Бувальщина прикордонника Гриви - Кирилюк Григорий Васильевич - Страница 16

Та не спали прикордонники. Як тільки над горами заклубочились хмари, вони вийшли на лінію кордону. На допомогу їм прийшли лісоруби. Вони разом з прикордонниками стали на лісосіці, на зорову відстань один від одного. Окремі пошукові групи вийшли в тил прикордонної смуги.

Хлопчики спали у сіні під оборогом і нічого не відали, що творилося довкола. Ількові снилося, що він з Гордієм Гривою та іншими прикордонниками мчить на своєму Вихорі в атаку на фашистів. І от саме у розпалі стрімкої атаки Ілько чує не команду, а чийсь лагідний голос:

— Гей, Ільку, проснись! Та вставай же, хлопче!

Ледь розплющились повіки в Ілька.

— От жартівник, — не вмовкає над ним знайомий голос. — Вставай же, браток. Уже дощ перестав. Небо прояснилось. Досить вилежуватись.

Ілько ширше розплющив очі. І перше, що він побачив. — це зірку. Червону зірку на зеленому кашкеті. Ілько усміхнувся. Впізнав командира Гордія Гриву.

— Та й міцно ж ти спав, Іллюхо-тямухо, — каже Грива. — може, з півгодини стежимо за твоїм господарством, міркуємо, хто б міг завести аж сюди коней з лісодільниці? Хто заїхав на них аж сюди, до самого кордону? А це ось який порушник!..

— Та ми не-е-е шпигуни, — зніяковів Ілько. — От коби бачили ви, як тут ходили…

— Хто ходив, Ільчику? — насторожився Грива.

— Хмарини. Ота-а-а-к… в бік кордону. Ми гукали, а вони навтіки. Бігме, правду кажу, — кудлата, затрушена сіном голівка звелася поруч Ількового плеча.

Ілько розповів Гриві про все, що з ними трапилось.

Грива здивовано роздивлявся сорочки братиків.

Ілько винувато мовив:

— То не є наше, вуйку командире…

— А де ж ви взяли?

— Ми ніде не брали! — каже Устимко. — То тая веретка у сіні лежала…

— Ану, скидайте-но цю веретку.

Братики перевдяглися у свої підсохлі сорочки. Грива розгорнув сіно і кинув донизу три білих, наспіх згорнених жмутки шовкової матерії.

— Па-ра-шу-ти?! — закліпав очима Заграйко, який, тримаючи на повідку собаку, стояв під оборогом.

Сповзаючи з оборога, Ілько аж тепер роздивився, куди вони потрапили.

— Гай-гай, то це ми вже до кордону забилися?..

Грива з Устимком сіли на Зірку, а Заграйко з Ільком — на Вихора, і вони рушили вниз.

На лісосіці Грива завів хлопчиків до колиби, де містився оперативний пункт начальника застави. Сюди ж заніс три парашути. У начальника застави зникли всі сумніви. Отже, екіпаж збитого літака десь на ділянці кордону вичікує темряви.

О другій годині ночі на краю лісосіки, у ярку, по якому збігає потічок, продирчало кілька коротких автоматних черг, ніби перегукнулись лугові птахи — деркачі. У небо звелася червона ракета. Начальник застави з оперативною групою кинувся до ярка. Ракети одна за одною нависали над ярком. Відстрілюючись з пістолетів, три чорні постаті згинці бігли до кордону.

— Стій! Руки вгору!!!

Постаті запетляли, але уперто рвались уперед. І тут навперейми їм кинувся Жар. Собака плигнув на груди передньому порушникові, збив його з ніг. Підбігли Заграйко й Громико, відтяглії Жара, вирвали з рук затриманого пістолет. А Жар уже мотлошив другого порушника.

Грива метнувся за третім, що ось-ось міг перескочити кордон. Та спіткнувся об камінь і розтягнувся на мокрій землі. Саме цієї хвилини втікач оглянувся й тричі вистрілив позад себе.

Грива схопив важкий камінь і щосили кинув ним у порушника. Той захитався, схопився за смереку. І тут його оточили прикордонники. Притиснутий до смереки, під цівками гвинтівок і автоматів, ворог підняв руки вгору.

Вранці Ілько вже знав, хто біля кордону їв шоколад в обгортці з «царем».

Ми ще повернемось!

Червень у Карпатах пахне молодим медом, білими грибами, духмяністю трав, терпким дубовим листом, димком багать лісорубів. Видзвонює співом птаства. Знаджує мандрами у гори — до синього неба, до орлиних гнізд.

Чарівний червень у Карпатах.

Таким лишився він у пам’яті прикордонників — червень сорок першого року.

Неділю Гордій Грива зустрічав на спостережній вишці. По той бік кордону лежала порубана ліщина, чорніла свіжо-виорана земля.

З-під розіп’ятої маскувальної сітки грізно проглядали жерла гармат.

— Ой, не для навчання, товаришу начальник, поставили фашисти свої гармати… — по-цивільному доповів про бачене Гордій Грива.

— Для війни, Гриво. Для війни, — стурбовано похитав головою начальник застави. І, співчутливо подивившись на втомленого Гордія, наказав: — Підіть відпочиньте, Гриво. Я сам прийматиму наряди з кордону.

— Слухаюсь.

З кордону поверталися вимочені росою наряди. Прикордонники швидко протирали клоччям зброю, пили чай і лягали спати в зелені намети. В затишку саду спалося любо й привільно. Гілки яблунь з маленькими рясними плодами стиха шелестіли, нашіптували казкові дива. Снилося Гриві, що він простягнув руку до сіренької горлиці, яка присіла на галузці й нахилила її до входу в намет. І раптом звідкілясь пролунав надривний крик:

— Тривога! Застава, до зброї!

Грива схопив автомат, що стояв поруч з ліжком, на ходу оперезався паском з гранатами та запасними дисками і вискочив з намету. Чулися вибухи снарядів, тріскотнява автоматів. Хто напав? Та роздумувати ніколи. Разом з друзями Гордій стрибнув у завчасно викопані окопи, припав до бійниці. Вся застава за лічені хвилини наїжилася цівками гвинтівок, автоматів, кулеметів. Прикордонникам байдуже, що вони лише в трусах та майках. Були б під руками патронташі, диски, гранати.

Обличчя в бійців поблідли, посуворішали.

— Приготуватись. Ждати моєї команди, — чується напружений голос начальника застави.

З-за кущів з’явилися каски нападників. Вони повзуть. Ось вороги вже наблизились до смугастого з радянським гербом прикордонного стовпа. І в цю мить пролунала владна команда начальника застави:

— Зас-та-ва, вогонь!

Кам’яний схил горба спалахнув вогнем. Наче невидима рука велета викресала з нього безліч іскряних снопів. Кулеметні й автоматні черги січуть низенькі кущики лозняку, косять траву, збурюють вогкий грунт. Широкоплечий всюдисущий старшина розносить по окопах цинкові коробки з набоями і обмундирування прикордонників.

Вороги один по одному втикаються носами у непривітну для них радянську землю.

Першу атаку фашистів відбито.

Начальник застави наказав якнайшвидше одягтися, поповнити боєприпаси, посилено пильнувати за флангами і тилом. Гордій Грива задивився на заставу. Вона зовсім недалеко випинала свої білосніжні стіни. Гордія охопило невимовне почуття жалю. Він, як і всі його бойові друзі, любив і шанував заставу, мов рідну хату, де пахне свіжим хлібом, печеною картоплею, пареним молоком, вимитою підлогою. І ось ця рідна хата стоїть зрешечена ворожими кулями. І вже не чути ні запаху свіжого хліба від неї, ні духу печеної картоплі… Несе від застави, з усього рубежа перегаром пороху.

Прибігає Громико. У нього забинтована рука.

— До начальника, — передає наказ Громико, а сам припадає до бійниці,— ідіть, я заміню вас…

— Біжу…

— На рацію, — наказує начальник застави Гриві,— передайте відкритим текстом: «Стіг» першу атаку відбив. Жертв нема. Стоїмо твердо. Жду наказу.

Грива повторив наказ і згинці траншеєю подався до застави. В радіокомірчині він побачив схвильованого молодого радиста. Щільно причинивши за собою оббиті цинковою бляхою двері, Грива сів поруч з радистом і почав диктувати:

— Слухайте! Доповідає «Стіг». Першу атаку відбито. Жертв нема. Стоїмо твердо. Жду наказу… Артобстріл…

Грива не домовив. Довкола все загуркотіло, захиталось, як гори від нечуваного обвалу. За віконечком з тріском упала щогла-антена. Рація замовкла…

Прикордонники в цей час вели вогонь, відбиваючи повторну атаку фашистів.