Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Планета Фей - Микітчак Тарас Ігорович - Страница 3
— Як би там не було, але нам потрібно зв’язатися із Землею.
— Нічого не вийде, колона розбила наш передавач і антена зламана. Таке пошкодження ми навряд чи ліквідуємо своїми силами.
— Погані справи. Ми засіли тут навічно.
— Але через деякий час хтось повинен прилетіти сюди, якщо ми не повернемося!
— До того часу ми не протримаємося.
— Отже нам всім ...
— Спинися. Краще спокійно обміркуємо ситуацію.
— Тарасе, не дави на психіку. Мені шкода і себе, і вас, до того ж смерть Чуба на моїй совісті. І мені страшно.
— Ти ж командор.
— Тепер ми всі рівні.
Наталка сиділа між чоловіками і тихо плакала. Тарас штовхнув її ліктем убік.
— Тихо, тихо... Плакати — це найгірше з того, що ми зараз можемо зробити.
— Але все це просто жахливо!
— Мовчи, про це не будемо.
— Усе підлаштовано. Хтось робить так, щоб ми померли.
— Та кому ми потрібні? Давайте забудемо це на годинку і подумаємо про твою ногу. А зараз знімай штани і подивимося, що сталося з твоєю чарівною ніжкою.
— Не сюсюкай до мене, як до дитини. — Хвойна лихоманно розстібнула пряжку свого ременя і зупинилася. — Андрій там так і буде лежати?
— Займемося живими, тобто тобою.
— Добре. — дівчина слухняно стягнула штани, і Береговий почав обмацувати її ногу.
— Переломів не видно.
— Але болить!
— Можливо, тріщинка. Хто останнім бачив наш рентгенограф?
— Він у запасному відсіку. — відізвався Шуминський. — Я його там залишав.
Тарас встав і побрів по плінтусі до дверки кабіни. Він довго до неї добирався і, врешті, схопився за одвірок і вповз у коридорчик.
— Ти лежи спокійно, а я гляну в ілюмінатор. — Остап поліз по пультах до протилежного боку кабіни. Наталка накрила голі ноги штанами, оберігаючи їх від мимовільних поглядів командора.
— Кажи «вікно», а не «ілюмінатор». Так краще.
— Гаразд. — підтягнувшись до вікна, Шуминський обережно визирнув у нього. Хвильку його очі бігали поглядом по смерекових рядах, по знівеченому фасаді станції, а потім він чомусь полегшено зітхнув і сказав: — Все, як і було — розгром.
— Андрій прожив свій термін чудовою людиною.
— Так завжди кажуть про трупів.
— Не називай його трупом, він ще теплий.
— Так, теплий, хоча вже не рухається, не відчуває, не думає, без майбутнього. Теплий і мертвий, а ми теплі і живі.
— Остапе, заткнись. Я не хочу погано думати про тебе і з такою думкою дожити своє життя тут поряд з тобою.
— Така перспектива мене теж не влаштовує, хоча ти — просто чарівна. Я все одно планую відремонтувати космоліт і вилетіти звідси ще до власної старості.
— Давай краще помовчимо, щоб не наговорити дурниць.
— Ні, краще поговоримо, але зараз не потрібно ображатися на слова, зараз у розмові ми виплескуємо своє незадоволення, страх — їх стає від цього менше, краще звільнитися від негативних емоцій.
Повернувся Тарас з ренгенографом. Він скотився на плінтус, по ньому перейшов до Наталки та присів біля неї. Після короткого обстеження виявилась тріщинка біля діафізу стегнової кістки.
— Через кілька тижнів заживе. А поки що прийматимеш знеболююче і не будеш стрибати як коза. — Береговий обернувся до Остапа, той відразу ж відчув цей погляд у спину і теж обернувся. Обидва деякий час так і дивилися один на одного, немов влаштували дуель гіпнотизерів. Шуминському здалося, що в очах його штурмана горбатим знаком питання стоїть німе звинувачення. Невже, він походив, подумав і вирішив, що у всьому винен їхній командор? Ніякої злості, тільки обвинувачення. Остап врешті закрив очі, відвернувся до вікна і знову глянув на світ навколо них. Кілька секунд він мовчав, а потім з’їхав вниз до плінтуса і сказав:
— А, можливо, це була випадковість.
— Як випадковість!? — обурився Береговий. — Ця станція розрахована на землетрус на дванадцять балів, а тут раптом її фасад обвалюється без видимих на це причин.
— Між колонами і їх підставками могло потрапити щось змазуюче, наприклад, водорості.
— А яка фірма виготовляє станції такого типу?
— Здається, що «Лінгвік» з Венери.
— У нас є їхні проспекти?
— Повинні десь бути, я недавно бачив їх.
— Пошукаєш? Але тепер твоя черга блукати по перевернутих відсіках.
Шуминський кивнув головою на знак згоди, звівся на ноги і, похитуючись, пішов до дверей-люку.
— Я все таки не розумію, навіщо нам тут сидіти? — Наталка похмурим поглядом окинула кабіну. Постать командора зникла у дверному пройомі.
— Тут ми у відносній безпеці.
— Хіба що у відносній, бо коли хтось хоче нам зла, то спокійно дістане нас і тут: це ж звичайний дальній космоліт, а не військовий корабель — нас легко тут добити. А якщо тераса обвалилась сама по собі, то тим більше не має сенсу сидіти тут. Потрібно піти до станції і вияснити, куди зникла дослідна група.
— Вони не могли зникнути самі. Хтось допоміг їм у цьому.
— Ще як могли. Може вони поїхали в ліси на польові дослідження, може розбили табір десь далеко звідси, біля об’єкту, що їх зацікавив.
— Давай трохи відсидимось тут, а далі вирішимо, що робити.
— Навіщо? Ти не розумієш, на станції ж є нормальні умови для життя, а чим більше ми сидітимемо тут, тим більше боятимемось звідси вийти.
— Навіщо ризикувати? Я, наприклад, після безглуздої смерті Чуба не маю ані найменшого бажання прогулюватись біля станції.
— А я думаю, що було б правильно, якби ти сходив туди, всередину, і подивився, що там відбувається. Це ж дуже важливо знати!
— Я? — штурман скривився, наче проковтнув муху. — Це ж абсурд!
— Остап не піде, він занадто обережний.
— І він правий у цьому. Обережність себе виправдовує. От казали ж Андрію — не йди, а він наполіг на своєму, навіть командор не зупинив його, і ось, що трапилось. Якби він прислухався до здорового глузду, то зараз не лежав би з розплющеною головою.
— У такій ситуації кожен з нас може вирішувати сам за себе — так записано у статуті компанії, тому я піду туди, хоч кульгаючи, але піду.
— Тебе туди ніхто не пустить.
— Ну то йди ти.
— У мене таке враження, що ти просто мрієш побачити, як мене теж погладить по голівці щось вагою в кілька тонн.
— Дурень. І боягуз.
— Я чудово розумію, що ти намагаєшся випхати мене звідси. Тобі так хочеться, ти так вирішила. Сама б ти ніколи в такій ситуації не вийшла з космольоту. І навіщо? Адже є я. Я все чудово розумію, але піду. Якщо за півгодини не повернуся, то це означатиме, що зі мною щось трапилося.
Наталка мовчала, насуплено з-під лоба позираючи на свого супутника.
— Ти нахаба.
— Дякую! — Тарас усміхнувся, як йому здавалось, востаннє. Він виліз з кабіни, пройшов по центральному тунелю і опинився біля трапу, верхня сходинка якого темніла на фоні яскравого свіжого неба. Звідси важко злізти, бо сходи не спускаються вниз, а стирчать паралельно до поверхні космодрому.
Хвойна, чіпляючись за крісла, які під кутом випинались з долівки, кількома ривками добралася до вікна. Вона побачила, як Береговий швидко йде по доріжці. Його м’язи напружені, готові відреагувати на будь-що в кожну мить.
Чоловік перейшов стежку, обсаджену ялівцями, що тонули у високій траві. Деякі деревця лежать поламані, збиті колоною, їхні потрощені гілочки розкидані по всьому газону. Ось він зупинився над тілом Андрія, схилився до нього, але відразу ж встав і пішов далі. Вилізши на повалену терасу, Тарас стишив крок, ідучи далі повільніше.
Напівзавалений вхід з кодовою панеллю. Чоловік набрав на ній завчену комбінацію слів, і стулки входу здригнулися так само, як і візитер. Дверки швидко розсунулись, але ця мить для Тараса здалась вічністю. З тихим тривожним шурхотом відкрилися листи входу.
М’язи обличчя чоловіка застигли, очі втупилися в щілину, яка розширялася. Нерви мало не дзвеніли від напруги. Розбурхана уява малювала різні страшні картини того, що може відкритися за дверима. В мозку чомусь засіла впевненість, що з щілини між пластиковими стулками, між металевими торцевими пластинами зараз вихопиться чорна волохата рука з підгнилим м’ясом на жовтих кістках і потягнеться до горла.
- Предыдущая
- 3/59
- Следующая