Капелюх Чарівника - Янссон Туве Марика - Страница 17

Однак Ондатр мовчав — заснув у гамаку.

— Так-так, — похитав головою Хропусь. — Жодної зацікавленості у процесі! Хто ще хоче висловитися, перш ніж я оголошу вирок?

— Вибачте, — пролунав голос народу. — Чи не допомогло б вирішенню справи оприлюднення вмісту валізки?

Чупсля знову щось зашепотіла Гемулеві, той згідно кивнув головою.

— Це таємниця, — витлумачив він слова Чупслі. — Чупсля і Трясля переконані, що Вміст валізки є найчудовішою річчю на світі, а Мара натомість вважає її лише найдорожчою!

Хропусь покивав головою і наморщив чоло.

— Випадок важкий, — зрештою мовив він. — Чупсля і Трясля міркують слушно, однак повелися вони не правомірно. Закон є закон. Мені треба подумати. Помовчте хвильку!

У кущах бузку запала тиша. Дзижчали бджоли, сад розімлів під гарячим сонцем.

Раптом дмухнуло холодом, сонце зайшло за хмару, садок посірів.

— Що це? — Нюхмумрик підвів голову від сторінок протоколу.

— Це знову вона, — прошепотіла Хропся.

У паморозній траві сиділа Мара й витріщалася на товариство, потім поволі перевела погляд на Чупслю і Тряслю і, мружачись, присунулася ближче до них.

— Рятуйте! — зарепетувала Чупсля.

— Стій, Маро! — рішуче звелів Хропусь. — Я маю тобі щось сказати!

Мара зупинилася.

— Я довів свої міркування до логічного завершення, — вів далі Хропусь. — Може, Чупсля і Трясля викуплять Вміст валізки? Яка твоя ціна?

— Висока, — крижаним голосом відповіла Мара.

— Моєї гори золота з острова гатіфнатів достатньо?

Мара заперечно похитала головою.

— Ой, як тут холодно, — озвалася Мама Мумі-троля. — Піду по шаль.

Вона швиденько перебігла садом, де Мара залишила морозяні сліди, вийшла на ґанок, і тут їй сяйнула щаслива думка. Розпашіла від хвилювання, вона схопила з комоди капелюх Чарівника. Лиш би Мара гідно оцінила його!

Повернувшись до кущів бузку, де чинилася судова розправа, Мама поклала капелюха в траву і мовила:

— Ось найвартісніша річ в усій Долині Мумі-тролів! Чи знає шановна Мара, що виростало з цього капелюха? Чудові маленькі хмаринки, якими можна було кермувати, чарівна солодка вода і тропічний райський сад! Це єдиний чарівний капелюх у світі!

— Доведи! — Мара не приховувала насмішки.

Мумі-мама поклала до капелюха вишеньку.

Залягла мертва тиша, всі затамували подих.

— Лиш би звідти не поперла якась бридота! — прошепотів Нюхмумрик до Гемуля.

Їм пощастило. Мара зазирнула в капелюх і побачила там жменю червоних рубінів.

— Бачиш! — зраділа Мама. — Уяви, на що обернеться, скажімо, гарбуз!

Мара подивилася на капелюх, потім перевела погляд на Чупслю та Тряслю і знову на капелюх. Видно було, як напружено працює в неї думка.

Урешті Мара схопила чарівного капелюха і, не зронивши й слова, морозяно-сірою тінню посунула геть.

Умить знову заяскріли літні барви, все навколо задзижчало і задухмяніло.

— Щастя, що ми позбулися капелюха, — сказала Мама. — Нарешті він згодився для доброї справи.

— Хмаринки були такі гарні, — сумно мовив Чмих.

— А як весело було гратися у Тарзана в джунґлях! — і собі засмутився Мумі-троль.

— Швидкосля минулосля усе! — тішилася Трясля, хапаючись за валізку, яка досі лежала на лаві підсудних.

— Геніальносля! — погодилася Чупсля, беручи Тряслю за руку.

Удвох вони почеберяли до будинку, а решта стояли й дивилися їм услід.

— Що вони сказали? — запитав Чмих.

— Побажали всім доброго дня чи щось таке… — відповів Гемуль.

Розділ останній, дуже довгий,

Це було наприкінці серпня. Ночами пугикали сови, а лилики чорними зграями безгучно кружляли над садом. Шумів ліс, брижилося море. Природа тривожно чогось очікувала, а згори споглядав землю великий жовтий місяць. Мумі-троль понад усе любив найостанніші тижні літа, хоч і сам до пуття не розумів чому. Ліс і море шуміли у цей час на інший лад, у повітрі вчувався запах перемін, дерева немов чогось очікували.

«Передчуваю, станеться щось надзвичайне, — думав Мумі-троль. Він прокинувся і лежав, дивлячись у стелю. — Напевно, ще дуже рано, але день буде сонячний».

Мумі-троль повернув голову і побачив, що ліжко Нюхмумрика порожнє. Тієї ж миті з-під вікна долинув таємний умовний сигнал — один довгий посвист і два короткі, що означало: «Які плани на сьогодні?»

Мумі-троль зістрибнув з ліжка й визирнув надвір. Між деревами ще тулився присмерк, віяло прохолодою. Внизу стояв Нюхмумрик.

— Йо-хо! — крикнув Мумі-троль, але дуже тихо, щоб не побудити інших. — Привіт! — привітався він, спустившись по мотузяній драбині.

— Привіт!

Друзі зійшли до річки і вмостилися на поручнях місточка, баламкаючи ногами над водою. Сонце вже піднялося над лісом і світило їм у вічі.

— Точнісінько так само сиділи ми тут навесні, — сказав Мумі-троль. — То був перший весняний день після зими. Усі ще спали…

Нюхмумрик кивнув. Він майстрував з очерету човники і спускав їх на воду.

— Цікаво, куди вони попливуть? — озвався Мумі-троль.

— Туди, де мене немає… — відповів Нюхмумрик.

Човники один по одному допливали до закруту річки і зникали з очей.

— Навантажені прянощами, акулячими зубами й смарагдами… — фантазував Мумі-троль.

Нюхмумрик зітхнув.

— Ти запитував про плани? — нагадав Мумі-троль. — А сам що намислив?

— Та є у мене задум. Але це, розумієш, план на одного…

Мумі-троль довго дивився на друга — він одразу все збагнув.

— Ти нас покидаєш…

Нюхмумрик кивнув.

Якийсь час вони сиділи мовчки, баламкаючи ногами у повітрі. Річка невпинно плинула під ними, несучи свої води у незвідані краї, куди так тужно рвалося Нюхмумрикове серце.

— Коли вирушаєш? — запитав Мумі-троль.

— Ось зараз, — відповів Нюхмумрик, відпускаючи на волю хвиль решту своїх корабликів.

Він зістрибнув з поруччя і понюшкував повітря. День був добрий для початку подорожі. Гірський кряж рожевів у променях сонця, стежка спиналася по ньому вгору і зникала за перевалом. Там простиралася інша долина, а за нею — інші гори…

Мумі-троль дивився, як Нюхмумрик пакує намет.

— Довго мандруватимеш?

— Ні, — втішив друга Нюхмумрик. — Першого весняного дня я знову з’явлюся в Долині Мумі-тролів і свисну під вікном. Час злетить так швидко, що й зогледітися не встигнеш!

— Що ж, бувай! — з жалем зітхнув Мумі-троль.

— Бувай! — попрощався Нюхмумрик.

Мумі-троль стояв на місточку, дивлячись услід Нюхмумрикові. Постать друга щораз маліла, аж врешті розчинилася поміж беріз та яблунь, але за якийсь час здалеку долинули звуки гармонії: Нюхмумрик грав свою улюблену пісеньку «В усіх звірят кокарди на хвостах». «Тепер він щасливий!» — подумав Мумі-троль. Мелодія звучала чимраз слабше і згасла в далечі. Мумі-троль почвалав росяним садом назад, додому. На сходах ґанку він застав Чупслю і Тряслю, котрі ніжилися на сонечку.

— Привітсля! — привіталася Чупсля.

— Привіт! — відгукнувся Мумі-троль. Він уже навчився розуміти їхню мову (хоча розмовляти йому ще було важко).

— Ти плакавсля? — схвилювалася Трясля.

— Пусте, — відмахнувся Мумі-троль. — Нюхмумрик подався у мандри.

— Як шкодасля, — поспівчувала Чупсля. — Можесля, повеселієшсля, як поцілуєшсля Тряслю в носика?

Мумі-троль, не бажаючи нікого образити, цмокнув Тряслю у носа, однак веселіше йому не стало.

Чупсля і Трясля, притулившись головами, про щось довго шепотілися, а потім Трясля урочисто проголосила:

— Ми вирішилисля показати тобі те, що всерединісля!

— Валізки? — недовірливо перепитав Мумі-троль.

Чупсля і Трясля втішено закивали головами.

— Ходімосля, ходімосля, — покликали вони, тягнучи Мумі-троля за собою під живопліт.