Щоденник моєї секретарки - Капранови Брати - Страница 31

Гуманоїди одразу заявили, що поспішають до офісу — оформлювати кредит. Гриша, обтрусившись від скла, вчепився до них — як я розумію, не стільки у прагненні отримати гроші під арештований літак, скільки намагаючись втекти подалі від небезпеки. Треба зауважити, він тримався добре, навіть на прощання подякував і потиснув Паші руку.

Я теж зробив спробу втекти, але був упійманий за рукав. Паша зволив гуляти, для цього потрібні компаньйони, а хто може бути кращим компаньйоном, ніж старий товариш та партнер, людина, з якою багато випито і пережито? Тож тут уже, як то кажуть, без варіантів.

Захопивши з собою двох охоронців та Олеся, який необачно крутився у приймальні та не знайшов способу відмовитися, ми поїхали гуляти до Жорика — у казино «Монте-Карло».

Старий бандит, що тримав колись общак одного з київських угруповань, тепер перетворився на статечного бізнесмена. Власне, це відбулося не з його волі, а клопотом міністра внутрішніх справ Кравченка. Коли той у середині дев’яностих без зайвих слів і судових рішень перестріляв та пересадив усю братву, на поверхню раптом спливли нові герої — касири. Вони не брали безпосередньої участі у бойових операціях, а скромно лічили гроші в общаках і саме тому щасливо уникли міліцейської кулі. «Що охороняєш, те й маєш», — твердив класик, тому після знищення отаманів касири несподівано виявились єдиними розпорядниками бандитського майна. Мало не третина теперішньої бізнесової та політичної еліти — від мерів до олігархів — родом саме звідти, з бандитських касирів. Брешуть навіть, що дехто з них сам замовив своїх отаманів — у колотнечі все одно ніхто розбиратися не буде, а менти тільки подякують.

Але задля справедливості треба зауважити, що подібні історії траплялися і в інших країнах та епохах. Скажімо, відомий персонаж на ім’я Іуда, кажуть, теж був касиром у бригаді апостолів. Тому з висоти нашого теперішнього досвіду варто замислитися: чи заради власне тих легендарних тридцяти срібняків він здав Христа римській прокуратурі? Можливо, справжньою причиною все-таки була калитка з общаком, що її Іскаріот тримав у руках, залишаючи таємну вечерю? До речі, згадавши про цю калитку один раз, подальшу її долю євангелісти обходять мовчанкою. Чого б це?

А проте в українській версії біблійних подій при бажанні можна навіть знайти сліди своєрідної вищої справедливості. Адже бандитські активи у дев’яності були досить великими, братва володіла багатьма банками, заводами та ринками. Однак бойові отамани навряд чи могли б дати раду цьому майну у ринкових умовах — хоч би через те, що життя їхнє мало чітко визначений циклічний характер: вийшов-погуляв-розкрутився-сів. Таке собі колесо Сансари, за межі якого не може вистрибнути жоден «путьовий» — хіба що за допомоги вправних рук кілера.

І от, саме тут на сцені з’являється касир у скромному піджачку, вчорашній невидимий герой, фінансовий «подай-принеси», така собі сіра мишка. Але ця мишка знає, як робляться гроші, вміє спілкуватися та домовлятися — бо у мишок зазвичай немає іншого виходу. Він володіє вмінням рахувати та контролювати — саме тим, що не дано жодному «братку». Одне слово — під шумок стрілянини та вибухів наприкінці століття в країні відбулася чергова зміна еліт. Братва, вичерпала свою історичну місію, пішла на зони та в могили. А колишні касири опинилися біля керма економіки.

Наш партнер Жорик не став тоді олігархом виключно через поважний вік та дрібноту угрупування, спадок якого отримав. Проте на місці колишнього бандитського прибивняка тепер блищало вогнями казино зі стрип-клубом, а у задніх кімнатах містився офіс мережі обмінних пунктів, які з ранку до ночі купували долари дешевше, щоб потім продати їх дорожче, зміцнюючи таким чином економічний потенціал України та особисті статки Жорика, чи то радше навпаки: спочатку — Жорика, потім — України.

Колись, у старі часи, коли мені доводилося бувати тут, офіціанти носили шкіряні кашкети та куртки, коньяк подавали на стіл у картонній коробці із супермаркету, наливали його у чарки для горілки, а на закуску — як апофеоз уяви господаря про розкішне життя — обов’язково подавався лимон, посипаний цукром.

Сьогодні нас зустрічав швейцар у мундирі і жінка-метрдотель з декольте по саме нікуди, так що її всупереч правилам української мови хотілося назвати метрдотелицею. Офіціанти та офіціантки давно позбулися кашкетів з куртками та навчилися посміхатись, а в оксамитовій залі за столами з’явилися суворі круп’є, які майстерно гортали фішки та карти, даруючи гостям можливість перевірити свої стосунки з Фортуною.

Тільки Жорик залишився тим самим — сивим, невеличким, із сутулою спиною, обтягнутою плетеною вицвілою кофтою та у спортивних штанах, які безпомічно мотилялися на старечих ногах, коли ті човгали дорогими килимами. Не кожен з нас здатен змінити світ, а ще менше людей можуть змінити себе. Проте, може, це й на краще?

Я обмінявся з господарем рукостисканням, Олесь скромно здалеку кивнув, а Паша — щиро обійнявся.

— Павлуша, радий тебе видіть, — Жорик, які і багато хто з киян, вважав, що розмовляє російською, але насправді мова його вже сама по собі заслуговувала на увагу мовознавців. — Як здоров’я жени? Шо пише дочка?

Паша, який з п’яних очей завжди блукав між мовами, усміхнувся привітно:

— Дякую, Жорик, твої як?

— Ой, ти же знаєш, Лєночка зараз у Амєрікє, це такі хлопоти, такі хлопоти.

Розмова про сімейні справи у кулуарах стрип-бару виглядає дещо виклично, але в цьому був весь Жорик — підкреслено інтимне, просто-таки родинне ставлення до друзів та знайомих компенсувало абсолютну жорсткість, ба навіть жорстокість у питаннях бізнесу. Обговоривши родинні новини, він по-батьківському покартав Пашу за те, що той багато п’є і засмучує дружину, поскаржився на велику кількість проблем і нарешті звелів зарезервувати окрему VIР-залу, щоб ми могли спокійно розслабитися.

— Дівчат сам собі вибереш, — поплескав він Пашу по плечу. — Не стісняйся, у мене їх — на будь-який смак.

Паша і не збирався нітитися. Він одразу звелів метрдотелиці, декольте якої помітно тривожило тонку поетичну душу Олеся, привести найкращих дівчат та накрити стіл із закусками. Охоронці залишилися біля дверей, щоб не пропустити небажаних осіб.

VIР-зала мала невеличку сцену з жердиною, пару столиків та поляну для блек-джеку у кутку. Ми ще не встигли вибрати, за яким зі столиків умоститися, коли до приміщення зайшли три дівчини — справді на будь-який смак. Висока брюнетка, трохи менша білявка та фігуриста руденька — просто тобі перший склад групи ВІА ГРА.

— І це все? — щиро здивувався Паша.

Метрдотелиця професійно усміхнулася і сказала:

коли треба, приведе ще. Ця інформація Пашу заспокоїла, і поки офіціант накривав на стіл, він звелів дівчатам показати свої вміння на жердині.

Романтичний Олесь, який нечасто бував у подібних закладах, кидав косі погляди на відверті костюми стриптизерок і сам себе нітився. Я в глибині душі залишаюся філософом і не люблю продажних жінок, тому зараз теж не збирався брати участь у загальних веселощах. Дочекатися, поки закрутиться веремія і можна буде зникнути, не ображаючи компанію, — от і весь план на вечір. Ще з молодих років мені для подібних розваг бракувало дихалки та цинізму.