Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Шлях меча - Олди Генри Лайон - Страница 56
– Зрозуміло, – відгукнувся Заррахід.
– А мені зате нічого не зрозуміло! – заявив Сай, звертаючись до незворушного естока.
– І мені, – заспокоїв його Заррахід. – Це я так, до слова…
– Нумо ще раз… – почав було Дзю, а я раптом подумав, що ми з Ченом незабаром так звикнемо будь-яку розмову перекладати одразу на дві мови, що в товаристві звичайних Звитяжців або звичайних людей видаватиметься як мінімум дивним.
А що робити? Інакше ми – всі шестеро – по черзі будемо то глухі, то німі…
– Ще раз подивімося, – повторив Уламок. – Торік улітку правитель Цзюваньдао втрапляє під зсув. Хто винен? Та ніхто не винен, сам поліз в ущелину… За десять років до того ламається Білий тигр, Катакама Ярі, і наконечник його губиться в криниці. Знову ніхто не винен. Хіба невмілий Придаток – але ж купець цей, певно, невмілий не був! Гаразд, відраховуємо назад ще десяток!.. Шамшер іль-Самак потрапляє в колесо, і його життєвий шлях закінчується… Так?
– Так? – повторив Я-Чен для Коса.
Тобто, звичайно, повторив усю Уламкову тираду.
– Так, – кивнув ан-Танья. – І знову випадковість. Радник Ван нібито перечепився, Шамшер із піхов випав – і все! Ловити й карати нікого, крім, хіба, недбайливого арбакеша, який не встиг притримати коней.
– Угу, – пробурчав Дзю. – Нікого… Це в нас уже троє з Ради Вищих. Ковзкий Перст досі живий і здоровий, чого й нам бажає… Хто ще живий?
– Я на святі в Емейських шпиць помітив подвійну палицю Убан, – почав пригадувати я. – Потім ще Бадека ханг-Туна з клану ножів… Усе, здається. Ні, не все – Кханда! Кханда В’ячасена! Пам’ятаєш, Дзю – ти ще з ним віком мірявся!
Кос покопався у своїх записах.
– Двоє тутешніх чиновників – сказав він, – виїхали у Верхній Вей за десять із половиною років до зламаного Шамшера. Ось, тут у мене запит із Вея – де, мовляв, чиновники, чому не зголошуються?! Отже, з Мейланя вони виїхали, а до Вея не доїхали… Причому один із чиновників мав при собі кинджал Ландинґ Терус, який узяв у батька, а другий віз двозубець Ма, Язик Кобри. Хвала мейланьській докладності – все записано!
– Ще б не записано! – додав я від себе. – Мабуть, Хамидасі простежив, щоб переїзд старійшин у Вей був описаний як слід!
Заррахід піймав на клинок сонячний промінь, у якому танцювали невагомі порошини, задумливо пограв зайчиками й знову насупився.
– Четверо живі, – підвів риску есток, – троє загинули, двоє пропали безвісти… Це дев’ять. Що сталося з іншими чотирма? Їх же тринадцять було в Раді?
– За давністю років відомості уривчасті, – розвів руками ан-Танья. – Але дещо довідатися вдалося… Брати Бенкей і Акіро з родини Маурі-мисливців пішли в солончаки, що біля Кулхана – це було за п’ятдесят років до загибелі правителя Ю Шикуаня й меча Цзюваньдао – і не повернулися. За рік за ними пішов син Бенкея – і, відповідно, небіж Акіро, – молодий Нух Маурі, і теж не повернувся. Ось виписка зі зводу перепису населення. Розділ «Квартал Фа лінь», рік відповідний…
Кос демонстративно помахав у повітрі одним із папірців.
– Хороша в мене людина Кос ан-Танья, – поважно сказав есток Заррахід. – Розумна…
Я-Чен переклав ан-Таньї слова його меча, і сталося неймовірне: улещений Кос зашарівся.
– Отже… – ще раз повторив він. – Бенкей і Акіро Маурі, а з ними…
– А з ними, – раптом утрутився Сай, – з Акіро й Бенкеєм, були Сунь-Павлин і Масакірі-кай. Маленьке бойове віяло, строкато розфарбоване по всіх пластинах, і величезна сокира з руків’ям завбільшки з високого Придатка. Аякже… на лезі сокири ще гравірування – стрибучий барс…
– Ти їх бачив? – стрепенувся Я-Чен. – Де?
– Де я їх міг бачити? – здивувався Сай. – Вони ж піввіку тому в солончаки пішли! Чув я про них… по той бік Кулхана чув, у Шулмі, в наметі племінному! Клевець один на нашій повстині – на яскраво-червоній повстині – пам’ятав, як приволокли колись давно в плем’я двох Придатків і двох Звитяжців. Придатків він, ясна річ, не запам’ятав, зате Звитяжців… Казав – віяло з павиним розфарбуванням і сокира з гравіруванням. Наскільки я розумію, це й були Масакірі-кай і Сунь-Павлин, старійшини Ради!
– Отже, у Шулмі їх шукати треба, – сам до себе забринів Уламок. – Цікаво…
– Не треба їх шукати, – глухо буркнув Сай. – У священній водоймі вони, у тіні плаща Жовтого бога Мо, хай йому грець! Із білої повстини два шляхи ведуть – або на повстину яскраво-червону, або у священну водойму… Розповідав клевець, що не змогли ні віяло, ні сокира самих себе переробити. Не пролили крові старійшини Мейланя Сунь-Павлин і Масакірі-кай, а за гордість у Шулмі розплачуватися доводиться! У них наша гордість боягузтвом зветься.
Ми помовчали. Товста божевільна муха, дзижчачи, гасала від стіни до вікна й назад; стінні панелі з горіха «драконове око» відливали коричневим й чорним, через що кімната трохи рябіла, як вода озера під легким вітром.
Було тихо. І навіть Придаток на гравюрі стишився, потупив погляд і закусив у роздумі жмут бороди.
– Припустимо, що я знайду тих, що залишилися, – першим порушив мовчання я. – Я знайду старійшин Каму Мотогарі й Наґінату Каторі сан-Кесе, і з’ясую, що вони живі-здорові. Або що їх спалили в ковальському горні, утопили в криниці чи вкрали сто років тому. То й що? У Кабірі бодай були винні в убивствах – я не хочу тебе зачепити, Саю! – а тут суцільні збіги й випадки…
– І всього раз на десятиліття, – додав Кос. – Доволі-таки рідко.
– Це для вас, людей, рідко, – обірвав його Дзютте, а Я-Чен слухняно перекладав слова обох. – А для нас, Звитяжців, із нашим життям – це навіть дуже часто. Більше ніж часто… У Кабірі були винні в убивствах, Єдинороже. Я боюся, чи не знайдемо ми тут винних у самогубствах. Ось чого я боюся.
Було тихо. І лише дзижчала нещасна муха, метаючись туди-сюди, від стіни до вікна, від Кабіра до Мейланя; і не знаходячи виходу.
Бодай найменшого виходу.
Розділ 15
1
– Їсти хочу, – раптом заявив Кос. – Зранку не встиг, до полудня з паперами провозився, тепер ось говоримо й говоримо… Вам, Звитяжцям, добре, ви від полірування ситі! Нічого, сто років чекали, доки ми приїдемо й у всьому розберемося – можуть ще годину почекати!
Упевненість ан-Таньї в тому, що весь Мейлань сотню років чекав винятково нас і того, що саме ми розберемося в цих загадках – ця впевненість здалася Мені-Ченові вдаваною, але, як не дивно, добряче підбадьорила.
«І справді хороша людина в Заррахіда, – з теплою усмішкою подумав я. – Хороша людина Кос ан-Танья. Розумна, безжурна і… і голодна! Треба нагодувати…»
«Я теж хороша людина, – у відповідь подумав Чен. – Мене теж треба нагодувати. Зрештою, Кос – Заррахідів Придаток, нехай про нього есток і піклується…»
Нагадування було зайвим. Заррахід, безумовно, подбав, та й сам Кос не відстав – вони покликали слуг і Малих Звитяжців, і я зрозумів, що хороший дворецький – він і в Мейлані хороший дворецький. Тому що Малі мого тутешнього дому, поза всякими сумнівами, більше боялися Заррахіда, ніж мене, їхнього законного пана; а слуги-Придатки – Коса.
Не минуло й десяти хвилин, як з’ясувалося, що Чена й Коса (Вищого Чена й пана ан-Танью, і ніяк не інакше!) чекає стіл у трапезній на першому поверсі, і стіл цей давно накритий, і не просто накритий, а ломиться від страв кабірської, мейланьської, верхньовейської і бозна якої ще кухні…
Чен пожалів бідолашний стіл, махнув ан-Таньї – і вони пішли рятувати стіл від непосильної ноші; а я вліз у піхви, причепившись кільцями до Ченового пояса, і рушив із Ченом у трапезну.
Сходи.
Коридор.
А ось і трапезна.
Обід пройшов у мовчанні. Люди жували, я – єдиний Звитяжець у трапезній, оскільки навіть слуги були однієї раси з Ченом і Косом, а Звитяжців залишали за порогом – лежав, як звичайно, у Чена на колінах, прикритий краєм скатертини, лежав і обмірковував усе, почуте нагорі.
Мав рацію Дзю – надто вже те, що відбувся в Мейлані за сто років моєї відсутності, скидалося на заздалегідь продумані самогубства. Самогубства Звитяжців. І не просто Звитяжців, а старійшин, що належать (належали!) до тієї-таки Ради Вищих, котра вигнала колись знатну молодь із Мейланя й не пояснила причини.
- Предыдущая
- 56/120
- Следующая