Доктор Сон - Кінг Стівен - Страница 83

— Що ти мала на увазі, кажучи про зациклення? — запитав Дейв.

— Я не знаю.

— Якщо Баррі хворий, це їх зупинить? — запитав Джон. — Може, вони розвернуться і поїдуть назад, туди, звідки виїхали?

— Я так не думаю. Вони можуть бути вже всі хворими від Баррі, і вони це розуміють. Їм нема чого втрачати, а виграти вони можуть все, так каже Крук. — Вона ще випила коли, тримаючи бляшанку обома руками, потім по черзі обвела поглядом усіх трьох чоловіків, зупинившись на своєму батьку. — Вони знають нашу вулицю. І можуть знати моє ім’я, врешті-решт. Навіть можуть мати фотографію. Я не впевнена. У Баррі в голові повний безлад. Але вони вважають… вони думають… якщо я не можу підхопити кір…

— Тоді твій екстракт може їх зцілити, — промовив Ден. — Або принаймні вийти на користь іншим, як щеплення.

— Вони не називають це екстрактом, — сказала Абра. — Вони називають це духом.

Дейв сплеснув долонями, один раз, різко.

— Все, годі. Я дзвоню в поліцію. Цих людей буде заарештовано.

— Ти не можеш. — Абра заговорила безживним голосом п’ятдесятилітньої жінки в депресії. «Роби, що хочеш, — ніби проказував цей голос. — Моя справа тебе попередити».

Він дістав з кишені мобільний, але замість того щоб його розкрити, запитав:

— Чому ні?

— Вони мають добру історію, чому вони подорожують у Нью-Гемпшир і купу ідентифікаційних речей. А ще вони багаті. По-справжньому багаті, як-от багаті банки, чи нафтові компанії, чи «Волмарт». Вони можуть поїхати геть, але вони повернуться. Вони завжди повертаються по те, що вони бажають. Вони вбивають людей, які стають їм поперек шляху, і людей, які намагаються їх виказати, а якщо виникає потреба відкупитися від неприємностей, саме це вони й роблять. — Вона поставила бляшанку на кавовий столик і обхопила батька руками. — Прошу, татусю, не розказуй нікому. Я краще поїду з ними, ніж дозволю їм вчинити щось лихе мамі або тобі.

Озвався Ден:

— Але зараз їх тільки четверо чи п’ятеро.

— Так.

— Де решта? Ти тепер знаєш?

— У якомусь місці, що називається кемпінг «Проліс». Чи, може, «Пролісок». Вони ним володіють. Там неподалік є місто. Це в ньому той супермаркет «Сем». Місто називається Сайдвіндер. Роза там і всі Правдиві. Так вони самі себе називають… Дене? Що трапилося?

Ден не міг відповісти. Принаймні на якусь мить він втратив мову. Йому пригадався голос Діка Хеллорана, що виходив з мертвого рота Еліанор Улей. Він спитав у нього, де ті порожні демони, і тепер його відповідь стала цілком зрозумілою.

«У твоєму дитинстві».

— Дене? — це вже питав Джон. Ніби дуже здалеку. — Ти білий, як полотно.

Все тепер набуло химерного сенсу. Він же знав від самого початку — ще до того, як його в очі побачив, — що готель «Оверлук» зле місце. Його нема більше, згорів ушент, але хто насмілиться сказати, що й зло також вигоріло дотла? Звісно, не він. У дитинстві його відвідували візитери з потойбіччя, які врятувалися.

«Цей кемпінг, яким вони володіють… він стоїть там, де стояв той готель. Я це розумію. І раніше чи пізніше я буду змушений туди повернутися. Це я розумію також. Мабуть, раніше. Але спершу…»

— Зі мною все гаразд, — промовив він.

— Хочеш коли? — спитала Абра. — Цукор вирішує багато проблем, я так вважаю.

— Пізніше. Зараз маю одну ідею. Це лише схема, проте, можливо, працюючи всі разом, учотирьох ми зуміємо перетворити її на певний план.

6

Енді Зміїне Жало припаркувалася на стоянці для ваговозів у відпочинковій зоні при платній автомагістралі поблизу Вестфілда в штаті Нью-Йорк[328]. Горіх пішов на торговельний майданчик купити соку для Баррі, який зараз лежав із гарячкою і мав вельми болюче горло. Поки вони чекали його повернення, Крук зателефонував Розі. Вона відповіла на перший же гудок. Він якомога швидше все їй доповів і замовк у чеканні.

— Що я це чую там у вас за звуки? — запитала вона.

Крук зітхнув і одною рукою почесав собі щетинисту щоку.

— Це Джиммі Арифметика. Він плаче.

— Скажи йому, щоб замовк. Скажи йому, що не місце плаксіям у бейсболі.

Крук передав її побажання, оминувши специфічне Розине почуття гумору. Джиммі, який саме витирав вологою ганчіркою обличчя Барі, зумів приглушити свої гучні і (Крук мусив це визнати) дражливі схлипи.

— Так уже краще, — сказала Роза.

— Що ти хочеш, щоб ми робили?

— Дай мені секунду, я спробую подумати.

Сама ідея того, що Роза мусить спробувати подумати, Круку здалася майже такою ж тривожною, як ці червоні плями, що тепер висипали по всьому обличчю і тілу Баррі, але він робив, як йому було сказано, тримаючи «айфон» біля вуха, але не кажучи ні слова. Він облививася потом. Гарячка це чи просто тут так парко? Крук огледів собі руки, чи нема червоних цяток, і не побачив жодної. Поки що.

— Ви їдете за графіком?

— Загалом так. Навіть випереджаємо трохи.

Почувся швидкий подвійний стук у двері. Енді визирнула надвір, потім відчинила.

— Круче? Ти ще тут?

— Так. Горіх повернувся щойно з соком для Баррі. У нього дуже болить горло.

— Попий, — сказав Горіх Баррі, відкручуючи ковпачок. — Це яблучний. Просто з кулера, ще холодний. Це тобі добряче мусить вгамувати стравохід.

Баррі підвівся на одному лікті й ковтнув з приставленої йому Горіхом до губ маленької скляної пляшечки. Крукові подумалося, що йому важко на це дивитися. Колись він бачив ягнят, яких отак напувають з пляшечки, як вони п’ють отаким же «я-саме-неспроможне» манером.

— Круче, він спроможний говорити? Якщо він у змозі, передай йому слухавку.

Крук відсунув Горіха ліктем вбік і сів біля Баррі.

— Роза. Вона хоче побалакати з тобою.

Він було спробував потримати слухавку в Баррі біля вуха, але Хінець її в нього забрав. Чи сік, чи то аспірин, який Горіх змусив його проковтнути, схоже, додали йому сил.

— Розі, — прокрякав він. — Вибач мені за це, любочко. — Він послухав, киваючи. — Я знаю. Я вловлю. Я… — Він послухав ще. — Ні, поки ще ні, але… йо. Я зможу. Я зроблю. Авжеж. Я тебе теж люблю. Він тут. — Він передав телефон Круку і відкинувся на штабель подушок, виснаживши свій тимчасовий приплив енергії.

— Я тут, — промовив Крук.

— Він ще не почав зациклюватися?

Крук кинув погляд на Баррі.

— Ні.

— Дяка Богові за маленькі дарунки. Він каже, що все ще здатен її локалізувати. Маю надію, він правий. Якщо він не зможе, ви мусите знайти її самі. Ми обов’язково мусимо отримати цю дівчинку.

Крук розумів, що Розі бажається захопити ту дитину — можливо, Джуліанну, можливо, Емму, можливо, Абру — з її власних причин, і йому цього було достатньо, але на кону стояло дещо більше. Можливо, подальше тривання Правдивих. Під час консультації пошепки в задньому відсіку «Віннебаго» Горіх сказав Крукові, що ця дівчинка, можливо, ніколи не мала кору, проте її дух все одно може їх захистити, завдяки щепленням, які їй мусили робити ще немовлям. Ставка не безсумнівна, але до чорта краща за відсутність будь-якої ставки.

— Круче? Скажи ж мені щось, любасику.

— Ми її знайдемо. — Він кинув погляд на комп’ютерного мудрагеля Правдивих. — Джиммі звузив розкид до трьох можливих кандидатур, всі в межах одного кварталу. Ми маємо фотографії.

— Це пречудово. — Вона зробила паузу, а коли заговорила знову, її голос понизився, пом’якшав і, либонь, на найдрібніше макове зерня набув тремтливості. Круку була ненависна сама думка, що Роза боїться, але він подумав, що так і є. Не за себе, а за Правдивий Вузол, захищати який є її обов’язком. — Ти ж знаєш, я ніколи б не відрядила тебе з хворим Баррі, якби не вважала це абсолютно життєво необхідним.

— Йо.

— Дістань її, причмель її нахер, привези її сюди. Окей?

— Окей.

— Якщо решта вас захворіє, якщо ти вважатимеш, що варто взяти чартерний реактивний літак і прилетіти з нею сюди…