Хозарський словник: Роман-лексикон на 100 000 слів - Павич Милорад - Страница 45

45

— Послухай, а чи не здається тобі, що вона шарудить слово: нефеш, нефеш, нефеш?

Тоді равві відкрив наступну книгу і ясно й голосно почулося, як сторінки її, гортані вітром, вимовляють слово: руах, руах, руах.

— Якщо третя промовить слово нешмах, — сказав Папо, — ми будемо знати, що книги кличуть Коенові душі.

Щойно Абрагам Папо розкрив третю книгу, як вони разом почули, що книга шепоче слово: нешмах, нешмах, нешмах!

— Книги сваряться через щось у цій кімнаті, — вирішив Равві Папо. — Одні речі хочуть знищити якісь інші.

Вони непорушно сіли і почали розглядати кімнату. Раптом на підсвічнику запалилися вогники, наче народжені шелестом книг. Один пломінець відокремився від свічки й заплакав у два голоси, на що равві Папо сказав:

— Це перша, наймолодша душа Коенова плаче за його тілом, а тіло — за душею.

Тоді та душа наблизилась до лютні на полиці й почала торкатися струн, полилася тиха музика, і тою музикою душа супроводжувала свій плач. — Буває, звечора, — плакала душа Коена, — коли сонце загляне тобі в очі, може тобі привидітися, що мотиль, який перелітає стежку близько біля тебе, — то далекий птах, а радість, яка пролетить низько, — то високо злетівша туга… Тоді видовжився другий пломінь, перейшов у людську подобу і, ставши перед дзеркалом, почав одягатися й маститися білилами. Під час цього подоба підносила бальзами, рум'яна й пахучі мастила до дзеркала, ніби тільки в його відображенні могла розгледіти і вибрати кольори; в той же час накладаючи білила вона не зазирала до дзеркала, наче боялася, що те може заподіяти їй якусь шкоду. Так вона прикрашалася, аж доки зовсім не перетворилася на Коена з червоними очима й одним сивим вусом. А тоді зняла з полички шаблю і приєдналася до першої душі. Тим часом третя Коенова душа, найстарша, літала високо під стелею у формі світлячка чи вогника. Доки перші дві душі тиснулися докупи біля полички з рукописами, третя відокремилася, вороже зайнявши свій кут під стелею, і здирала букви, накреслені на стелі над колискою, де було писано:

Тепер равві Папо та Іцхак Нехама вирішили, що Коенові душі сваряться через ті мішки з рукописами, але було їх стільки, що переглянути усі не вийшло б ніяк. Тоді равві Абрагам запитав:

— Чи ти думаєш про кольори цих мішків те ж саме, що і я?

— Хіба їхні кольори не такі ж, як кольори, що з них складається вогонь? — зауважив Нехама. — Порівняймо їх зі свічкою. Вона має кілька пломенів: синій, червоний і чорний; се трибарвне полум'я пече і завжди торкається матерії, яку воно спалює — ґноту і оливи. Зверху ж, над тим трибарвним полум'ям, стоїть інше, біле, яке не пече, а світить, спираючись на той нижній, потрійний пломінь, — себто, вогонь, що живиться вогнем. Мойсей стояв на горі в тому білому полум'ї, яке не спалює, а осяває, в той час як ми стоїмо біля підніжжя гори в трибарвному вогнищі, яке пожирає й палить все, окрім білого полум'я, котре є символом найвищої й найпотаємнішої мудрості. Шукаймо, отже, те, що нам треба, в білих мішках!

Всередині було не так уже й багато — не більше, ніж може поміститися в міхи. Вони знайшли там одне видання Юди Халеві

, що вийшло в Базелі 1660 року і було доповнене перекладом тексту з арабської на гебрейську мову, який зробив рабин Єгуда Абен Тібон, з наведеними латинськими коментарями видавця. В інших мішковинах лежали рукописи Коена, серед яких увагу відвідувачів привернув передусім текст під назвою

Хозари в снах людей бачили літери і йшли за ними в пошуках пралюдини, предвічного Адама Кадмона, що був і чоловіком, і жінкою. Вони вірили в те, що кожній людині належить одна буква з тої азбуки і кожна така буква втілює якусь частину Адама Кадмона на землі, а у людських снах ті букви переплітаються і оживляють Адамове тіло. Проте букви і мова, складена з них, — не та, що нею користуємося всі ми. Хозари вірили, що знають, де проходить межа між двома мовами і двома азбуками, між божими словами — давар — і нашими, людськими. Межа, як вони стверджували, знаходиться між дієсловами та іменниками! Себто, тетраграм — таємне ім'я Боже, яке вже александрійська септанта ховала за невинним словом kirios, — насправді є зовсім не іменником, а дієсловом. Не слід забувати й про те, що Абрагам брав до уваги дієслова, якими Господь користувався під час створення світу, а не іменники. Таким чином, мова, якою ми говоримо, складається з двох нерівних сил, відмінних у самій своїй природі. Бо глагол, логос, закон, уявлення про добрі вчинки, про правильні й мудрі діяння передував самому акту створення світу і всього, що буде в ньому існувати і вступати у зв'язки. А іменники з'явилися лиш після з'яви на цьому світі живих тварей, тільки щоб дати їм імена. Так назви приходять, наче прикраси на шати, після Адама, який промовляє у своєму 139 псалмі: «Ще нема й слова на устах моїх, а ти, Господи, вже все відаєш». Те, що іменниками позначаються людські імена, є додатковим свідченням того, що вони не належать до ряду слів, котрі творять Ім'я Боже. Бо Ім'я Боже — Тора — то глагол, а не іменник, і глагол той починається з Алеф. Бог дивився в Тору, коли творив світ, тому слово, з якого починається світ, є глагол. Таким чином, наша мова складається з двох шарів — першого, божественного шару і другого шару сумнівного походження, пов'язаного, очевидно, з Геєною — простором на північ від Господа. Так пекло й рай, минуле і майбутнє уміщаються вже в самій мові і в письменах тої мови.

І в письменах мови! Саме тут видно, звідки падає тінь. Земна азбука є дзеркалом небесної, і саме вона розпоряджається долею мови. Ми вживаємо поруч іменники й дієслова, хоча дієслова й стоять незмірно вище над іменниками, бо ні вік їхній, ані походження не можуть зрівнятися: адже дієслова з'явилися до Сотворения світу, а іменники — після. Все це повторено і в азбуці: букви, якими записуються іменники, і букви, що ними позначаються дієслова, не можуть, отже, мати однакової природи і споконвіку поділяються на два ряди знаків, але сьогодні вони змішані в наших очах, бо забування приходить з очей. Як літери земної азбуки відповідають кожна певній частині людського тіла, так літери небесної азбуки відповідають кожна певній частині тіла Адама Кадмона, а білі простори між буквами вказують на ритм рухів його тіла. Та, оскільки співіснування божої й людської азбук немислиме, одна з них завжди поступається місцем, щоб дати простір іншій, і навпаки, коли друга росте вшир, перша завжди відступає. Те ж саме стосується й біблійних письмен — Біблія завжди дише. Одної миті у ній сяють глаголи, а щойно вони пригасають, як починають чорніти імена, лиш ми того не можемо бачити, як не можемо прочитати, що виписує чорний вогонь на білому. Так і тіло Адама Кадмона позмінно заповнює нашу сутність або, як у часи відпливу, покидає її — залежно від того, де знаходиться небесна азбука — у наступі чи в відступі. Літери нашої азбуки з'являються на яві, а літери небесної азбуки, коли божі письмена розбухають і витісняють з наших сонних очей письмена людські, з'являються у наших снах, розсипані, як світло чи пісок у земних водах. Бо у снах думають очима і вухами, мова у сні не має імен і користуються в ньому єдино дієсловами, і лиш у сні кожна людина стає цадиком і не може бути вбивцею… Я, Самуель Коен, автор цих рядків, як і всі ловці снів, занурююсь в лабіринти темної сторони світу і намагаюся зловити там божі іскри, ув'язнені в темряві, хоча може статися, що й моя душа залишиться там, в ув'язненні. З літер, які я там визбирую, і з літер моїх попередників я складаю книгу, котра, як говорили хозарські ловці снів, створить тіло Адама Кадмона на землі…

Перезирнувшись у сутінках, двоє чоловіків перетрусили вміст білих мішковин і не знайшли в них нічого, крім декількох десятків зібраних в азбучному порядку слів, — очевидно, саме це Коен і називав Хозарським словником (Lexicon Cosri); то були укладені за порядком літер дані про хозарів, про їхню віру, звичаї і про всіх осіб, причетних до них самих, їхньої історії й до навернення їх у юдаїзм. Це був матеріал, схожий на той, який багато століть раніше зібрав у своїй книзі про хозарів Юда Халеві, але Коен пішов далі, шукаючи відповіді на питання про неназваних у Халеві християнського та ісламського учасників хозарської полеміки

. Коен намагався розшукати їх імена та аргументи й доповнити свій словник їхніми біографіями, розширивши його тими статтями, які в єврейських джерелах з хозарського питання були відсутніми. Так, наприклад, у словнику Коена була знайдена чернетка до опису життя якогось християнського проповідника й місіонера, про якого, очевидно, Коен і розпитував єзуїтів, але була вона скупою, не називала жодних імен, про які Коену так і не вдалося дізнатися, й тому не могла доповнити собою словника. «Юда Халеві, — записав Коен з приводу цієї незакінченої біографії, — його видавці та інші гебрейські коментарі й джерела згадують ім'я лише одного з трьох учасників релігійної полеміки при дворі хозарського кагана. Це — єврейський представник Ісак Сангарі, який розтлумачив хозарському володарю його сон про зустріч з ангелом. Інших учасників полеміки — християнського та ісламського — гебрейські джерела не називають поіменно, вказуючи тільки, що один з них був філософом, а про другого, арабського, навіть не повідомляють, був він убитий до полеміки чи після неї. Може, десь на світі — писав далі Коен — хтось збирає записи і звістки про хозарів, як це робив Юда Халеві, й укладає з них такий самий збірник джерел а чи словник, який роблю і я. Може, це робить хтось, хто не належить до нашої віри — якийсь християнин чи сповідувач ісламського вчення. Може, десь на світі існує двоє інших, які шукають мене так, як я шукаю їх. Може, вони мріють про зустріч зі мною так, як я мрію про зустріч з ними, і прагнуть пізнати те, що знаю я, бо для них моя істина — таїна, як і їхня для мене — потаємна відповідь на мої запитання. Недаремно кажуть, що кожен сон — то шістдесята частиця істини. Може, я й недаремно бачу в снах Царгород і себе у ньому зовсім іншою людиною, аніж я є насправді, — спритним у сідлі й швидким із шаблею, трохи кульгавим і набожним по-іншому, ніж я. В Талмуді записано: „Хай іде до трійці і почує про свій сон!“ Хто є моєю трійцею? Чи це не є — поруч зі мною самим — той другий, християнський шукач хозарських слідів і третій, ісламський? Чи в моїх душах умістилися три віри, як одна? Чи дві мої душі одійдуть в пекло, і лиш одна — у рай? Чи, може, як вчить книга про сотворення світу, трійця необхідна завжди, і тому одного завжди буде мало, а отже, нічого дивного, що я шукаю двох інших, як і вони, можливо, шукають третього. Я не знаю, але знаю твердо і впевнений у тому, що три мої душі воюють у мені: одна з них носить в піхвах шаблю і вона вже в Царгороді; друга вагається, плаче й співає, граючи на лютні, а третя стоїть супроти мене. Та третя мені недосяжна — або ж вона не досягла до мене. Тому я бачу в снах тільки того першого, з шаблею, а другого, з лютнею, не бачу. Рабин Хізда сказав: „Сон, який не розтлумачиться, — як непрочитаний лист“, я ж перевертаю його слова навпаки й кажу зворотнє: „Непрочитаний лист — як сон, який не приснився“. Скільки відправлено мені снів, яких я так ніколи й не отримав і не відіснив? Я не знаю, але знаю добре, що одна моя душа може розгадати походження іншої, зазираючи в чоло сплячої людини. Я відчуваю, що уламки моїх душ можна знайти в інших людських істотах, або в верблюдах, чи в каменях, чи в травах; сон когось іншого вийняв тіло з моєї душі і десь далеко будує з нього свій дім. Бо мої душі для свого вдосконалення потребують допомоги інших душ — таким чином одні душі рятують інші. Я знаю, що мій хозарський словник охоплює всі десять чисел і 22 літери хозарської абетки; з них можна створити цілий світ, та ба — я не вмію. Мені не вистачає деяких імен, а через це не можуть бути доповнені деякі літери. Як хотів би я замість словника з імен створити словник з одних лише дієслів! Але людині це не під силу. Бо букви, що означають дієслова, походять від Елохіма, вони не відомі нам, і природа їхня не людська, а божа; лише ті букви, що означають імена й іменники, ті, що походять із Геєни й від диявола, творять мій словник і досяжні для мене. Таким чином, я змушений триматись імен та диявола…»