Капелюх Чарівника - Янссон Туве Марика - Страница 15

Повернувшись «додому», до затишного кубельця на дереві, Мумі-троль-Тарзан одразу збагнув, що трапилося. З небувалою спритністю він зісковзнув по ліані додолу і, стрясаючи джунґлі своїм бойовим кличем, кинувся на порятунок Джейн.

— О-хо-хо! — зітхнула Мама Мумі-троля. — Здається, нашим дітям весело.

— Мені теж так здається, — погодився Мумі-тато. — Подай банана, якщо твоя ласка!

Отак мешканці Мумі-будиночка забавлялися до самого вечора, не турбуючись тим, що двері до льоху заросли; про бідолашного Гемуля ніхто навіть не згадав. Він усе ще сидів у промоклій сукні, котра прилипла йому до ніг, і пильнував Мамелюка. Знічев’я гриз яблуко або лічив тичинки тропічних квітів, найчастіше, однак, важко зітхав.

Дощ ущух, настали сутінки. У ту мить як зайшло сонце, щось дивне почало діятися з зеленим пагорбом, на який обернувся будинок Мумі-тролів. Він в’янув так само швидко, як перед тим буяв. Плоди морщилися і падали у траву. Квіти стулили пелюстки, листочки поскручувалися. Знову увесь будинок зашарудів і затріщав. Якийсь час Гемуль спостерігав за тим, що відбувалося, а тоді підступив ближче й потягнув за галузку. Вона легко обламалася, суха й крихка, наче хмиз. Гемулеві раптом зблисла в голові думка. Він назбирав величезну купу гілляк, приніс з дровітні сірники і розпалив посеред саду ватру. Веселий, втішений Гемуль сів коло вогню посушити свою одіж. Тут не забарилася в його голові ще одна думка. З надгемульським зусиллям він затягнув до вогню Мамелючого хвоста. Печена риба була його найулюбленішою стравою.

Коли родина Мумі-тролів та її приятелі з диких джунґлів таки проторували шлях до ґанку й відчинили вхідні двері, то побачили перед собою страшенно щасливого Гемуля, котрий уже встиг спожити сьому частину Мамелюка.

— Негіднику! — заволав Хропусь. — Тепер я не зможу зважити свою рибину!

— Зваж мене і додай! — незворушно хмикнув Гемуль. Не було у цю мить сили, яка б могла зіпсувати йому настрій.

— А тепер спалимо джунґлі! — запропонував Тато Мумі-троля.

На заклик відгукнулися всі й кинулись виносити з хати хмиз та бадилля, а потім розклали ще не бачене у Долині Мумі-тролів вогнище. Мамелюка запекли на тому вогнищі повністю і з’їли геть усе, з головою та хвостом вкупі. Потім ще довго не стихали суперечки, яким завдовжки він був: сягав від сходів до дровітні чи лише до бузкового куща?

Розділ шостий,

Одного раннього ранку на початку серпня мандрували горами Чупсля і Трясля[8] й опинилися приблизно у тому самому місці, де Чмих знайшов Чарівникового капелюха. Вони спинилася на вершині й задивилися на Долину Мумі-тролів.

Чупсля мала на голові червону шапочку, а Трясля волокла велику валізку. Вони прийшли здалеку й дуже втомилися. Унизу з комина будиночка Мумі-тролів струменів вранішній дим.

— Димсля, — мовила Трясля.

— Щось готуютьсля, — кивнула голівкою Чупсля.

Вони рушили в Долину, розмовляючи по дорозі чудернацькою мовою, яка є ужитковою для всіх чупслів і тряслів. Їх не всі розуміли, та головне, що між собою вони могли прекрасно порозумітися.

— Гадаєшсля, нас впустятьсля? — засумнівалася Чупсля.

— Хтознасля… — відказала Трясля. — Але не бійсясля, якщо нас зустрінутьсля непривітно.

Вони сторожко підійшли до будинку і поставали знічено біля сходів.

— Постукаємсля? — несміливо запитала Чупсля. — А раптом на нас накричатьсля?

У ту мить Мама визирнула у вікно і голосно покликала:

— Кава готова!

Чупсля і Трясля так страшенно налякалися, що сторчголов заплигнули через віконце до льоху, де зберігалася картопля.

— Ой, — зойкнула Мама і аж підскочила з переляку. — Напевно, двоє щуриків залізло до пивниці. Чмиху, віднеси їм трохи молока!

Раптом вона помітила покинуту на сходах валізку.

«О, та вони з багажем! — подумала вона. — Напевно, захочуть затриматися у нас на довше…»

Мама рушила на пошуки Тата, щоб попросити його доставити ще два ліжка, але дуже-дуже маленькі. А тим часом Чупсля і Трясля принишкли в картоплі — лише очі виблискували — і зі страхом очікували, що ж буде з ними далі.

— У кожномусля разі тут готують кавусля, — пробубоніла Трясля.

— Хтось ідесля, — холонучи від ляку, зашепотіла Чупсля. — Сиди тихо, як мишасля!

Двері льоху скрипнули, на верхній сходинці з’явився Чмих з ліхтариком в одній лапці і мисочкою молока в іншій.

— Агов! Де ви? — покликав він.

Чупсля і Трясля ще глибше зарилися в картоплю, міцно вчепившись одне в одного.

— Хочете молока? — запитав Чмих уже голосніше.

— Він хочесля нас обдуритисля, — шепнула Трясля.

— Якщо гадаєте, що я стоятиму тут півдня, то дуже помиляєтеся, — почав уже сердитися Чмих. — Неподобство або безглуздя! Старі дурні щурі, яким забракло розуму увійти в дім з головного входу!

Трясля не стерпіла образи власної гідності:

— Сам тисля щурсля!

— Ого, ще й чужоземці! — здивувався Чмих. — Ліпше покличу Маму Мумі-троля.

Він замкнув двері льоху на замок і кинувся в кухню.

— То що, попили гості молока? — запитала Мама.

— Вони розмовляють чужинецькою мовою. Годі зрозуміти!

— Ану, повтори якісь слова! — попросив Мумі-троль, який удвох з Гемулем розтирав у ступці прянощі.

— Сам тисля щурсля! — пригадав Чмих.

Мумі-мама зітхнула.

— Тільки того ще бракувало. Як мені довідатися, що вони забажали б собі на десерт в день своїх уродин чи скільки подушок класти їм під голови?

— Ми навчимося їхньої мови! — заспокоїв її Мумі-троль. — Це дуже просто! Разсля, двасля, трисля!

— Здається, я зрозумів, що вони мали на увазі, — замислено мовив Гемуль. — Вони сказали, що Чмих старий лисий щур!

Чмих почервонів по самі вуха й спересердя тріпнув головою.

— Іди й сам поговори з ними, якщо такий мудрий! — чмихнув він.

Гемуль почеберяв до льоху і покликав ласкавим голосом:

— Ласкаво просимосля!

Чупсля і Трясля виткнули голови з картопляної купи й зиркнули на нього.

— Молокосля! Добресля! — солодко вів далі Гемуль.

Урешті Чупсля і Трясля набралися відваги й почалапали вслід за Гемулем до вітальні.

Чмих, порозглядавши гостей з усіх боків, дійшов висновку, що вони набагато менші від нього. Він одразу подобрів і почав поблажливо ставитися до прибульців:

— Привіт! Приємно познайомитися!

— Дякуємосля! Нам теж приємносля! — відповіла Чупсля.

— У вассля пахнесля кавоюсля? — делікатно поцікавилася Трясля.

— Що вони сказали? — хвилювалася Мама.

— Що голодні, — переклав Гемуль. — Та хоч би навіть вмирали з голоду, не хочуть й близько бачити Чмихову мордочку.

— Можеш передати їм мої найщиріші вітання! — скипів Чмих. — Ніколи в житті не бачив таких дурнюхів! Я йду геть!

— Чмихсля гніваєтьсясля! — пояснив Гемуль. — Дурненькийсля!

— Заходьте, не соромтеся! Покавуєте з нами! — припрошувала вкрай схвильована Мама, ведучи гостей на ґанок.

Гемуль тупцяв за ними, страшенно гордий зі свого нового ранґу тлумача.

Отак Чупсля і Трясля замешкали у родині Мумі-тролів. Вони не галасували, ходили, тримаючись за ручки, і повсюдно тягали за собою свою валізку. Та коли запала сутінь, на диво стривожилися, заметалися угору-вниз сходами й сховалися під килимами.

— Що трапилосясля? — запитав Гемуль.

— Мара! — ледь чутно прошепотіла Трясля.

— Мара? Це хто? — Гемуль трохи занепокоївся.

Чупсля вирячила очі, вишкірила зуби й надулася, скільки стачило духу.

— Страшнасля! Жахливасля! — жебоніла Трясля. — Замкнітьсясля, щоб не зайшласля до хати!

Гемуль побіг сповістити новину Мумі-мамі.

— Вони навперебій торочать, що якась страшна й жахлива Мара має прийти сюди! Треба позачиняти на ніч усі двері!

— Але ж у нас є ключ лише від льоху! — стурбовано мовила Мама. — Отак воно завжди з чужоземцями!