Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Шлях меча - Олди Генри Лайон - Страница 39
Ми з Єдинорогом уже ледь стримувалися, щоб не розреготатись. Цікаві чутки, виявляється, гуляють по Кабіру й за його стінами!
– А голова в Чена яка – теж залізна? – поцікавився невидимий старий.
– Зверху тільки. А обличчя звичайне. З м’яса.
– Що ж це виходить – Коблан тепер залізних людей плодити буде?
– Хто його знає… може, й буде. Коли що, приміром, відітнуть…
«Гаразд, досить підслухувати. Їсти хочеться! – розсердився я незрозуміло на кого. – Вперед!..»
І я рішуче зійшов униз і сів за стіл неподалік від веселої компанії. Єдинорога я в збройовий куток не поставив – за таємною угодою.
Товстий червонощокий господар з’явився майже одразу. Я замовив сніданок, і за хвилину на столі вже парував аш-кебаб, загорнений у мариноване листя дикого винограду, біліла в піалі часникова підлива, лежала стопка жовтих коржів – і я жадібно накинувся на їжу, зрідка поглядаючи на голосних сперечальників.
Перегодом верескливий пліткар – довготелесий і смаглявий здоровань із несподівано дрібними рисами невиразного обличчя – звернув на мене увагу.
Його глибоко посаджені очі зупинилися на мені раз, удруге – і раптом він уп’явся на мою праву руку, не донісши до рота піалу з вином. Я буквально чув, як гарячково тріскочуть його заржавілі мізки, порівнюючи побачене з відомим.
Нарешті довготелесий розплився в широченній усмішці, певно, дійшовши якогось висновку.
– Погляньте! – заверещав він, вказуючи на мене брудним пальцем. – Ось що значить мода! Тепер усі хочуть бути схожими на Чена Анкора! Он і в нього залізна рукавиця на руці, бачите?!
Тепер уже всі дивилися на мене. Я чемно усміхнувся, припинивши на мить жувати.
– Тебе як звуть, хлопче? – нахабно запитав базіка. – Ти кабірець, так? Ти Чена бодай раз бачив?
– Бачив, – відкушуючи великий шматок кебаба, кивнув я, – щодня, вважай, бачив.
– Це де ж ти його бачив?
– У дзеркалі, – відповів я. – Коли голився зранку.
І взяв верхній корж правою рукою…
4
…А потім ми знову їхали по Фаррському тракту, і з осінніх тутовиків осипалися на узбіччя липкі стилі ягоди, а ми й далі мовчали – але мовчали вже значно веселіше, ніж учора, і сонце припікало щосили, причому я піймав себе на тому, що мимоволі усміхаюся цьому сонцю, а Єдиноріг біля сідла весело бряжчить у відповідь на кожну мою усмішку.
Утім, усміхався я не лише сонцю. Мені раз-у-раз пригадувалася ранкова німа сцена в караван-сараї, злякано-поважні обличчя підпилих сперечальників за сусіднім столом; здивування в їхніх очах, яке поступово переплавлялося в захват…
«Ось і народилася ще одна чутка, – думав я. – І підуть далі гуляти легенди про Залізнорукого Чена, і буду я в цих легендах обростати залізом із голови до ніг… Але ж хтось і справді бачив мене в Кабірі у латах – чи по дорозі додому від Коблана, чи при виїзді з міста; і на шляху вчора нам люди зустрічалися, і сьогодні зустрінуться, і завтра… То ж чутки, схоже, переслідуватимуть мене по п’ятах і, швидше за все, обженуть; і нічого зі спроби тихо з’ясувати, що й до чого, у мене не вийде…»
То й не треба! Нерозумно було б розраховувати на те, щоб залишитися непоміченим, розгулюючи по емірату в цьому залізі! Дурень ти, Чене… дурень і є. Мав рацію Друдл-небіжчик.
Від згадки про блазня щось боляче штрикнуло всередині, і рука сама торкнулася Єдинорога. Дурень я чи не зовсім дурень – та однаково докопаюся до суті… і нехай чутки квапляться, нехай біжать швидше від мого коня – я одночасно буду й принадою, і мисливцем. Мабуть, так навіть краще…
І тут я виявив, що мій меч уже давно розмовляє із Дзютте Уламком, і мимоволі прислухався до їхньої розмови.
Єдиноріг не заперечував. А в мене вже почало ставати звичкою підслуховування й підглядання.
– Дурень ти, Єдинороже! – пролунав у мене в голові голос Уламка, і я мимоволі здригнувся, натягаючи повід – настільки цей голос і манера говорити нагадували покійного Друдла.
Чи це Друдл нагадував Дзютте?
– Дурень безмозкий, – продовжував між тим Уламок. – Зовсім як твій Придаток… Гарний він у тебе – начепив на себе гору всякого мотлоху, і радий! Чого це я з вами ув’язався?! Він же тепер, як статуя – дарма що залізний! А яка з цього користь?!
– Поживемо – побачимо, – філософськи завважив Єдиноріг, і я з ним повністю погодився.
– Ага, побачимо, – ущипливо кинув Дзютте. – Ось на найближчому привалі й побачимо!
Я зрозумів, що блазень-Звитяжець спеціально дражнить Дан Ґ’єна, як Друдл свого часу дражнив мене. Єдиноріг це теж чудово розумів, але розімнутися нам усім справді не завадило б, то ж я лише кивнув, а Єдиноріг мирно погодився:
– Дуже добре, Дзю. Так і зробимо.
– Добре, добре! – одразу ж передражнив його блазень. – Це тобі добре! А зі мною поруч цей паскудний недоробок умостився!
Тут і остаточний дурень збагне, кого Уламок має на увазі. Звичайно ж, Сая Другого…
– Це ти в нас доробок! – не витримавши, проскрипів у відповідь Сай. – Тупий балакун! І ґарда в тебе…
Ой, краще б він мовчав!
– О, та воно ще й розмовляє! – зловісно зрадів Уламок. – Йому, бачте, ґарда наша не подобається! По-моєму, той, чиє місце у гноївці, не повинен встрягати в розмови справжніх Звитяжців… правда, Єдинороже?
– Правда! – погодився мій меч. – Гей, Саю, бачиш своїх родичів?
Я спершу не зрозумів, про що це вони. А тоді побачив, що неподалік від тракту двоє селян неквапно перевантажують у гарбу, запряжену рябим вантажним конем, цілу гору гною. Вантажили гній, як водиться, вилами. Властиво, я не дуже знаються на тому, як слід вантажити гній, але ж не руками у ньому бабратися!
А металеві наконечники тризубих вил, середній зуб яких був істотно довший від вигнутих бічних, і справді відверто нагадували за формою Сая. Схоже, селянські вила справді могли виявитися його далекими предками, як точно завважив Дзютте.
– Що?! – обурився Сай, який теж зміркував, що й до чого. – Мене, справжнього Звитяжця з відомого стародавнього роду, який бере початок…
– Із лайна, – прозаїчно закінчив за нього Уламок. – І в нього ж повернеться!
– Гарна думка, Дзю, – із задоволенням підтримав блазня Єдиноріг. – Ось у найближчому караван-сараї відшукаємо довгеньку палицю, примотаємо до неї цього розумника, а тоді попросимо кількох Придатків спустити шаровари й потрудитися в ім’я великої ідеї – і нехай наш друг займеться тим, чим йому слід!
– Та я… та ви… – якби Сай був людиною, я сказав би, що він аж задихався від образи. – Мерзотники ви, а не Звитяжці!
Я стиснув руків’я Єдинорога і подумки прошепотів йому:
«Ти б краще спробував з’ясувати, куди поділися його дружки! Хоч Звитяжці, хоч люди… чи бодай самі лише Звитяжці, бо людей ми напевно знайдемо там же!»
– Уже пробували, – відповів Дан Ґ’єн, і я не одразу зрозумів: відповідає він мені вголос чи так само подумки, як і я. – Мовчить, негідник… Нічого, ми із Дзю його розговоримо! Цим і займаємося…
Я кивнув і знову повернувся до ролі пасивного слухача.
Дзютте помітив, що Єдиноріг відволікся від розмови, немовби розмовляючи з кимось іще, крім Звитяжців, але навзнаки не дав.
– Це ти чудово придумав, Вищий Дан Ґ’єне, – церемонно визнав Уламок. – Певно, у мене навчився… Правда! Що волочити за собою цей тягар, краще його до корисної праці прилаштувати. Місцевість тут сільська, коней із вівцями тьма-тьмуща, та й Придатки мають звичку кілька разів на день під кущ сідати – тож без роботи не залишиться, із усіх трьох кінців ритиме…
Сай гордо мовчав – але, схоже, він усерйоз починав вірити в можливість такої, м’яко кажучи, невідрадної долі. Допекли його мої приятелі! А де образа й страх, там і розмови. Є, є йому про що поговорити, а нам послухати!..
– Гаразд, досить про гнойовиків, – заявив Уламок. – Час не чекає. Як знайдемо придатне місце – так і поведемо Бесіду всмак, нехай попотіє в залозі… Гей, Заррахіде, ти як щодо Бесіди?
– Завжди радий, – хитнув руків’ям Заррахід, який доти мовчав і лише ритмічно постукував об стегно Коса ан-Таньї.
- Предыдущая
- 39/120
- Следующая