Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Шлях меча - Олди Генри Лайон - Страница 37
Немов канули у міжчасся віки й події, і знову заговорив перший емір Кабірський – хоча лише пам’ять залишилася від аль-Мутанаббі.
Пам’ять, та ще лати.
Хай і не всі.
Поножів, приміром, не було. І наколінників. І чобіт, окутих металом. Не збереглися в скрині. І пояса бойового зі сталевими бляхами не знайшлося, то ж довелося Ченові Анкору своїм старим поясом талію перехоплювати.
Не в поясі, втім, справа, а в тому, що висів на ньому в буденних шкіряних піхвах прямий меч Дан Ґ’єн на прізвисько Єдиноріг; а обабіч пряжки стриміли руків’я двох кинджалів: тупого дзютте Друдла і вузького Сая, якого він підібрав у злощасному провулку. – Прощайте, – ні на кого не дивлячись, кинув Чен – і всі завважили, що тепер і ліву, здорову руку Чена обтягає латна рукавиця.
– Прощайте. Хто-небудь нехай передасть емірові Дауду, що Чен поїхав у Мейлань, а в Кабірі ще довго буде тихо, не беручи до уваги пліток. Косе, ти йди додому і збери мене в дорогу. – І навіщось додав іще раз: – Я їду в Мейлань. Сам. Сам під небом…
…Дворецький Чена, худий і суворий ан-Танья, вийшов на вулицю, накинув на плечі короткий фіолетовий зі сріблом плащ – кольорів дому Анкорів – і задумливо торкнувся ефеса свого незмінного естока.
– Аякже, сам… – неголосно пробурчав Кос. – А хто тоді на тобі, Вищий Чене, все це залізо застібати-розстібати буде?! Ти мене поки що не звільняв… а звільниш, тоді ти мені тим паче не наказ, куди і з ким їхати! Правильно?..
І, не чекаючи першого кроку ан-Таньї, згідно брязнув есток із крученою ґардою із чотирьох смуг, на чорній сталі якої було вибите клеймо – єдиноріг, що став дибки.
Правильно, мовляв…
А в кузні щось гаряче доводила Фальґримові Білявому шляхетна пані Ак-Нінчі, підкріплюючи свої докази такими аж ніяк не шляхетними висловлюваннями чабанів Малого Хакаса, що зашарілий Фальґрим лише головою крутив і міцніше спирався на свій дворучний еспадон Ґвеніль. І смаглявий Діомед із Кімени захоплено крутив кривим мечем-махайрою, – мало не зачіпаючи Коблана, що саме надійшов, – і приказував збуджено:
– Усе правильно, Чине, все правильно… та мало що він нам сказав! Емірові й без нас усі подробиці повідомлять, знайдуться доброзичливці… послухай, Чорний Лебедю, ти ж молодець, ти навіть сама не знаєш, який ти молодець!.. лише Мітлу поклади, бо ти мені зараз око виколеш…
…Над Кабіром сходило сонце.
Над далеким Мейланем сходило сонце.
І там, на краю світу, за дуже поганими пісками Кулхана, за Восьмим пеклом Хракуташа, де Вухатий демон У перековує непридатних Придатків, глухо гарчачи й граючи вогненним молотом, – над неймовірною Шулмою теж сходило сонце.
Його промені весело грали на воді, на барханах, на Звитяжцях, які були колись просто зброєю, і на зброї, яка ще не стала Звитяжцями – бо всі рівні перед сходом.
Бо – ранок.
Книга II
Мейлань
Частина IV
Людина і її меч
Розділ 10
1
…Сонце неквапно виповзало зі світанкового серпанку, забарвлюючи в ніжно-рожеві тони далекі смужки хмар на сході, і неголосно шелестіло візерунчасте листя придорожніх тутовиків, уплітаючи у свій шум жебоніння метушливого струмка. Ранок, наче завіса в балагані майданних лицедіїв-мутрибів, розпочинався скрізь, від спекотної Харзи до відрогів Сафед-Кух, і світ готувався народитися заново.
Починався день. Новий день.
І вже процокали по дерев’яному містку з хистким поруччям копита коня…
Ні. Двох коней.
Двох – бо мій надміру вірний дворецький Кос ан-Танья все ж ув’язався за мною. І я нічого не міг удіяти.
Спочатку я наказав – і Кос уперше не послухав наказу. Тоді я змінив тактику і спробував його вмовити. Так само успішно я міг би вмовляти стіну в кімнаті, у якій ми перебували. З тією лише різницею, що стіна б мовчала, а впертий ан-Танья на кожен мій аргумент неодмінно знаходив логічну відповідь, і ця відповідь аж ніяк мене не влаштовувала – то ж суперечка швидко зайшла в глухий кут.
Тоді я розлютився. Напевно, я не мав рації; напевно, це було нерозумно – ні, не напевно, а точно! – але це я розумію вже зараз, а тоді я просто розлютився й заявив Косу, що його звільнено.
Остаточно й безповоротно.
На що мій дворецький усміхнувся із просто обурливою ввічливістю й зажадав письмового підтвердження.
Ще було не пізно передумати, але я так розгнівався, що одразу взяв аркуш пергаменту й кістяний калам, підсунув бронзову чорнильницю й на одному подиху написав наказ про звільнення.
Про звільнення мого дворецького Коса ан-Таньї.
Я лише запізно здивувався, підписуючись правою, залізною рукою – здивувався не так своєму квапливому рішенню, як тому, з якою легкістю зумів утримати в новій руці калам.
Причому текст вийшов цілком розбірливий, хоча й трохи кострубатий, а підпис – схожий на старий.
Кос дуже уважно прочитав наказ, задоволено кивнув, помахав пергаментом у повітрі, щоб просохло чорнило, і послав гінця до міського кади, щоб той завірив справжність документа.
Доки гонець бігав туди-сюди, Кос байдуже дивився у вікно, а я ледь стримувався, щоб не тріснути відставного дворецького чорнильницею по голові.
Нарешті посильний привіз пергамент, згорнений рурочкою й запечатаний особистою печаткою міського кади Кабіра. Ан-Танья заховав сувій у внутрішню кишеню халата і повернувся до мене.
– Отже, я звільнений? – навіщось запитав мій колишній дворецький.
Утім, Кос завжди відрізнявся особливою педантичністю.
– Так! – роздратовано підтвердив я. – Хіба ти читати розучився?! Звіль-не-ний! І тепер ти можеш іти…
– О ні, дорогий мій, це ти тепер можеш іти, – раптово перебив мене ан-Танья, закладаючи великі пальці рук за пояс, – і дуже докладно пояснив мені, Вищому Ченові з родини Анкорів Вейських, наслідному вану Мейланя й так далі, куди я тепер можу йти.
Ой, і далеко мені довелося б іти, якби я послухався Коса!
– …а я поїду з тобою, бо, по-перше, ти без мене пропадеш, не діставшись навіть до Хаффи, не те що до Мейланя, а по-друге, ти мені більше не указ. Куди хочу, туди і їду. А хочу я туди, куди й ти. І до речі, з тебе ще платня, – закінчив він.
Спершу я остовпів і вирішив, що настав кінець світу, а я цього не помітив. А тоді збагнув, що кінець світу тут ні до чого, а просто даремно я звільнив цього негідника.
І не кажучи ні слова, видав йому платню.
З якою він і пішов на базар закуповувати провізію в дорогу.
А вранці наступного дня ми – я і сяючий, як новенький дирхем, ан-Танья – виїхали зі східних воріт Кабіра й звернули на Фаррський тракт, який раніше йменувався дорогою Барра.
«Мей-лань! – дзенькали об кругляк підкови мого коня. – Мей-лань, мей-лань, мей…»
2
Їхали ми не надто швидко – шлях попереду був неблизький і не на один день – але й ніде особливо не затримуючись. По дорозі ми мовчали – мені досі було соромно за свій учорашній спалах, а Кос завжди був не надто балакучий.
- Предыдущая
- 37/120
- Следующая