Дракула - Стокер Брэм - Страница 26

Спочатку я вагалася, чи обіцяти їй це, але зваживши на стан здоров’я її матері й на те, що така інформація може розхвилювати її, а також подумавши, як цю подію можуть перекрутити, а саме так скоріше за все і станеться, якщо історія спливе, вирішила, що розумніше буде приховати це. Люсі зараз міцно спить. Високо в небі далеко над морем з’являються перші полиски світанку…

Цього ж дня, полудень

Все йде добре. Люсі спала, аж поки я не розбудила її. Здається, вона уві сні навіть не переверталася на другий бік. Гадаю, що нічна пригода не завдала їй шкоди, навпаки, сприятливо подіяла на неї, бо сьогодні зранку вона мала куди кращий вигляд, аніж на тижні. Мені було неприємно дізнатися, що через свою незграбність з англійською булавкою я завдала їй болю. Я справді серйозно її поранила, бо шкіра у неї на шиї була проколота. Я, напевно, прищепивши трохи шкіри, простромила її голкою, бо на шиї були дві маленькі червоні цятки, схожі на проколи від булавки, а на комірі її нічної сорочки була крапля крові. Я вибачилася за це перед нею і почала розглядати цятки, а Люсі засміялася і погладила мене, сказавши, що навіть і не відчуває цього. На щастя, проколи не залишать шрамів, бо надто крихітні.

Цього ж дня, вночі

Ми провели щасливий день. Повітря було чисте, а сонце світило яскраво, дув прохолодний бриз. Взявши обід із собою, ми вирушили до Мулгрейв Вудс. Місіс Вестенра їхала дорогою на автомобілі, а ми з Люсі йшли кам’янистою стежкою і приєднались до неї біля воріт. Мені було трохи сумно, бо я могла би почуватися абсолютно щасливою, якби Джонатан був поруч. Мені залишається тільки набратися терпіння. Сьогодні ввечері ми прогулювалися терасою Касино, слухали гарну музику Шпора і Маккензі й рано подалися спати. Люсі мала спокійніший вигляд, аніж увесь останній час, вона заснула одразу ж. Я замкну двері та сховаю ключ, як завжди, хоча цієї ночі я не очікую жодних клопотів.

12 серпня

Мої надії були марними. Я двічі прокидалася вночі, коли Люсі намагалася вийти з кімнати. Здавалося, що уві сні вона трохи дратувалася, наштовхнувшись на замкнені двері, а коли я вертала її до ліжка, вона навіть трохи протестувала. Я прокинулася на світанні й почула, як пташки щебечуть за вікном. Люсі також прокинулась, і я тішилася, що бачу її в кращому, ніж учора, стані. Здавалося, до неї повернулася її життєрадісність. Вона підійшла і, затишно влаштувавшись біля мене, виклала мені все про Артура. Я поділилася з нею своїми хвилюваннями щодо Джонатана, а вона спробувала втішити мене. Їй це дещо вдалося, хоча співчуття не може змінити фактів, воно може зробити їх більш стерпними.

13 серпня

Ще один спокійний день, і знову я лягаю спати, сховавши ключ і прив’язавши його до зап’ястка. І знову я прокинулася вночі й побачила, що Люсі сидить на ліжку уві сні та вказує на вікно. Я тихенько підвелась і, відтягнувши убік гардину, визирнула у вікно. Яскраво світив місяць, справляючи пом’якшувальний ефект на море і небо, які зливалися в одну величезну, сповнену тиші містерію. За вікном було невимовно гарно. Між мною і місячним сяйвом великими колами пурхав великий кажан, то наближаючись, то віддаляючись. Раз чи два він підлітав досить близько, але, гадаю, злякався, побачивши мене, і полетів через гавань до абатства. Відійшовши від вікна, я побачила, що Люсі знову лежить на ліжку і спокійно спить. Потому вона вже більше не рухалася всю ніч.

14 серпня

Провела весь день на скелі Іст-Кліф, читаючи і пишучи. Люсі, здається, так само як і я, поволі закохується у це місце. Її важко забрати звідси, коли настає час іти додому на обід або чай, або на вечерю. Сьогодні вона звернула мою увагу на дещо цікаве. Ідучи додому на обід, ми піднялися на верхню сходинку Вест Пірсу і зупинилися подивитися на краєвид, як зазвичай ми це робимо. Сонце, що сідало, було вже низько в небі й, опускаючись за Кетлнес, залило червоним сяйвом Іст-Кліф і старе абатство. Здавалося, все навколо купається у прегарній рожевій заграві. Деякий час ми постояли мовчки, аж раптом Люсі пробурмотіла, ніби сама до себе:

— Знову ці червоні очі! Вони геть такі самі.

Це було досить дивне зауваження, ні з чим не пов’язане, тому я дуже здивувалася. Я була трохи спантеличена, тому пильно придивилася до неї і побачила, що вона перебуває у напівсонному стані, з дивним поглядом, який я не могла витлумачити. Не сказавши нічого, я простежила за її поглядом і побачила, що він спрямований на нашу лавочку, на якій самотньо темніла якась постать. Мені стало трохи моторошно, бо на якусь мить мені здалося, що великі очі незнайомця неначе палають червоним полум’ям, але глянувши на нього вдруге, відкинула ілюзію. Це червоне сонячне сяйво відбивалося у вікнах церкви Святої Марії навпроти нашої лавочки, і через те, що сонце сідало, достатньо змінитися куту заломлення світла — і воно відіб’ється на предметі. Я звернула увагу Люсі на це специфічне явище, вона отямилася, але потому весь час була сумною. Напевно, це через те, що вона думала про жахливу ніч, коли опинилася тут. Ми ніколи не згадували про неї, тому я нічого не сказала, і ми вирушили додому на обід. У Люсі розболілася голова і вона рано лягла спати. Побачивши, що вона спить, я вийшла трохи пройтися на самоті.

Я прогулялася скелястим берегом на захід, сповнена солодкого смутку, бо думала про Джонатана. Коли я підходила до дому, яскраво світив місяць. Він світив настільки ясно, аж попри те, що наша частина Кресенту була у тіні, все прозирало дуже добре. Мимохідь поглянувши на наше вікно, я побачила Люсі, яка вистромилася з вікна. Я дістала носову хустинку і помахала нею. Вона не звернула уваги на це, бо ніяк не відреагувала. В цей момент із-за рогу будинку з’явився місяць і освітив наше вікно. Це, без сумніву, була Люсі. Вона сиділа на підвіконні із заплющеними очима, спираючись головою на раму. Вона міцно спала! Але біля неї на підвіконні сиділо щось схоже на велику птицю. Я боялася, що так вона може підхопити застуду, тому швидко піднялася сходами, проте, увійшовши до кімнати, побачила, що вона вже повернулася до свого ліжка і міцно спить далі, тяжко дихаючи уві сні. Вона тримала руку на горлі, ніби захищаючись від холоду.

Я вирішила її не будити, а лише міцно загорнула, щоб вона зігрілася. Я перевірила, чи замкнені двері на ключ і чи надійно зачинене вікно.

Вона мала такий милий вигляд уві сні, але щоки її були блідішими, ніж зазвичай, і ще в неї з’явилися тіні під очима. І це мені не подобається. Боюся, що її щось хвилює, і я дуже хочу з’ясувати, що це.

15 серпня

Встала пізніше, ніж завжди. Люсі здавалася млявою і стомленою і спала, аж поки нас не покликали. За сніданком на нас чекав приємний сюрприз. Батько Артура почувається краще і хоче, аби весілля відбулося якнайшвидше. Люсі сповнена спокійної радості, а її мати задоволена і водночас жалкує. Пізніше, вдень, вона розказала мені про причину цього. Вона глибоко засмучена тим, що втрачає Люсі, бо раніше Люсі належала лише їй, але, з іншого боку, вона радіє, що поруч із її дочкою скоро з’явиться хтось, хто піклуватиметься про неї. Моя бідолашна люба, мила леді! Вона довірилася мені, розказавши, що скоро помре. Вона ще не казала Люсі про це, і змусила мене пообіцяти тримати це в секреті. Її лікар сказав, що їй залишилося жити кілька місяців, бо її серце слабшає щодня. У будь-який час, навіть зараз, раптове потрясіння може вбити її. О, ми мали слушність, приховавши від неї події тієї жахливої ночі, коли Люсі уві сні вийшла з дому!

17 серпня

Я не вела щоденник уже два дні. Не мала наснаги писати. Здається, над нами нависла якась тінь, що переслідує наше щастя. Жодних новин від Джонатана, і Люсі, здається, поволі слабшає, в той час як її матері лишилися лічені дні. Я справді не розуміла, чому Люсі марніє. Вона їсть добре і спить добре, насолоджується свіжим повітрям, але день у день троянди, що колись квітли на її щоках, чимраз більше в’януть, а сама вона слабшає і переймається апатією. Вночі я чую, що вона важко дихає, ніби їй бракує повітря.