Дракула - Стокер Брэм - Страница 91

— О Міно, невже я мушу відспівати тебе? — перепитав він, перш ніж почати.

— Це підтримає мене, мій коханий чоловіче! — це все, що вона сказала, і він заходився читати, коли вона дала йому підготовлений молитовник.

Мені бракує слів, та й будь-кому б забракло, щоб описати цю дивну сцену, її урочистість, журбу, смуток, жах, і при всьому тому — її зворушливість. Навіть серце скептика, який не бачить нічого, крім пародії на гірку правду в будь-чому святому чи бентежному, розтануло би на вид цієї маленької групи люблячих і відданих друзів, які стояли навколішках довкола сумної жінки, що пережила горе, або на звук пристрасної ніжності у голосі її чоловіка, коли той читав простий і прекрасний обряд погребіння уривчастим від хвилювання голосом, аж йому час від часу доводилося замовкати. Я не можу продовжувати… слова… і голос… він зривається.

Вона мала слушність у своєму інстинктивному проханні. Яким би дивним це не здавалося, як би ми не чудувалися цій сцені — ми всі, хто перебував у той час під її сильним впливом, — згодом вона подарувала нам величезну втіху. А мовчання, яке свідчило на користь того, що душа місіс Гаркер ось-ось звільниться, вже не видавалося нам таким безнадійним, як ми того побоювалися.

15 жовтня, Варна

Ми залишили Черінґ-Крос уранці дванадцятого числа і прибули до Парижа ввечері, зайнявши свої заздалегідь зарезервовані місця в «Східному експресі». Ми їхали ніч і день і прибули до Варни близько п’ятої вечора. Лорд Годалмінґ пішов у консульство перевірити, чи не надійшла на його ім’я телеграма, поки решта з нас поїхали до місцевого готелю під назвою «Одес». Під час нашої мандрівки траплялися певні пригоди, однак я не надавав їм значення. Поки «Цариця Катерина» не прибуде в порт, мене нічого в світі не цікавитиме. Дякувати Богові, Міна почувається добре і на вигляд ніби зміцнішала. До неї повертається рум’янець. Вона добре спить. Упродовж нашої мандрівки вона майже весь час спала. Але до сходу і заходу сонця вона прокидалася і завжди пильнувала, щоб попередити про можливу небезпеку. Для Ван Гелсінґа вже стало звичним гіпнотизувати її в цей час. Спочатку потрібні були деякі зусилля, і він робив багато пасів руками, але згодом вона піддалася йому, ніби звикла підключатися. Складається враження, що в ці особливі моменти він має владу безпосередньо над її силою волі та скоряє собі її думки. Він завжди питає її про те, що вона бачить і чує.

Спершу вона відповідає:

— Нічого, навколо темно.

А потім додає:

— Я чую, як за облавком корабля хлюпають хвилі і як піниться вода. Вітрила і снасті натягуються, щогли і реї риплять. Дме дужий вітер… Я чую це у своєму сховищі, а ще чую, як ніс корабля розтинає піну…

Вочевидь, «Цариця Катерина» досі в морі й повним ходом пливе до Варни. Щойно повернувся лорд Годалмінґ. Він отримав чотири телеграми, по одній в день від часу нашого від’їзду, і всі однакового змісту: з «Цариці Катерини» до контори Ллойда повідомлень не надсилали. Перед від’їздом із Лондона Артур звелів своєму агентові, щоб той щодня надсилав йому телеграму, повідомляючи про будь-які новини з корабля. Агент мав звітувати, навіть якщо з корабля не буде жодних відомостей. Таким чином Артур хотів мати певність, що завдяки такому нагляду тримає в руках і другий кінець мотузки.

Ми пообідали і рано лягли спати. Завтра ми всі разом побачимося з віце-консулом, і якщо зможемо, організуємо все так, щоб ми могли піднятися на облавок, щойно прибуде судно. Ван Гелсінґ каже, що наш єдиний шанс — це потрапити на судно між сходом і заходом сонця. Граф, навіть якщо перетвориться на кажана, все одно не здатен перетнути течію самою силою волі, а тому не зможе полишити корабель. Якщо він не хоче викликати підозру, прибравши людську подобу, чого вочевидь хоче уникнути, то змушений буде зоставатися в скрині. Тоді, якщо ми зможемо потрапити на судно після сходу сонця, він опиниться у нашій владі, бо ми відімкнемо скриню і вчинимо з ним так, як із бідолашною Люсі, перш ніж він прокинеться. Він отримає від нас таку величезну ласку, яка просто не має меж. Гадаю, ми не матимемо особливих труднощів з чиновниками і моряками. Дякувати Богові, це країна, де хабар може зробити все, а ми не обмежені в грошах. Ми маємо лише переконатися, що корабель не прийде в порт між заходом і сходом сонця без нашого відома, — і ми врятовані. Гадаю, дзвінка монета врегулює це питання.

16 жовтня

Міна повідомляє нам про графа те ж саме: хвилі б’ються об борт, клекоче вода, навколо темрява, дме ходовий вітер. Вочевидь, для нас прийшов сприятливий час, і коли ми почуємо про «Царицю Катерину», то будемо готові. Щойно вона перетне Дарданелли, ми неодмінно отримаємо про неї звістку.

17 жовтня

Тепер, здається, все влаштовано для того, щоб зустріти графа з його турне. Годалмінґ сказав судновласникам, що підозрює, буцімто на кораблі можуть бути скрині з речами, вкраденими у його друга, й отримав дозвіл відкрити скриню під свою відповідальність. Власник судна дав йому призначений для капітана лист, в якому зобов’язував капітана надати Годалмінґу повну свободу дій на кораблі, а також відповідні інструкції своєму агентові у Варні. Ми вже бачилися з агентом, на якого справило величезне враження ввічливе ставлення до нього з боку лорда Годалмінґа, і він запевнив нас, що ладен зробити що завгодно, аби задовольнити наші бажання.

Ми вже спланували, як діятимемо, коли відімкнемо скриню. Якщо граф буде там, Ван Гелсінґ і Сьюард негайно відріжуть йому голову, а потім заженуть кілок йому в серце. Моріс, Годалмінґ і я будемо насторожі, щоб попередити втручання, навіть якщо для цього нам доведеться скористатися зброєю, яку ми триматимемо напоготові. Професор каже, якщо нам удасться провести такий обряд із тілом графа, то після цього воно розсиплеться на порох. Отож, проти нас не буде жодних свідчень, навіть якщо хтось запідозрить нас у вбивстві. Та навіть якщо так не станеться, то ми вистоїмо або загинемо, виконуючи свій обов’язок, і коли-небудь цей рукопис стане доказом нашої правоти, а когось із нас вбереже від шибениці. Що ж до мене, то я не втрачатиму жодного шансу. Ми не залишимо каменя на камені, щоб здійснити наші наміри. Ми вже домовилися з певними чиновниками, щоб нас попередили про прибуття «Цариці Катерини», тільки-но вона з’явиться.

24 жовтня

Цілий тиждень очікування. Годалмінґ щоденно отримує телеграми, але історія та сама: «Повідомлень немає». Свідчення Міни під гіпнозом залишаються незмінними: хвилі б’ються, вода клекоче, щогли риплять.

Телеграма від Руфуса Сміта, контора Ллойда, Лондон, лорду Годалмінґу через віце-консула

Варна

24 жовтня

Цього ранку «Цариця Катерина» надіслала повідомлення з Дарданелл.

Щоденник доктора Сьюарда

25 жовтня

Як я міг забути фонограф? Писати щоденник ручкою мені страшенно важко! Але Ван Гелсінґ наполягає, що я повинен. Ми всі були у дикому збудженні, коли вчора Годалмінґ приніс телеграму з контори Ллойда. Тепер я знаю, що відчувають чоловіки в бою, коли чують бойовий поклик. Єдиною, хто не виявив жодних емоцій, була місіс Гаркер. Хоча в цьому немає нічого дивного, бо ми вжили всіх заходів, аби вона нічого не знала, і намагалися приховувати свої почуття в її присутності. Згодом, я впевнений, вона помітить нашу радість, як би не намагалися ми це приховати. Вона дуже змінилася за останні три тижні. Тепер вона більше спить. Попри те що Міна здається сильнішою і здоровішою, а на її щоки повернувся рум’янець, Ван Гелсінґ і я незадоволені нею. Ми часто говоримо про неї, однак іншим поки що не сказали ані слова. Це може розбити бідолашному Гаркеру серце (про нерви взагалі не йдеться), якщо він довідається про те, що ми маємо якісь підозри щодо Міни. Ван Гелсінґ повідомив мені, що уважно оглядає її зуби під час гіпнозу, але поки що вони не загострюються, тому небезпеки активної зміни досі немає. Коли дійде до зміни, доведеться вжити заходів. Ми обидва знаємо, які це будуть заходи, хоча своїми думками між собою не обмінювалися. Жоден із нас не ухилиться від свого обов’язку, дуже страшного обов’язку. «Евтаназія» — влучне і заспокійливе слово. Я вдячний тому, хто вигадав його.