Выбери любимый жанр

Вы читаете книгу


Білий Дмитро - Малиновий Клин Малиновий Клин

Выбрать книгу по жанру

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело

Последние комментарии
оксана2018-11-27
Вообще, я больше люблю новинки литератур
К книге
Professor2018-11-27
Очень понравилась книга. Рекомендую!
К книге
Vera.Li2016-02-21
Миленько и простенько, без всяких интриг
К книге
ст.ст.2018-05-15
 И что это было?
К книге
Наталья222018-11-27
Сюжет захватывающий. Все-таки читать кни
К книге

Малиновий Клин - Білий Дмитро - Страница 21


21
Изменить размер шрифта:

Але економічна незалежність Кубані дратувала лідерів білого руху. 19 вересня 1919 р. Кубані оголосили економічну блокаду, яка значно підірвала... економічну базу білого запілля.

Відносини між Кубанським урядом і Денікіним вкрай загострилися. Кубанські козаки не бажали воювати з військами УНР, і при першій нагоді встановлювали перемир'я з українськими військовими, або переходили на їхній бік. Відраза до шовіністичної політики білогвардійських лідерів настільки зросла, що навіть отаман Филимонов, який прихильно ставився до ідеї монархії, заявив Денікіну: "Ви... високо цінуєте козаків. Вважаєте молодцями. Ми давно знаємо собі ціну. Нам огидно бути молодцями, ми хочемо бути громадянами".

13 червня у Ростові відкрилася конференція урядів Дону, Кубані і Тереку, на якій повинен був визначитися головний напрям політики козацьких керівників.

Щодо цього питання відразу виникло дві концепції. Згідно з першою повинен був утворитися тісний союз козацьких військ з білою армією; другу концепцію оголосив у своєму виступі депутат від Кубані, голова Законодавчої Ради Микола Рябовол. Він зазначив, що "єдіной нєдєлімой" вже не існує і для збереження демократії та захисту новоутворених незалежних держав слід об'єднатися на федеративній основі у спілку демократичних народів. У своєму виступі М.Рябовол різко критикував політику Денікіна, вважаючи, що диктатура і намагання відтворити монархію призведуть до загальнонародного заворушення: "Коли прийшли добровольці в Чорноморську губернію і завели там губернаторський режим, вони так упоралися, що геть чисто все обернулося в большевиків".

Промова Рябовола справила на присутніх велике враження, присутні бурхливо підтримали його пропозиції. Але одночасно цим виступом голова Законодавчої Ради підписав собі смертний вирок. Ввечері того ж дня Миколу Степановича Рябовола вбили денікінські агенти.

Поховання Рябовола стало справжньою демонстрацією кубанців на підтримку своєї незалежності. Делегати постановили навічно залишити Рябовола головою Законодавчої Ради. Козаки щиро сумували за хоробрим захисником їхніх прав. Кубанський козак поет Дмитро Петренко написав пісню про смерть Миколи Рябовола:

Плач, Кубане, краю рідний.
Лежить мертвий син твій бідний.
Нема слів, щоб все сказати,
Наша люба рідна мати.
За що доля нас карає
Так тебе, наш любий краю?
Нащо ворог наш запеклий
З того раю робить пекло?
Нащо ж, любий ти наш краю,
Нас доводиш до відчаю?
Що не можна проживати,
Щодня кат грозить вбивати.
Хіба ти, Кубане мила.
Таку долю заслужила?
Ще й в таку страшну годину,
Як борониш Україну?
Край все плаче і ридає.
Що Миколи вже немає.
Спи ж ти, любий наш Миколо,
Не забудем ввік ніколи.
Що зробив ти для народу.
Що помер ти за свободу.
Над твоєю тут труною
Клянемось ми над тобою.
Будем з тебе приклад брати,
Рідний край свій ми кохати!
Як ту волю здобувати,
Як за волю ту вмирати.
Хай земля вже паром буде,
Не забудуть тебе люди.
Будуть тебе пам'ятати
На Кубані в кожній хаті.
Спи ж ти, брате, любий друже.
Увесь край сумує дуже.
Густі сльози проливає.
Та й до гроба припадає.

Вбивством Рябовола почалася розправа денікінців з непокірною Законодавчою Радою. Формальним приводом для цього стала участь делегації Кубані у травні 1919 р. у Версальській конференції. Депутати під керівництвом Л.Бича подали меморандум про входження Кубанської республіки у Лігу Націй. У той же час делегати розробили проект про мирний договір з черкеською Горською республікою, яка воювала з Денікіним. Дізнавшись про це, Денікін наказав заарештувати кубанську делегацію — Рада обурено відмовилася це зробити.

5 листопада 1919 р. будинок, де засідала Кубанська Законодавча Рада, оточили білогвардійці. Дванадцять членів Ради були заарештовані, а член паризької делегації священик Калабухов був повішений біля могили Рябовола. По станицях прокотилася хвиля розстрілів депутатів Ради, в станиці Слов'янській членів Ради — місцевих жителів — повісили на станичному майдані.

Ці жорстокі розправи із законним урядом Кубані викликали хвилю обурення серед кубанських козаків, які становили 20 відсотків армії Денікіна. Козаки вже розуміли, що воюють не за інтереси своєї Батьківщини. Вони не бажали воювати з Україною і не хотіли втручатися у внутрішні справи Москви. "Нехай москалі здобувають собі Москву, а нам треба поспішати рятувати Кубань від московських вождів", — говорили кубанці. І сотнями, тисячами залишали Добрармію, фатально підриваючи її боєздатність. Загони донських козаків, які вирушили на Кубань виловлювати дезертирів, зустріли шалений опір. Таким чином Денікін добився протилежних наслідків — Кубань була назавжди втрачена для білого руху.

Кубанський уряд розірвав усілякі стосунки з Денікіним, але відбудувати Кубанську республіку було вже неможливо. Незабаром через Кубань до Новоросійська величезним здеморалізованим потоком покотилися частини розгромленої Добрармії. Перед насуваючою армією Троцького, який люто ненавидів козаків, Кубань опинилася без власного війська. І знову як у лютому 1918 р. почалася евакуація Кубанської Ради. На цей раз з урядом відступало близько 50 тисяч козаків з родинами, котрі добре розуміли, що їх чекає. Частина козаків — близько 15 тисяч — змушена була переправитися до Криму, решта кубанців 19 травня 1920 р. здалася частинам Червоної Армії.

Так закінчилася жорстока і кривава громадянська війна, що принесла Кубані стільки жертв і страждань. Десятки тисяч емігрантів були пригноблені. Після поразки Врангеля 20 тисяч кубанців опинилися на острові Лемнос. Там козаків колишні союзники — англійці і французи тримали як полонених у таборах. І співали козаки про своє життя на Лемносі:

Журилася тут союзничкам кубанці бідою:
Ой нам тут трудно, ой дуже нудно,
Хоче козак волі, козацької долі!
Союзники, голубчики, чи забули ви, любчики,
Як у нас ви панували, найсмачніші куски брали,
їли масло і ковбаску, солоденьку закваску,
Пампушки, пиріжечки з медом добріжечки,
І молочко, і сметанку, пили добру запиканку.
А у вас на Лемносі берітесь, що об'їмося,
Нам дають "по раційону" та не так, щоб дуже повно, —
На п'ять душ одну консерву, та і ту погану стерву.
Двадцять, найцять грам картошки.
Хліба ж — трошки, трошки, трошки...
Ой де ж воно так робилось, за добро щоб злом платилось.
А у нас отак буває, отак наших ошукають...
Не журись, козаче, дуже, бо бува на світі хужче.
Пройде час ще гідненько, та й настане ще
Добренько.
Буде ще у нас пшеничка, і теличка, і пашничка...
Будуть ще нас шанувати і у вічі козаку зазирати.