Екологи, або Копроконська історія - Марковская Алла Анатольевна - Страница 7

— А для вас це лише гра? — здивовано запитував президент планети Копроконе.

— Для мене так, — спокійно відповідав гість і відразу ж запитав з дитячою посмішкою, — а для вас?

— Я люблю перемагати, і перемога для мене в радість, навіть якщо перемога лише у грі, - відповідав президент.

Міністр планетарноi безпеки щось шепотів президенту у вухо. Інші сановники згрудились навколо свого володаря, старанно ловлячи кожне слово.

Багато дам залишилось без партнерів.

Мене взагалі ледь не задушили, довелось рятуватись втечею. І я вийшла на терасу. А на вулиці ніч. Вітер шумів віттям високих дерев, зривав з них жовто-червоне листя. Незатишно і темно.

Президент, поблажливо посміхався. Гел поклав карти на стіл і тихо промовив без тіні розчарування у голосі:

— Той, хто любить перемоги, повинен достойно сприймати поразки. Я програв.

Такароне зверхньо посміхнувся, адже він виграв.

— Я нецікавий партнер для подібноi гри… — мовив Гел.

Такароне відзначив для себе, що гість таки вміє поводитись, та тримається так, ніби він, не що інше, як король сусідньоi планети.

А Придворні дивились на цього гостя не ховаючи погордливих посмішок і легкого презирства та незрозумілих заздрощів.

Зате дружина пана Корде Пантро, врешті-решт запросила Гела до танцю. Вона занадто відкрито тулилась до стрункого тіла свого партнера. Посміхалась, жартувала, та не наважилась запропонувати пошукати тихе місце у кімнатах палацу, бо ii чоловік пильно слідкував за своєю розкутою дружиною.

Такароне сів на трон, Корде Пантро тихо, майже крізь зуби, промовив, схилившись до президента:

— А танцює цей паршивець краще, ніж грає в карти.

Президент посміхнувся, ліниво відкинувшись на м'яку спинку трону і відповів:

— Що, ревнивий чоловіче, сердишся? Нічого, нехай твоя красуня пограється, бо завтра цей хлопчисько попаде до твоiх рук, і ти будеш мати можливість відігратись.

Міністр поправив волосся і посміхнувся. А президент спокійним голосом повідомив:

— Він відмовився.

— Я здогадався, діалог за гральним столом був цікавий, — відповів міністр.

— А я запропонував йому, перевести велику суму у тестолах? в банк на Пайру? вже сьогодні.

— Мабуть, дурник вас не зрозумів? — засумнівався пан Пантро.

— Цей хлопчик не такий дурний, як тобі здається, він тільки клеiть дурня, та мене так просто не обманути. Він чудово мене зрозумів, по виразу очей бачив. Якщо проживе ще років десять, буде хитрий і жорстокий офіцер, сильний хлопець, хоча він, здається, нас недооцінює. Відповів, що не може обманювати правління Коаліціi, і… йому не подобається наше повітря. Каже, дихати у нас нема чим.

— То може він дійсно лише еколог? — жартував міністр.

Підперши своє масивне підборіддя величезною рукою, і розглядаючи танцюристів, президент замислено мовив:

— Такий самий, як і ти… цікаво, що думки блокує професійно, не відкриєш… я спробував. Їх там на Калтокійi цьому добре навчають.

На вулиці було холодно, охорона слідкувала за кожним моiм рухом, одяг мій був тонкий вітер пронизував сорочку наскрізь, я відчула що замерзаю і повернулась у тепло яскраво освітленоi, і такоi небезпечноi зали.

Гелу нелегко було вивільнитись з обіймів дружини міністра… та він наговоривши iй якоiсь маячні, все таки зумів утекти. Підійшов до мене, подивився мені в очі, побачив тугу і погладив мене по волоссю:

— Ти була права.

— І ти теж… вибач, — сумно відповіла я, і запитала, — що він хотів від тебе?

— Ніби співпраці… - невпевнено відповів Гел.

— Ніби? — здивувалась я.

— Було багато натяків, а ще він запропонував рахунок у пайринському банку, чому саме там, я не зрозумів… Вони знають навіщо ми тут, та це і не дивно. Вони чогось хочуть від нас, та поки не пояснили чого. І ті документи не настільки важливі як мислить місцева підпільна організація, все не так просто… чи може ще простіше, — Гел трохи зблід, погляд його став холодним, — і цей міністр іде до нас… Зараз я не хочу з ним говорити…

— Тоді я запрошую тебе до танцю, — з поспіхом запропонувала я.

Гел розсміявся вхопив мене за руку і ми втекли від пана Корде Пантро майже на середину тронноi зали, танцювати вальс під ніжну музику.

Вечір закінчився святковим феєрверком.

Гості розбрелись по палацу в пошуках пригод чи спокою, а деякі взагалі поiхали додому.

Президент зник.

І Варко зник.

Охоронники провели нас до наших кімнат, опікуючись, як полоненими, з холодною відчуженістю.

У своiй кімнаті я залишилась сама.

За стінами зненацька пролунав дзвінкий веселий жіночий писк і грубий чоловічий сміх, з іншого боку чулася музика, кроки, розмови, біганина.

Я скинула шовковий костюм, загорнулася у теплий балахон і вирішила піти до Гела, його кімната була навпроти моєi. Та мене зупинила охорона: височенний хлопець ввічливо і наполегливо попросив мене залишатись у кімнаті, бо у палаці вночі ходити небезпечно… особливо для такоi молодоi панни, як я. Я погодилась — палац диктатора дійсно небезпечне місце, особливо вночі, особливо для молодих дівчат. Глянула на двері кімнати Гела, там теж озброєна охорона… Напевне для юнаків також… небезпечно, чого вартує хижий погляд дружини пана міністра планетарноi безпеки…

Чекати від цієi ночі я можу всього… Думки вони блокують, пробивати iх з тими силами, які в нас є, зараз небезпечно. Втікати безглуздо. Тому я зачинила двері і вирішила хочаб поспати…

Вночі до моєi кімнати увірвались солдати. Вони, наче ляльку, стягнули мене з ліжка на підлогу, кинули сорочку і штани, в яких я прилетіла на цю планету, і наказали швидко вдягатись. А я спочатку не могла зрозуміти, де горловина сорочки, бо руки тремтіли, і я вдягнула ii на виворіт, хотіла перевдягнути, мені не дозволили… Навіть не помітила, коли на моiх руках клацнули кайданки, здивовано відчула холодне важке залізо на зап'ястях, розгублено подивилась на великих солдат, вони мені у вічі не дивились, виштовхали до коридору.

Біля стіни у коридорі я побачила хлопця і дівчину, дуже схожих одне на одного і трохи на нас — зовсім молоденькі і перелякані. Дівчина розглядала мене не менш розгублено, ніж я ii. Великі, гарні, голубі, широко розкриті очі хлопця, з жахом дивились на копроконських солдат. Це були близнюки з планети Вікторра, куплені у торговців живим товаром — тоненькі, гарні, тендітні зворушливо ніжні на фоні копроконських здорованів. Сплутане хвилясте волосся юного невільника падало йому на обличчя. Він постійно його закидав назад, майже як Гел. Шкода iх, а iм шкода нас, бо ми на iх думку були мучениками, та вони не знали, що самі вже смертники.

Солдати виштовхнули в коридор Гела. Він теж в кайданах, наштовхнувся на стіну, напевне спробував протистояти арешту, за що отримав штурхана. На його смаглявому обличчі здивування.

З сутінків напівтемного коридору, як привид, виник пан Варко. Власноруч арештовує, бо про цей арешт ніхто знати не повинен, крім трьох найвищих правителів планети і iх власних виконавчих команд.

Великий рудий солдат мстиво намотав довге волосся, мого брата, на кулак змусив Гела підвестися. Цей солдат не вперше арештовує людей і якби отримав наказ вбити нас, зараз, на місці — вбив би не замислюючись.

— Панове, влада Копроконе звинувачує вас у шпигунстві. Ви арештовані, - спокійно і навіть якось лагідно промовив Варко, ніби запрошував нас на нічну екскурсію палацом.

Він ще б вибачився, що так пізно нас розбудив…

Гел таки висловився:

— Я не розумію, що відбувається? Це непорозуміння, я мушу поговорити з президентом…

— Хлопчику… Ми маємо достовірні факти про справжню причину вашого візиту на нашу планету, — стомлено і трохи роздратовано сказав Варко, розглядаючи Гела з розчаруванням.

— Ми — екологічна комісія, громадяни Коаліціi, ви не маєте права нас арештовувати! — сперечався мій брат. Він ступив до пана Варко, аби ткнути йому під ніс своi закуті руки.