Чужій біль - Лукьяненко Сергей Васильевич - Страница 2

— Гра? Вірно? Граймо же!

Другий робот прилетів через шість хвилин. Спланерував з-за дерев. Він прицілився, вистрілив, промовив, наче аксіому:

— Жодний робот не завдасть людині шкоди. Граймо же!

На стінах його дому висів багатий арсенал. Він відібрав кілька штукерій повагоміше и посолідніше. Трохи перекусив, позираючи на попіл. Третій робот намагався прикритись захисним полем. Але нейтринний промінь пробив поле.

Його вбили увечері того же дня. Дім штурмували морські піхотинці, зелені берети, самураї династії Тан і бригада СС з дивізії «Мертва голова». Вони вмирали, воскресали, знову йшли у бій. А він стріляв, знаючи, що вже виведений з пам’яті регенераційної системи…

Дужий десантник копнув носком ноги його жалюгідне, пошматоване ранами тіло. Вилаявся, запитав:

— А як там та дівчина, через яку все почалося?

— Відкачали, — відповів хтось. — Ще пограє.

Вона стояла зовсім поруч. Дивилася на мовчазний натовп, поблискуючий різноманітною зброєю. І читала в усіх очах одне і те же саме питання, його питання… «Навіщо ми граємо? Що таке гра?» Крок. Ще крок. Вона схилилася над Деном, торкнулася його обличчя.

— Ти переміг…