Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Птахи з невидимого острова (збірка) - Шевчук Валерий Александрович - Страница 17
— А далі, далі? — спитав, трохи хвилюючись, князь.
— По тому пішли на Меджибіж, прямкуючи у бік Браславля, але по дорозі наскочив татарський загін.
— Далі! — підігнав його окриком князь.
— Ми були при зброї, — сказав Олізар, — і прийняли бій. Але кінця того бою не пам’ятаю, пане.
— І не знаєте, як утрапили до нас? — спитав неймовірно князь.
— Не знаю, — відповів знічено Олізар. — І не уявляю навіть, у якій я стороні…
На те князь засміявся. Затрусилося за столом його тлусте тіло, задвигтів стіл; щоки, і без того відвислі, дрижали, як холодець, а очі вирячилися. Всі інші сиділи за столом непорушні й загадані, дивились у миски, тільки велика блідість покривала їм лиця.
— Ви, пане, знову починаєте непокоїтися, — сказала князю пані Павучиха. — Це вам зашкодить…
— Коли ж він нагадав мені мишу! — бухнув сміхом князь. — Ви не знаходите, пані Павучихо, що він схожий на мишу?
— Я б радила вам опам’ятатися, пане. — холодно сказала Павучиха і повернулася до Розенроха. — Чи можу я сказати виразніше?
— Ні! — похитав головою Розенрох. — Це б порушило наш основний закон. Князь має не забувати належного собі без нашої допомоги…
Тоді пані Павучиха повернулася до Олізара.
— Стільки див ви нам нарозповідали! — сказала вона ґречно. — Дякуємо вам, пане, і, коли втомилися, можете йти спочивати!
— Але тут володар я, а не ви, пані Павучихо! — ревнув князь, побагровівши. — І від столу відпускаю я, а не ви!
— Вибачте, пане! — холодно сказала пані Павучиха. — Але я маю право всіх вас захищати.
Олізар ґречно схилився. В цей час і почувся гуркіт — князь відкинув услона, аж той покотився до стіни, і стояв, величезний, червоний і роз’ятрений.
— Я хочу побалакати з ним на самоті! — сказав він хрипко.
— Ні! — заверещала пані Павучиха. — Ні! Пане Розенроху, скажіть йому. Молю вас, скажіть йому!
— Сядьте, пане, — спокійно сказав Розенрох. — Ви таки забуваєтеся, адже в нас заборонено зустрічатися один з одним окремо від інших; може це робити тільки пані Павучиха, коли хтось із нас хворіє, — вона ж бо мати нам усім. Заборони маю дотримуватись і я сам: пан Носилович прийнятий до нашої родини і вже не потрібно з ним вести роз’яснювальних бесід. Не маєте права й ви зустрічатися з ним на самоті, навіть для того, щоб донести йому правила нашого співжиття. Все чинимо тільки тоді, коли збираємося разом. Отже, сядьте й поводьтеся спокійно.
Але князь не сідав. Стояв, важко дихаючи, аж ходили йому ходором груди, і жах проповз по Олізаровім тілі — князеві очі несамовито запалали.
— Чи можу я йти, панове? — спитав він із тремом у голосі.
Князь ніби схаменувся. Кинув поглядом на Олізара, наче ножем різонув, а тоді хрипко видихнув із себе повітря.
— Йдіть! — сказав і раптом закричав: — І ви всі, чорт би вас забрав, можете розсипатись у пісок!
Не все розумів з того, що діється. Але відчуття небезпеки й незахищеності відчував. Прокинувся й білий хорт болю і заскавучав, немов прищепив собі хвоста. Тоді звів білу чи сиву морду й завив тонко, начебто хтось і десь доконечно мав умерти.
Олізар проминув свої двері, вийшов на ґанок і сів там, де любив. Сонце торкалося західної стіни фортеці; здавалося, якийсь жартун поклав, граючись, на стіну розпечене ядро і чекав, усміхнений, доки розірветься воно і рознесе стіну у друзки. Олізарові навіть закортіло піти до свого весла; підвечір вони, налягаючи на весла, завше співали. І хоч були серед них діти різних народів, співали вони пісень його батьківщини. Забриніла в голові ота мелодія, як блиск західного сонця, — десь далеко величаво звучав чоловічий хор. Від того роз’яснювалося все навколо, хвилі співу зносили каторгу над хвилями, підіймали аж під хмари, і летіла вона небом, щоб звідти, згори, кожен міг вилити тугу свою, оросившись навзаєм сокровенною радістю, — кожен клав на вуста смак небес. Пісня розхитувала галеру, і та мчала так швидко, що прибігав до них Апти-паша. Спинявся, жорстоко всміхнутий, бо всі вони були в залізі, а в нього при боці припнуто гостренну шаблюку. Отож і жило в його грудях обридження до прикутого «бидла»; його усмішка жевріла вогнем зневаги; той паша нічого не знав ні про крила, ні про щемке бажання волі; він і в гадці не клав, що вночі до них продираються птахи з невидимого острова, що вони несуть на вустах смак неба і що вони летять на своїх крилах-веслах аж ген під хмарами; що туга їхня вмерла і вилилась із них, як сеча; він тільки знав, той паша, що силу цю треба не розуміти, а гамувати; через те й клалася його рука на ручку шаблюки, зросталася з нею, відчуваючи гостре лезо, як завершення руки; через це й гнали вони корабель, куди наказував він. А вони співали тоді, не зважаючи ні на що, і могли б легко загинути, як гинули в час битов їхні брати, — сила кільчилась у їхніх м’язах, готова вибухнути шаленим вогнем.
«Тепер я сам, — смутно думав Олізар. — Найгірше, коли людина опиняється на самоті».
«Тут усі нудяться, але кожен зокрема. І ніхто не знає смаку неба на вустах».
«Мені не навчити їх пісні, що єднає всіх та зносить», — думав він і наче летів, западав у прірву темнезну, глибоку й навісну, чорні хвилі морочно хлюпали навколо нього.
«Наука ненависті, — бурмотів він, — потрібна, щоб жити в цій тверджі, я мушу це збагнути. Але я не можу цього збагнути!»
Він дивився на сонце, воно вже наполовину вгрузло в стіну, але стіна залишалася стіною; знесиліле, гнучке проміння, як пруття, як павучачі ноги, розлазилося навсібіч, судомно обмацувало все навкіл, било кремінними пальцями у скло, і пальці ті ламалися — з них текла на оболони червоно-жовта кров.
«Ядро не вибухне, — думав він. — Його поволеньки з’їсть ця стіна, зажене в рури глибокі, і воно пошле свій вогонь униз, щоб мучити грішні душі, яких так багато туди набилося».
«Тіла їхні втомилися напувати земне зело, вони теж просять спочинку та сну. І осінь убиває зело, спокійно й задоволено, а тіла ціпеніють і дубіють, адже сон — велике звільнення, сон — це відпущення від утоми…»
Наче вихор, вискочила на ґанок пані Павучиха.
— Як ви могли тут сісти? — зашепотіла вона прілим шепотом. — Хіба не помітили — на нього найшло! Треба вам зачинятись у покої і нікого туди не пускати. Гальшка прийде до вас через мій покій, а коли лягатимете спати, перевірте, чи не зсунулася сітка. Може, вона де порвалася, то постукайте в мої двері, я залатаю. Ми його уговкаємо, пане, але поки не вчинив переступу, ми не можемо його й карати. Це великий наш недогляд, і я сподіваюся, що внесемо в наші закони зміни. За вимовлений уголос намір до злочину ми вже караємо, тож він тримає язика за зубами. Еге, то хитра бестія, і мій обов’язок, пане, вас застерегти: він не на жарт заповзявся супроти вас!
— Але чому? — згукнув здивовано Олізар.
— Тому, пане, — сказала так само пошепки пані Павучиха, — що ви не від світу нашого. А проти кого ж йому братися, як не проти вас, чужака? Вас уже двічі карано, а це в нас недобра асистація, пане. Зовсім недобра! Це значить, що вас уже можна вважати призвідником небезпек нашого життя; ні, пане, я всього не можу сказати, хоч тут і немає цих ґудзиків. Ідіть швидше до себе, бо в мене не вистачить сили захистити вас!..
— Дякую! — сказав трохи розчулено Олізар. — Але коли він мене вб’є, чи не буде це для мене звільненням?
Пані Павучиха випросталася, і її обличчя закам’яніло.
— Ви сказали таке, — мовила вона урочисто, — за що варто було б вас катувати втретє. Думаєте тільки про себе, пане, і забуваєте, що, окрім вас, ще є люди. Ті, які сподіваються дістати звільнення з вашою допомогою. Отож, вважайте, що не казали свого лихого слова. Я добра, пане, і попереджаю, щоб більше такого від вас не чула.
— Гаразд, — сказав, схиливши голову, Олізар. — Я не все розумію у ваших словах, але хай буде так, як хочете… Мені пече моє невільниче тавро, пані… Може, якось допоможете?
— Допомогти можу, — сказала добродушно пані Павучиха. — Пийте оте зілля, що приготувала. Воно в слоїку біля вашого ліжка.
- Предыдущая
- 17/82
- Следующая