зі мною? — самими лише бровами запитав Нюхмумрик.

— Ще й питаєш! — ворухнув вухами Мумі-троль.

Немов тіні, прошмигнули вони росяним садом до річки.

Капелюх лежить за другим закрутом ріки, — пояснив Нюхмумрик притишеним голосом. — Урятувати його, власне кажучи, — наш обов’язок, бо вода, яка потрапляє до капелюха, стає червоною. Мешканці Долини внизу течії нажахаються, побачивши червоні води ріки.

— Слід було все передбачити, — мовив Мумі-троль.

Він страшенно пишався і тішився, що може отак, серед ночі, бути з Нюхмумриком. Раніше Нюхмумрик на нічні виправи вибирався сам.

— Це десь тут, — озвався за якийсь час Нюхмумрик. — Там, де у воді видніється темна смуга. Бачиш?

— Не дуже, — відповів Мумі-троль, спотикаючись у сутінках. — Я погано бачу вночі, не те що ти…

— Цікаво, як нам до нього дістатися? — замислився Нюхмумрик, дивлячись на ріку. — Шкода, що твій Тато не має човна.

Мумі-троль на мить завагався:

— Я добре плаваю… якщо вода не надто холодна.

— Не відважишся, — засумнівався Нюхмумрик.

— Ще й як відважуся! — запалився Мумі-троль, відчувши себе сміливим як ніколи. — Де він лежить?

— На протилежному боці. Під ногами відразу відчуєш мілину. Та обережно! Не запихай лапки досередини. Тримай капелюха за денце.

Мумі-троль увійшов у теплу воду і поплив, загрібаючи по-собачому. Течія була швидкою, що його трохи стривожило. За хвилю помітив відмілину, а на ній — щось чорне. Він завернув хвостом, наче стерном, й одразу відчув під ногами пісок.

— Усе гаразд? — тихо гукнув з берега Нюхмумрик.

— Так! — відізвався Мумі-троль, виходячи на піщаний берег.

Він бачив, як з капелюха у річку витікає темний струмінь. То була зачарована червона вода.

Мумі-троль занурив у неї лапку й обережно лизнув.

— Трам-тарарам! — вражено пробурмотів він. — Це ж морс! Овва, відтепер матимемо морсу досхочу, досить лише налити до капелюха води!

— Знайшов? — нетерпеливився Нюхмумрик.

— Так! Повертаюся! — гукнув Мумі-троль у відповідь і, зав’язавши хвоста вузликом навколо капелюха, ступив у воду.

Плисти проти течії з важким капелюхом на буксирі було дуже виснажливо; Мумі-троль дістався берега геть знесилений.

— Ось він! — гордо мовив, ледь переводячи дух.

— Чудово! — зрадів Нюхмумрик. — Куди ж його подіти?

— Удома тримати не можна, — міркував Мумі-троль. — У садку — теж, бо хтось неодмінно знайде.

— А у печері? — запитав Нюхмумрик.

— Доведеться посвячувати у таємницю Чмиха. Це ж його печера.

— Що ж, доведеться, мабуть, — неохоче визнав Нюхмумрик. — Але він занадто малий, щоб довірити йому таку велику таємницю.

— Твоя правда, — згодився Мумі-троль. — Знаєш, у мене вперше з’явилася таємниця, про яку я не можу розповісти Татові і Мамі.