Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Шлях меча - Олди Генри Лайон - Страница 25
Просто я не можу передати це словами.
І обоє ми завмерли, коли із чорних глибин пам’яті латної рукавички пролунали два глухі, ледь чутні голоси, які ведуть розмову без початку й кінця…
– Ось людина стоїть на роздоріжжі між життям і смертю. Як їй поводитись?
– Не будь дволиким, нехай меч сам стоїть спокійно під небом!..
…Сам, – подумав я.
…Сам, – подумав Чен.
…Сам, – подумали ми.
Сам під небом.
І я зрозумів, що більше ніколи не назву Чена Придатком.
3
Уранці двері в кімнату виявилася незамкнені.
Чен сходив умитися, тоді одягнув мене в піхви, і ми пішли в кузню.
А в кузні було напрочуд тихо й прохолодно. Мовчали міхи, не палав горн, і в кутку спиною до нас сидів Придаток-підмайстер, перебираючи зародки майбутніх Звитяжців. Із-за його шкіряного фартуха визирав Малий хвилястий крис, який уважно стежив за роботою свого Придатка.
Двічі Придаток мало не пропустив зародки з недостатньою кількістю шарів металу, і двічі Малий крис внутрішнім поштовхом зупиняв Придатка, змушуючи ще раз оглянути сумнівний зародок, не даючи з’явитися на світ щербатому Звитяжцеві.
Я мовчки спостерігав за роботою доти, доки Малий крис не помітив мене.
Він здригнувся – так, на його місці я теж би здригнувся після всього, що було, – і отямився лише після доволі-таки нечемної паузи.
– Вітаю тебе, Вищий Дан Ґ’єне! – квапливо вимовив крис, і Придаток його жваво підвівся на ноги. – Вітаю і…
– І поговоримо, – закінчив я з легкою іронією. – Ні, не вестимемо Бесіду, а просто поговоримо. Тебе як звуть?
– Семар, – квапливо відповів він, доки Чен вішав мене на спеціальний гак у збройовому кутку, і мені довелося двічі кивнути Семарові, вказавши на гак поруч, перш ніж він мене зрозумів.
Зрозумів і завис біля мене, зачепившись кільцем у зубах змії з його руків’я.
– Семар, – ще раз назвався крис. – Малий крис Семар із Малих кузні глави роду Довгих палиць Ґердана на прізвисько Шпичастий Мовчун, і ще…
– Шпичастий Мовчун, кажеш, – ліниво протягнув я. – Що ж…
– Так, Вищий Дан Ґ’єне, воістину так, – дзвякнув Семар. – А я…
– А ти – Хвилястий Базіка, – перебив його я. – Бач, розспівався, як в Абу-Салімів на прийомі… Ти в кузні хто? Ти – господар… або майже господар. А я – гість. Ото й поводься, як личить господареві в присутності гостя. Нехай хоч і тричі Вищого.
– А мені ваш випад страшенно подобається, – невлад брякнув крис Семар. – Косий. У кидку, аж від землі. Я на три турніри поспіль із кузні відпрошувався. Ґердан бурчав, але нічого, відпускав… Дуже випад у вас чудовий. А востаннє я й розгледіти майже не встиг. Завадили…
– Хто? – поцікавився я.
– Та Вищий Ґвеніль і завадив, – щиросердо пояснив Семар. – Дворучний, із Лоулезьких еспадонів, ви ж його знаєте!.. Придаток його двері перед вами зачинив, коли ви саме на другий випад ішли… у нас. Я тоді в коридорі був…
Он воно що! Це, виходить, учора він мій випад не до кінця бачив – коли я тюбетейку до косяка прибивав… Ні. Не бачив він нічого. Двері вже після тюбетейки зовні відчинили… Не пощастило тобі, невдатливий Малий крисе Семаре!.. Якщо, звісно, в щілину не підглядав.
Чи пощастило?
– Я ще Вищому Ґвенілю потім кажу, – продовжував між тим Семар, – що треба було б йому Придатка свого притримати, зовсім трішечки, і побачили б ми випад Єдинорога у всій красі! А Ґвеніль глянув на мене, помовчав і старий виливок у кутку навіщось навпіл розрубав. Я півночі думав, що ж він цим сказати хотів… Лише до ранку додумався.
– І що?
– А те, що дотепер страшно, – тихо відповів Малий крис Семар.
Із гуркотом розчинилися двері підсобного приміщення, і звідти вийшов Придаток-Повитуха в шкіряному фартуху зі знаком Небесного Молота на кишені. На його плечі лежав Шпичастий Мовчун – важка булава-ґердан. Глава роду Довгих палиць. Роду тих Звитяжців, які здавна стежать за ковалями; тих, хто однаково що молот.
Його потовщення, усі в шпичках, скидалися на скуйовджену голову Повитухи – і тому здавалося, що хтось із них двоголовий. А тулуб або ратище – залежно від точки споглядання – зайве.
Ага, мало не забув… Тих Придатків, які стояли біля ковадла, де народжувалися Звитяжці – але не всіх, а лише тих, чий фартух прикрашав Небесний Молот – рідко називали Придатками, а частіше Повитухами.
…Чен різко підвівся, покинувши розгубленого Придатка-підмайстра, і підійшов до мене. Потім він підняв праву руку, негнучкі сталеві пальці торкнулися мене – і знову ми стали цілим, але тепер це відбулося простіше й легше.
Мабуть, крис Семар вирішив, що я збожеволів. Мабуть, його Придаток вирішив, що Чен Анкор збожеволів.
Просто я довідався, як звуть Ґерданового Придатка; просто Чен довідався, як ми звемо Тих, хто стоїть біля ковадла… Просто ми обидва розреготалися, забувши про пристойності. Надто вже смішно вийшло: Повитуха Коблан Залізнолапий.
Шпичастий Мовчун підійшов, і Повитуха Коблан опустив його на підлогу неподалік від мене. Я глянув на господарів кузні й… промовчав.
– Вітаю тебе, Вищий Дан Ґ’єне, – гулко бухнув об підлогу важкий Ґердан.
– Вітаю тебе, Вищий Чене Анкоре, – глухо буркнув у бороду коваль Коблан.
А ми з Ченом усе ще немов трималися за руки, латна рукавиця зв’язувала нас невидимими, але міцним путами – і тому кожен із нас вів одночасно дві розмови, чув два голоси… жив за двох… І кожен розумів: дві розмови – насправді одна, два голоси – майже один, Ґердан Шпичастий Мовчун і Коблан Залізнолапий – о палахкотлива Нюринґа, наскільки ми виявилися схожі один на одного, усі без винятку!..
Чен опустив руку й пішов із Повитухою Кобланом до горна. А ми з Ґерданом залишилися. Ми – та ще злякано притихлий Малий крис Семар.
– Ти маєш право гніватися, Єдинороже, – Ґердан говорив повільно, слова заледве давалися, і від того самоприниження Шпичастого Мовчуна, та ще й у присутності Малого криса, ще недавно я отримав би величезне задоволення. А зараз…
– Ти маєш право гніватися, Єдинороже. І я знаю, що ти зараз скажеш мені…
– Ні, – перервав я його, – не знаєш. Я скажу тобі, главо роду Довгих палиць, який зачинив у домі своєму Вищого Дан Ґ’єна з Мейланя і не злякався гніву розлютованого Єдинорога…
Шпичастий Мовчун напружився, чекаючи.
– Я скажу тобі – спасибі, – закінчив я. – І ще от що… Можна, я поки що поживу в тебе? Недовго, день-два?
Біля горна здивовано зойкнув Повитуха Коблан.
Майже одночасно з Ґерданом.
4
А до полудня приїхав мій чудовий дворецький, мій вузький і відданий есток Заррахід.
Я зустрів його на вулиці – не на тій глухій вуличці, куди виходили вікна моєї темниці, а біля парадного, так би мовити, входу в Ґерданів дім.
– Радий бачити вас бадьорим і сяючим, Вищий Дан Ґ’єне, – мов нічого не сталося, відрапортував Заррахід і привітно хитнув крученою ґардою. – Насмілюся запитати, у яких піхвах ви воліли б відправитися на сьогоднішню аудієнцію до Шешеза Абу-Саліма фарр-ла-Кабіра? Я привіз вам ті, що із вправленими топазами; тоді з білою смугою круж набалдашника… тоді ті, які вам надіслали на замовлення з Дурбана, і ще ті, що з мідними подвійними кільцями, а також…
На якусь мить я онімів. А безсовісний Заррахід за цю мить встиг холоднокровно згадати прикмети зо двох десятків піхов – я й не припускав, що маю такий поважний гардероб!
І те, що я збирався висловити Заррахіду, непомітно відійшло на другий план. А тоді й узагалі випарувалося.
– Хіба ти все це… сюди привіз? – нарешті отямився я.
Питання виявилося зайвим. Звичайно, привіз! Тим паче, що з-за повороту вже виїжджала крита гарба, запряжена двома туськими ваговозами.
– Там піхви? – хрипло брязнув я, дивлячись на змоклих коней.
– І піхви теж, – радісно підтвердив есток. – А також усе необхідне для вечірнього свята в Ґердана, на яке ви воліли запросити Вищого Ґвеніля з Лоулезьких еспадонів, Вовчу Мітлу з Вищих Хакаса, Махайру Паллантида, Дзютте Уламка, а також Дитячого Вчителя роду Абу-Салімів. Накажете розпорядитися?
- Предыдущая
- 25/120
- Следующая