Щоденник моєї секретарки - Капранови Брати - Страница 73

Ірка не поворухнулася, навіть коли я зайшов до кімнати. Промінь світла з-поза нещільно зсунутих штор давав можливість докладно роздивитися рушник на лобі й вигідно підкреслював скам’янілі риси обличчя. Моя дружина постійно мерзне, тому зараз вона вкрилася двома ковдрами — обидвома пуховими, щоб ви не сумнівалися.

Певно, за сценарієм я мав опуститися на коліна і притиснутися губами до безвольної та холодної долоні. Але саме через те, що добре розумів мізансцену, я намацав на стіні електричний вимикач і натиснув обидві клавіші, заливши яскравим світлом нашу подружню спальню.

— Скажи мені, будь ласка. Яке тобі діло до Пашиної потенції?

— Що? — слабким голосом спитала Ірка.

Я підійшов до ліжка і, руйнуючи усі заготовки, одним рухом відкинув обидві пухові ковдри. Дружина лежала вдягнута у зворушливо просту, наче з дитячих спогадів про піонерський табір нічну сорочку. Гармонійно, проте раніше я не помічав у неї захоплення подібними речами.

— А… Це ти? — сказала вона слабким голосом.

— Я. А хто ж іще?

— Приїхав?

Чи то вона й справді не розчула мого питання?

— Приїхав. І вже встиг почути багато цікавого.

— Мені холодно, — сказала дружина.

Чорт забирай! Це єдине, що вона може мені сказати?

— А я думала, це Богданчик прийшов, — продовжила вона без будь-якого переходу.

— Богдан гуляє, я його бачив біля стадіону.

— Він зараз рідко буває вдома. І ти теж. От бачиш, я лежу одна.

— Бачу.

Моя дружина знову капризно скривила губки:

— Мені холодно.

— Нічого, — відповів я твердо. — Не помреш.

— Богданчик зовсім нас кинув. Якісь нові друзі. Вдома не ночує. А я лежу одна. Нема кому навіть води подати. Лікарі сказали, що не виключають струс мозку.

— У боксерів так часто буває після змагань…

Вона знову зробила вигляд, що не чує.

— Вони сказали, що мені треба лежати цілий тиждень. А як я можу лежати?

Мені остогидла ця вистава, і я вирішив її перервати.

— Слухай, мені все розповіли про вашу бійку.

Дружина мовчки закотила очі і прикрила повіки.

— Я все розумію. Жіночий рестлінг, боротьба у бруді, стриптиз та інші розваги. Але мене цікавить одне. Навіщо ти на весь офіс патякаєш про Пашину імпотенцію?

Ірка закотила очі ще вище. Я втратив терпець і для профілактики міцно взяв її за комір сорочки.

— Чуєш? Я з тобою розмовляю, — тендітна тканина затріщала під моїми пальцями. — Яка тобі, курва мать, справа до Пашиної потенції? Га?

— Мені боляче, — сказала дружина.

Я послабив захват, але присунув обличчя ближче.

— Нехай тебе так цікавить питання чоловічої потенції, але чому про це обов’язково говорити на роботі та ще й на всю приймальню?

— Вона на мене напала, — схлипнула дружина.

— А ти? А ти б не напала, якби про твого чоловіка таке говорили?

До речі, гарне питання. Не знаю, як повелася б моя благовірна у подібній ситуації.

— Не кричи. У мене може бути струс мозку.

— І буде, — запевнив я твердо. — Гарантую: що у тебе зараз буде струс мозку, якщо ти не поясниш мені, нащо тобі здалася Пашина потенція.

За два десятки років спільного життя я жодного разу не вдарив дружину. Навіть жартома. Але тепер не був певний, що продовжу цю добру традицію.

Вона мовчала.

— Я тебе, твою мать, питаю…

— Мені боляче.

Довелося розпрямитись і кілька разів глибоко вдихнути для заспокоєння.

— Ти розумієш, що наробила? Якщо не розумієш, я можу пояснити.

Ірка нарешті поворушилася. Після довгого вовтузіння вона сіла на ліжку і спустила ноги на підлогу. Що ж, це вже значно краще, ніж помирання й закочування очей.

— По-перше, ти підставила мене. По-друге, ти підставила Пашу. Як нам тепер дивитися один одному в очі? Вдавати, що нічого не сталося?

Дружина досі тримала мовчанку. Невже щось зрозуміла?

— По-третє, уяви, що тепер говорять по всьому місту. Як обсмоктують подробиці. Напружся і уяви.

— А я? — прорізався раптом голос у моєї дружини.

— Що ти?

— А я? Чому ти не береш до уваги мене? Між іншим, я твоя дружина. Якщо ти це ще пам’ятаєш.

— Ну то й що?

— То й що? — Ірка зіщулилася. — А те, що твою дружину побили. Те, що у неї струс мозку? Хіба чоловік не повинен захищати свою дружину?

Ні, ви бачили такий цирк?

— Захищати? Слава Богу, що мене там не було, бо тоді б…

Ірка не дала мені закінчити.

— Справжній чоловік! Його дружину по-звірячому побили, а він замість того, щоб помститися, приходить і вичитує.

— Помститися?

— А що? — стрепенулася дружина. — Слабо?

— У тебе й справді струс мозку, — я показово постукав пальцем по лобі. — Кому мститися? Ларисі?

Ірка пхекнула і відвернулася.

— Ні, ти скажи. Я що, по-твоєму, повинен іти бити морду Ларисі? Жінці? Так роблять справжні чоловіки?

Дружина не пожалувала мене відповіддю.

— А може, мені викликати на дуель Пашу? Кинути йому рукавицю через те, що моя дружина на весь офіс назвала його імпотентом?

— Так!

— Що так? — не второпав я.

Тут Ірка підскочила з ліжка.

— Ти повинен піти до Паші і сказати йому, що не дозволиш так поводитися з твоєю дружиною! Вони ламають мені кар’єру! Зняли з ефіру наступну програму! — в голосі дружини забриніли сльози.

— А що ти хотіла? Щоб тобі премію виписали?

— Я хотіла, щоб мій чоловік мене захищав.

— А не підставляти саму себе, та ще й свого чоловіка, та ще й весь бізнес заразом ти не хотіла?

Ірка у відповідь стисла губи й відвернулася.

— Цікава у тебе філософія! Значить, ти можеш робити все, що захочеш: на весь офіс теревенити про імпотенцію власника каналу, роздерти обличчя його дружині, порвати їй сукню, а я повинен тебе захищати… Захищати від наслідків твоєї ж власної поведінки… Від усього того, що ти сама на себе накликала.

— Повинен, — дружина знову вперто стиснула губи.

— А може ти поясниш, заради чого?

Кілька секунд Ірка мовчала, потім сказала тихо:

— Бо я — твоя дружина.

— На жаль, — похитав головою я.

— Ах, на жаль? — Ірка раптом смикнулася і зробила крок убік. — На жаль?

Я взяв жінку за плече, але вона люто збила мою руку.

— Ти навіть не уявляєш, що насправді наробила…

— Я уявляю. І уявляю, що ти, мій чоловік, відмовляєшся мене захищати. А такий чоловік мені не потрібен, — голос її несподівано став майже спокійним. Ірка сіла назад на ліжко.

Тут уже паузу взяв я, просто щоб перетравити зміст останньої заяви.

— Тобто ти хочеш зі мною розлучитися?

— Ні, — вона твердо подивилася мені в очі. — Я просто кажу тобі: Іди геть!

Я не повірив власним вухам.

— Геть?

— Так. Мені не потрібен чоловік, який не хоче виконувати свій чоловічий обов’язок і захищати свою дружину.

Цікавий поворот. Я, звісно, міг припинити цю істерику в два ходи, але сьогоднішні події були перебором навіть для моєї загартованої душі. І натомість я з викликом спитав:

— Гадаєш, мені нема куди піти?

— Мені байдуже. Я хочу, щоб ти негайно пішов з мого дому. Чуєш? Негайно!

— Твого дому? — здається, мені почулося.

Ірка холодно посміхнулася:

— З мого! Це мій дім. Ти сам підписав договір. І, до речі, не тільки про дім…

— Зачекай, — я не міг прийти до тями.

— Чого чекати? Ти хотів бути бідним депутатом? Перше вже збулося. Ти — бідний. Іди тепер до Паші і спробуй не упустити депутатство. У тебе є шанс.

Вражений таким поворотом, я замовк, а дружина скористалася паузою, вже зриваючись на крик:

— Іди! Іди вибачись перед нею! Скажи, що кинув мене заради неї! Скажи! Вона пробачить! Га?

Ірчині губи істерично трусилися. Вона вже нічого не чула і не розуміла.

Насправді у мене був невеликий вибір — задушити її прямо тут або піти.

І повагавшись, я все-таки вибрав останнє.