Выбери любимый жанр

Вы читаете книгу

Сатирикон-XXI (збірка)

Ірванець Олександр

Выбрать книгу по жанру

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Разное

Техника

Автомобили и ПДД

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело

Последние комментарии

оксана2018-11-27

Вообще, я больше люблю новинки литератур

К книге

Professor2018-11-27

Очень понравилась книга. Рекомендую!

К книге

Vera.Li2016-02-21

Миленько и простенько, без всяких интриг

К книге

ст.ст.2018-05-15

И что это было?

К книге

Наталья222018-11-27

Сюжет захватывающий. Все-таки читать кни

К книге

Сатирикон-XXI (збірка) - Ірванець Олександр - Страница 113

113

Изменить размер шрифта:

2009

На дворі дві тисячі, вибачте, дев’ятий,

І немає іншого, вибачте, де взяти.

Рік ішов за роком, пресувався щільно

І не так, щоб швидко, і не щоб повільно,

Доки запитання в небі не зависло:

Що ж це вже за цифри?

Що ж це вже за числа?

Піни у шампані нам не бракувало.

Вирувала молодість, корки виривала.

Лисі вже і сиві всі твої хлоп’ята.

Та й тобі минає вже сорок дев’ятий.

Вже твої дівчата няньчать онучата.

А у тебе смутку чара непочата,

Тільки ледь надпита — боляче ковтати.

Та тобі минає вже сорок дев’ятий.

Ти крокуєш світом радісним і світлим,

Сірим смутком всипаним, соромом і сміттям.

Онде на горбочку хтось висить розп’ятий.

А тобі минає вже сорок дев’ятий.

Це число вражає, хоч і не впирає.

До горбочка черга ззаду підпирає,

Дихає у спину, наступа на п’яти.

А тобі минає вже сорок дев’ятий.

Ти на чергу гримаєш, тиску не витримуєш,

Ти уже ламаєшся, ти їх всіх підтримуєш:

«Буду воза перти, волочити й пхати!

В черзі я не перший! Навіть і не п’ятий».

Ница малодушність ця, ница і ганебна.

Звідкись голос чується, з-під землі, чи з неба:

«На горбочку місця для хрестів багато.

Так що десь поміститься й твій…»

14 березня 2009 р.

«Це навіть вже не мрія, а мана…»

Це навіть вже не мрія, а мана.

Чомусь тобі нав’язливо імкнеться,

Як, розгорнувши книжку навмання,

Хтось, може, над рядком твоїм всміхнеться.

Та це — колись.

А доки ти не звів

До неба зір, благальний і пропащий, —

Ти вільний звір.

Свавільний, сильний звір,

Що зачаївся нерухомо в хащі.

Ген розбрелися широко ловці,

Та їх тобі обходити не вперше.

Поет боїться смерті, як усі.

Ну, може, зовсім-зовсім трохи менше…

Квітень 2009 р.

Пізньорадянський диптих

Спроба віршів для дітей

Купіть мені, мамо, купіть мені, татку,

Плямистий костюм і саперну лопатку.

І щоб не влаштовував я вам істерик,

Купіть ще й маленький бронетранспортерик.

А потім в коробці такій, у картонці —

Маленьких литовців, маленьких естонців,

Узбеків, грузинів, вірменів, туркменів,

Якщо вам не шкода, купіть ви для мене.

А потім, до всього — ото буду радий! —

Купіть мені дядю з Верховної Ради,

Щоб я йому кліпнув, моргнув або свиснув,

А він би слухняно на кнопочку тиснув.

І все це до решти, усе без остатку

Купіть мені, мамо, купіть мені, татку!

ІІ

Бабуся з дідусем впадають в прострацію,

Так ревно збираються на демонстрацію.

Так само збираються на демонстрацію.

І старша сестра, попри менструацію,

Так само збирається на демонстрацію.

А я бультер’єра веду на кастрацію,

І через це пропущу демонстрацію.

1990 р.

Ще два вірші для дітей

Дорожньо-транспортна пригода

Раз в автобусі

Старенькій бабусі

Не поступився місцем Петро,

І у стрімкім каратистському русі

Бабуся Петрові

Зламала ребро.

— К’я!

Новорічне

Мама і тато

Маленьку Оленку

Звечора густо

Вмочали в зеленку.

Зранку, в садочок

Відведена бабою,

Буде Оленка

Царівною-жабою.

1992 р.

Бонус

БІЛОРУСЬ

Поема

Хоч життя, мов літо спекотне,

І роботи аж завались,

Сам собі обіцяю укотре,

Що таки неодмінно колись

Некомфортною електричкою

Аж під самий кордон доберусь

І шепну в верболози над річкою:

«Я кохаю тебе, Білорусь…»

Ні, мені не потрібна віза.

Можу в’їхати в будь-яку мить,

І ніяка залізна завіса

Поміж нами ще не стоїть.

Та кохання декларування,

Як вдихання, як видихання —

Справа ніжна і делікатна.

Й не линуть слова рахманні,

Крізь вікно у вагон-ресторані,

Чи із черева літака.

А крізь зарості вузлуваті,

Де все дише, пливе й росте,

Проказати тобі слова ті,

Несподівані, терпкуваті

Саме так я й хотів — навпростець.

Є багато країн довкола.

Схід і захід, зима й весна,

А така проста й загадкова

В мене ти, Білорусь, одна.

Не різка, не разючо-позірна.

Загубивши свій росяний слід,

Заблукала красуня-князівна

І заснула серед боліт.

Я давно де попало не пхаю

Ані тіло, ні слово своє,

Тож якщо я сказав «кохаю»,

Значить, так воно справді і є.

Бо ж ні стерти, ні потіснити

Ані з мапи тебе, ні з життя.

Ось я й пробую пояснити

Незбагненне це почуття.

Я назвав би тебе батьківщиною,

Хоч одна вже у мене і є,

Та такими очима щирими

Подивилась ти в серце моє,

В тих очах було стільки болю,

Стільки смутку на самому дні,

І таку я побачив недолю

За плечима твоїми в пітьмі,

Ніби брат там на брата вирушив,

Блискавицю ось-ось ніби викреше

Світло й темрява, мінус і плюс.

І тоді я для себе вирішив:

Я тобою не поступлюсь.