Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Заложна душа - Білий Дмитро - Страница 32
Багацько про ті часи переказів поміж людьми ходить. У наших краях найчастіше про Сірого людолова розповідають. Був років двісті тому найстрашніший поміж найстрашнішими мурза ординський. Носив на собі сіру вовчу шкіру, за що і прозвався Сірим людоловом. Не брали його ні кулі козацькі, ні хитрощі характерницькі. Минав він із своїм чамбулом і засідки запорозькі, і бекети козацькі. Буває, чатують козаки на вежі, чекають появи мурзи, готуються хвігуру запалити, як тільки гостроверхі шапки ногаїв з'являться. А він вже паланкові зимівники та села палить, а то вже і в Україні ясир набирає. Уходить він із полоняниками від гонитви січової. Ось вже понеслися козаки на конях своїх, вискочили на пагорб, за яким татари щойно скрилися — і нічого не бачать — рівне поле перед ними. Потім тільки січові драгомани дізнаються, що продав у Кафі ясир Сірий Людолов. Тільки і був у нього звичай — найкращу дівчину він не продавав ні купцям перським ні арапським. І великий розпач взяв старшин паланкових, що не можуть вони з одним мурзою справитись. Узяв тоді, як належить, добрий могорич полковник паланковий і поїхав до характерника, що самітником у бурдюгу вік доживав. Як там вони розмовляли, а тільки довідався пан полковник, що допомагає Сірому людолову старе ординське поганське чаклунство та що із кожного полону найкращу дівчину мурза ні за які гроші не продає, а приносить у відплату страшному голдовнику за силу свою... Не встиг пан полковник від характерника повернутися, як довідався, що мурза знов набіг на січові землі учинив — хутір полковницький спалив, а доньку полковницьку викрав. Полковник на шаблі, на вогні, на землі і на Євангелії поклявся, що мурзу смерті предасть. Зібрав він козаків вибраних із десяток — хто під рукою був, і навздогін кинувся. Мурза полон гонить, тих бранців, що із сил вибиваються, його ординці безжально рубають. Так по мертвих тілах полковник шлях того мурзи і бачив. Нарешті наздогнали козаки татар під самим Перекопом, тільки бачать: чамбул татарський шабель із п'ятдесяти складається. Стали вони навпроти — запорожці й татари. За татарською лавою бачать козаки бідних невільників, а між ними дівчат і доньку полковницьку. Гикнув полковник — і кинулися козаки на татар. Чотири пістолі в полковника було — три кулі він у мурзу випустив, а тому нічого. Січа закипіла. Сам полковник із мурзою шаблі пощербили, і зрозумів він — не здолає мурзу у герці. Рубаються козаки — озирнувся полковник, а вже четверо з його товариства під копитами лежать, махнув він шаблею — і відступили козаки. Знов зійшлися, і знов немає козакам перемоги. Залишився біля полковника тільки його джура, весь кров'ю вкритий, а татар ще добрих два десятки. А бранці криком кричать, зобачивши, як надія їх на порятунок кров'ю припала. Тоді вихопив полковник останній пістоль, встав на стремена і вистрілив. Та тільки не в мурзу і не в татар, а в доньку свою. Впала вона з кулею в серці, і в той же час поточився мурза. П'ятьох ординців зарубав полковник, а решта врозтіч кинулась. Мурзу полковників джура арканом із коня стягнув. Разом із бранцями, мертвою донькою і полоненим людоловом повернулися вони з-під Перекопу. На кордоні паланки своєї поховав полковник доньку, а над її могилою Сірому людолову горло перерізав. Немовби за тим і завершилася справа. Тільки з'явилася чутка серед людей, що встає Сірий Людолов із могили, б'є в татарський тулумбас і шукає дівчину, щоб життя собі вернути... Так що, бережіться, дівчата! — після цих слів знов замовк Половченко, розтанувши між клубами білого тютюнового диму.
— Ну, зовсім дівчат перелякав! — вигукнула Половчиха, а Ярина і Оксана й слова не могли вимовити після таких страшних оповідей.
Минуло ще декілька днів. Одного разу Оксана прокинулася від сильного жару, який охопив її тіло. За вікном навіть ще не пробивалося ранкове світло. Вона перелякано провела рукою по плечу — воно було шалено гарячим. Оксана підвелася й підійшла до міцно сплячої Ярини. Та сіла на ліжко і солодко потягнулась:
— Це тебе роса кличе... — сказала загадково і знов заснула.
Оксана здивовано глянула на подругу і раптом усе зрозуміла. Тепер вона напевно знала, що чує голос роси. Дівчина накинула на себе плахту, хустку і вийшла на подвір'я. Тихо відчинила тяжку браму і пішла босоніж у поле. Вологе повітря трохи охолодило шкіру на руках і палаюче обличчя. Оксана йшла, підкоряючись вічній музиці, що переповнювала її тіло. Коли її ноги відчули доторк срібної роси, і теплий туман, який повільно підіймався із яру огорнув дівоче тіло, вона відчула дивну солодку млість — скинула хустку, зняла плахту і розв'язала комір сорочки. Кожен її рух дарував спокій і музику, музику, яка існувала завжди. Біля хустки й плахти впала біла сорочка. Оксана розплела косу, і густі пасма, які вже вкрилися кришталевими бризками, важко розсипалися по плечах. Оксана йшла по росі і з кожним кроком розчинялася у м'якому килимі туману, що ніжно огортав її тіло. Роса тоненькими дзвониками відзивалася на легку дівочу ходу. Оксана, немов коштовні діаманти, набирала росу жменями, і втирала її в обличчя, шию, набухлі груди, шовковий живіт, медово гарячі стегна... Жар, що ятрив її, зник безслідно, і Оксані здавалося, а може так і було, що вона опинилася у безмірному райдужному потоці і від її тіла розходяться довкруж чарівні промені... Тепер вона не знала — чи йде вона, чи біжить, чи пливе — роса була повсюди, і вона сама ставала росою... Здалося, що вона змінила тіло: тепер у ньому була нова, розсипана у безлічі срібних промінчиків свіжа сила.
Заплітаючи косу, дівчина дійшла до діброви. За проліском відкривався широкий луг, далі, за пагорбом — хутір Половченка.
...І раптом чарівна музика розсипалася на друзки — страшні удари у татарський тулумбас розчавили кришталеві дзвіночки... Дівчина перелякано застигла, полохливо озирнувшись, — їй здалося, що з туману повільно виринає смутна постать високого вершника у гостроверхій шапці. Через мить вершник уже скакав прямо на Оксану. Дівчина щосили побігла до рятівних дерев. Тупіт копит наближався, і Оксані, немов у страшному сні, здалося, що вона не може зрушитися з місця.[8] "Росонька моя мила, допоможи мені!" — тільки й калатало у переляканому серці. Оксана заскочила у гай, закриваючи руками обличчя від хлюстких ударів вологого гілля. Вона ледь продерлася скрізь густі кущі, ноги її підкосилися, заплутавшись у високій траві, і Оксана впала на мокру землю.
Вона лежала, тремтячи від страху, обхопивши руками голову. Хруст сухого гілля під кінськими копитами наближався й глушив. Дівчині здалося, що вершник чує, як калатає в її грудях перелякане серце. Вона знов подумки зашепотіла: "Росонька моя мила, врятуй мені!". Тупіт коня наблизився — Оксана чула, як хрипить кінь Сірого Людолова. Одна мить, поки вершник знаходився зовсім поруч, перетворилася для неї на жорсткий зашморг навколо горла. Оксана зрозуміла, що за хвилину вона не витримає й закричить, щоб не захлинутися від цього нестерпного очікування. Дівчина прикусила губи, щоб стримати крик, і відчула солонуватий присмак крови.
Хруст почав віддалятися. Тільки тепер дівчина насмілилася підняти голову — крізь зелене листя вона побачила широку зігнуту спину із накинутою сірою шкірою, сагайдак зі стрілами й лук, приторочені до сідла і зібраний кільцем довгий аркан.
Довго не могла Оксана отямитися, і тільки коли підвелася, помітила, що стискує у п'ясті жмут пахучого любистку. Довго простояла Оксана у проліску, лякаючись вийти на відкритий луг — усе їй здавалося, що Сірий Людолов чатує на неї. Тільки наважилася вона повернутися до хутора, як знов почула удари в тулумбас — страшний вершник вертався. Оксана затремтіла й упала на траву, ховаючись за густим кущем терну. Минуло кілька хвилин — і вона побачила Сірого Людолова. Спочатку розгледіла сірий татарський малахай, потім бліде широке обличчя із вузькими пронизливими очима, під підборіддям у Людолова чорніла широка рана, із якої на груди спускались струмки засохлої крові. Коли вершник виїхав на галявину, Оксана ледь не закричала — поперек сідла Людолова лежала в одній сорочці Ярина — все тіло дівчини від литок до плечей було обплутане жорстким волосяним арканом, рот закривала смугаста ганчірка. Чорні розпатлані коси звисали під кінські копита. Очі Ярини були широко відкриті і в них застиг жах. На мить очі подруг зустрілися — і Сірий Людолов із своєю полонянкою щез у тумані...
8
Взагалі, це класична українська картина — перелякана жінка біжить, рятуючись від вічного вершника–людолова. Заказник для полювання на рабів, якими стали землі України у першому тисячолітті до нашої доби, здається, зберігає свої функції і зараз.
- Предыдущая
- 32/39
- Следующая