95-16 - Рудзький Ян - Страница 29

Джонсон нахилився вперед.

— Не знаю ще, до чого ти ведеш, — мовив, — проте хотів би, щоб ти добре зважував свої слова. Трапляється, ми говоримо необачно, а згодом жалкуємо.

Шель глянув йому в очі.

— Невже ти справді думав, що я дозволю збити себе з пантелику такими очевидними трюками? Я старанно обміркував свої слова. Немає ніякого сумніву, що саме ти керував усією справою. Не Грубер, не Менке; вони були пішаками. Ти вів азартну гру, Пауль. Я не знав, до якої мети ти прямуєш і яких благ сподіваєшся, але смерть Леона була саме тою помилкою, яку раніше чи пізніше робить кожен злочинець, помилкою, яка вирішує його долю. — Шель на мить змовк, наче хотів, щоб американець збагнув усю глибину обвинувачення.

Обличчя Джонсона раптом змінилося, куточки рота опустилися, риси обличчя загострились.

— Ти приписуєш мені тяжкі гріхи, Джоне. Не розумію, як ти міг дійти цих жахливих висновків. Твої інсинуації бездоказові.

— Знаю, ти завжди намагався мати чудове алібі, керував спритно, з безпечної відстані. Та коли події почали розгортатися швидше, ніж ти це передбачав, коли ти втратив владу над ходом несподіваних пригод, а твоя безпосередня участь стала обов'язковою, я догадався, що це саме ти тримаєш у своїх руках усі нитки. Загляньмо в минуле. Працюючи в концентраційному таборі в бараку доктора Шурікке, ти безперечно мав його знати. Після війни ти оселився в Гроссвізені. Коли й чому Менке з'явився тут — мені невідомо. Певно, «Людожер» вважав, що небезпеки немає: борода вдало маскувала його, волосся посивіло… Ніхто, зрештою, не мав підстав запідозрити, що у статечного доктора таке злочинне минуле. Я припускаю, що, пізнавши Шурікке, ти надумав використати його таємницю для шантажу. Можливо, він сам запропонував тобі гроші за мовчання й опіку. Ці деталі для мене неістотні. Не думаю також, щоб Менке був єдиним джерелом твоїх прибутків.

Джонсон запалив сигарету. Його рука легенько тремтіла. Проте це була єдина ознака неспокою. Журналіст допив каву, теж запалив сигарету і повів далі:

— Все відбувалося б за планом, якби не Леон Траубе. Він якось добув чемодан з компрометуючими документами. Можливо, спочатку він не бачив зв'язку між цими паперами та доктором Менке, і тільки згодом, дізнавшись, хто такий Менке, збагнув важливість свого відкриття. Можливо, що він усе розповів тобі — такий логічний висновок. Коли ж побачив, що ти реагуєш не так, як він сподівався, — може, навіть запропонував йому гроші, аби мовчав, — усвідомив своє безсилля. Не знаючи, хто ще належить до ворожої конспірації, він звернувся по допомогу до мене. Леон надіслав два листи. Один з них попав до твоїх рук, і ти узнав про мій приїзд. Треба було діяти швидко. Ти не зміг умовити Леона віддати папери і, запобігаючи ускладненням, вирішив, що Леон повинен умерти. Що значило життя хворої, нікому не потрібної людини порівняно з дедалі більшими прибутками?

— Чоловіче! Леон же покінчив самогубством! Подумай, що ти верзеш!

— Дозволь, будь ласка, мені скінчити. Я вже сказав, що цих висновків дійшов після довгих і обережних міркувань. Леон замикався у своїй кімнаті, але тієї трагічної ночі ти приїхав, якось обдурив самітну людину і схилив Траубе до того, що він одімкнув двері. Може, Леон був у такому стані, що вже не думав про порятунок. Мене охоплює жах, коли я уявляю собі його останні хвилини. Безсилий, хворий, усіма забутий, він знав, що жити йому лічені години. А проте бідолаха залишив по собі слід. Передбачаючи, що має статися, він оддав дорогоцінний чемодан Лютце, про якого, — як правильно міркував Леон, — ніхто не здогадувався. Залишив також два, на перший погляд, невинних рецепти в шухляді стола, втиснувши їх поміж дном і задньою стінкою. Сподівався, що, може, я знайду їх там і що ці рецепти допоможуть розкрити таємницю. Це була одна з тисячі можливостей. А втім, не знаю, чи не залишив Леон і ще якихось слідів, які я прогледів або ж ви знищили, — Шель замовк, затягуючись димом сигарети.

— Фантазуєш, любий, — обізвався Джонсон. — На цій основі не можна, ти не маєш права будувати такі небезпечні звинувачення.

— Я й не сподівався, що ти з ними погодишся.

— Що ж далі, Шерлок?

— Події вчорашнього вечора підтвердили мої підозри. Сцена з Грубером свідчила на твою користь. Продажний поліцейський вирішив сам шантажувати доктора. Дізнавшись про це, ти втратив самовладання… Адже очевидно, що не тільки Кароліна викликала твою лють. Справи ускладнювались. Ти не міг перешкодити мені переглянути документи, які викривали злочини доктора, безперечно, твого підопічного.

— Що за нісенітниці!

— Те, що я кажу, побудоване справді на гіпотезах, але безумовно відповідає правді.

— Говори далі.

— Коли ми переглядали папери, ти вдавав, ніби чуєш якісь звуки. У мене чудовий слух, а проте я повірив тобі. Ти вийшов з кімнати, криком заманив мене в сад і ударив.

— Ти збожеволів! Це вже…

— Хвилиночку, вислухай мене до кінця. Коли я лежав непритомний, ти забрав чемодан, вийняв з мого портфеля лист Леона і все це спалив. Потім розбудив Кароліну, грюкнувши дверима, й ліг біля мене в садку.

— Фантастично! — Джонсон почав роздратовано притупувати.

— І ти знову зробив помилку. Кароліна сказала, що ти лежав на спині. А ти розповідав, що тебе ударили в потилицю. У таких випадках жертва падає завжди долілиць, Пауль.

— Запам'ятаю це собі на майбутнє! Ну, далі. Ти починаєш мене цікавити.

— Дізнавшись, що я хочу піти до Менке, ти подзвонив йому і попередив про мій візит. Гюнтер влаштував засідку. Коли я зустрівся з доктором, той уже знав, що небезпечні папери знищено. Все відбувалося так швидко, що ви почали робити помилку за помилкою. Лікар, переляканий можливою небезпекою, розгубився. Спроба приборкати мене провалилася. Шель — це не Траубе! Ліквідація — навіть коли б вона вдалася — не лишилася б непоміченою.

— Переоцінюєш себе, — іронічно зауважив Джонсон.

— А ти недооцінюєш мене. Після твого приїзду, — вів далі журналіст, — між вами, певно, виникла гостра суперечка. Менке дорікав, що ти не зміг запобігти розкриттю таємниці.

— Гм, — пробурмотів Джонсон. — А що я на це?

— Історія ставала небезпечною. Рятуючи власну шкуру, Менке міг зашкодити тобі. Питання про його арешт було заздалегідь вирішене. Не в змозі передбачити, як обернеться слідство, ти волів зменшити риск і надумав усунути небезпечного свідка. Це був не найкращий вихід, бо ти втрачав одне з найкращих, джерел прибутків. Але треба було вибирати.

— Зробивши вибір, я його застрелив.

— Так, ти вбив його! — поправив журналіст. І здивовано підвів голову: двері в коридор поволі, ледь помітно, відчинялися.

— Неймовірна дедукція, Шерлоку, — мовив Джонсон. — Ти надто багато читав кримінальних книжок, а тепер дав волю своїй фантазії.

У щілині прочинених дверей з'явилося блідо обличчя Кароліни. Шель хотів піднестись, але передумав: навіть такий свідок може згодитися…

— Ти, безперечно, розумієш, що в тебе немає ніяких доказів для підтвердження цих абсурдних інсинуацій? — запитав Джонсон.

— Не маю ні часу, ні бажання утруднювати себе збиранням доказів.

— Можна спитати, що ти збираєшся робити?

— Я ще не думав про це.

— А чого хочеш од мене?

Шель знизав плечима. Він намагався не дивитися на двері; Кароліна прислухалася до їхньої розмови, і це дратувало його. Невідомо, чи можна розраховувати на неї.

— Я приїхав на прохання Леона, — сказав Шель, — отже, мені лишається тільки одне: розкрити обставини, за яких він помер.

— Кому? — гостро спитав Джонсон.

— Людям, компетентним у визначенні міри покарання.

— Простіше кажучи, ти хочеш передати справу до рук властей? — гнівно кинув американець. — Невже ти гадаєш, що я, завдавши собі стільки клопоту, тепер допущу до цього?

— Отже, ти визнаєш, що таки завдав клопоту? — кинувся в атаку Шель.

— Не визнаю нічого. Теорійки, які ти виссав з пальця, сприйматимуться щонайменше з поблажливою усмішкою.

— Побачимо. Принаймні я зроблю те, що вважаю своїм обов'язком.