Выбери любимый жанр

Вы читаете книгу

Сатирикон-XXI (збірка)

Ірванець Олександр

Выбрать книгу по жанру

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Разное

Техника

Автомобили и ПДД

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело

Последние комментарии

оксана2018-11-27

Вообще, я больше люблю новинки литератур

К книге

Professor2018-11-27

Очень понравилась книга. Рекомендую!

К книге

Vera.Li2016-02-21

Миленько и простенько, без всяких интриг

К книге

ст.ст.2018-05-15

И что это было?

К книге

Наталья222018-11-27

Сюжет захватывающий. Все-таки читать кни

К книге

Сатирикон-XXI (збірка) - Ірванець Олександр - Страница 109

109

Изменить размер шрифта:

Інфінітив

У цій юрбі mezczyzn і женщин,

В цій боротьбі меншин і menschen.

В цій баранячій барадьбі

Чим я зарадити тобі?

Не в Хохломі, не в Оклахомі,

У цій осаді, в цій судомі,

У цім содомі, в цім диму

Що ми порадити кому?

Горілку пити, сльози лити,

Отримувати в морду й бити

У цій борні, у цій херні —

Чим ти допомогти мені?

В цім гонорі, у цій Гоморрі,

В цім гаморі, неначе в морі —

Як ми почути трубний глас?

Як Він спасти нещасних нас?

13 травня 1998 р.

Короткий лист до Олесі

(З циклу «Листи з Олександрії»)

шабадабада шабадабада

мужчина і жінка

шабадабада шабадабада

двадцять років по тому

напевно і неодмінно

зустрінуться знову

і говоритимуть про

шабадабада шабадабада

тобі тоді буде вже

вибач в жінок про таке не питають

просто ми станемо старшими себто

досвідченими і мудрішими

аж на цілих

шабадабада шабадабада

а найголовніше і найсуттєвіше

те що ні ти ні я окремо

ані ми обоє разом

ні за чим абсолютно не

шабадабада шабадабада

шаба даба да

Лист до Т. Г. Шевченка, українського письменника, революціонера й демократа

(З циклу «Листи з Олександрії»)

Якась вона, Тарасе Григоровичу,

Ця наша жизнь невкусна —

Суцільні тобі Рєпніни

та Полусмакови.

Липень 1991 р.

Листівка з італійським краєвидом для Іздрика

Італія, прекрасна Італія…

Дольче і Ґаббана

смалять там кабана,

А Джанфранко Ферре

своє шмаття пере.

Джіованні Версаче

там на конику скаче.

Ніна Річчі ридає

і його виглядає.

Жовтень 2000 р.

Українсько-німецький розмовник

Німець каже: Ви слов’яне?

— Слов’яне! Слов’яне!

Наше слово полум’яне

Повік не зов’яне!

Німець каже: Ви моголи?

— Моголи! Моголи!

Брюса Лі і Айрошянке

Продовження кволе.

Німець каже: Ви — поляки?

— Поляки-поляки!

Ми від дуба Пілсудського

Всохлої гілляки.

Німець каже: Ви — Європа?

— Європа! Європа!

Не схотіли Робесп’єра,

Мали Ріббентропа.

Німець каже: Ви хрещені?

— Хрещені! Хрещені!

Хрест на шиї, хрест на спині,

Два хрести в кишені.

Німець каже: Ви до НАТО?

— До НАТО, до НАТО.

Як не спонсора шукати,

То хоч мецената.

Наша слава кучерява

Не вмре, не поляже.

Або, може, і поляже.

Як вже німець скаже.

1999 р.

Польський віршик

Переклад присвячую Янушеві

Не викрикуй, не підскакуй,

Сядь на задницю й підтакуй.

І сумління хай не мучить:

Так чи сяк, а доля здрючить.

Тож нічим не переймайся,

Заспокойся, обламайся.

Відпрацюй свої години

Й май начальство нижче спини.

Перед шефом не дрижи,

А пильнуй і бережи

Серце, нерви і потенцію,

Щоб з цим всім піти на пенсію.

На перехресті осені й зими

Навряд чи варто зачинать love story.

Ліси порожні і поля просторі —

Чи ж в просторі не згубимося ми?..

На роздоріжжі осені й зими

Нізащо зарікатися не буду

Я ані від тюрми, ні від суми,

Тим паче від сурми Страшного суду.

У осені на дні, на самім дні,

В холодні дні, нудні й немилосердні,

Сказати «так» (або сказати «ні»)

Не легко, як, скажімо, десь у серпні.

І в кожнім дні, немов у вигнанні —

Ми, й невтямки нікому з нас, нікому,

Що зовсім не на білому коні,

І навіть не на іншому якому, —

На ВMW або й на БМП

Зима влетить по вимерзлій шосейці.

(Чуття — холодне, темне і тупе,

Мов скринька замикається на серці.)

Тож чи знайдемо ми спасенний спосіб

В передчутті мелодії сурми

Порятувати цю одквітну осінь

З-під гострих крижаних коліс зими…

1992 р.

До питання про категорію часу

Батьки були не схильні до обструкцій.

Робили, аж ввіходили у раж.

А їм якісь інструктори з інструкцій

Читали інструктивний інструктаж

На всі інтелігентненькі легеньки,

З лобів затерпло витирали піт:

«Коханенькі! Любенькі-дорогенькі!

Терпіли ж вже. Ще трохи потерпіть!

Брак помазків і кремів до гоління

Хай вас не зачіпає за живе.

Не ви — то хоч наступне покоління

В майбутньому напевно заживе!..»

І батько шкріб неголену щетину,

Міркуючи, що, певно, так і є,

І наставляв-накручував дитину,

Що вже ж вона й за нього пожиє.

Не раз вже й ми сміялися на кутні,

І жухла, й знову сходила трава.

А все не починається майбутнє.

А все той час теперішній трива.

Щось десь не вийшло — ніде правди діти.

Хтось винен. (Ну звичайно — не народ!)

Зате уже напевно наші діти

Майбутнього ухоплять повен рот.

Нам офіційно ще не обіцяли,

Але місцями ширяться чутки.

Бо навіть пелюшок не обісцяли

Ті, нами не зачаті діточки…

1992 р.