Зона покриття - Кінг Стівен - Страница 31

— Розумію.

Том увімкнув ліхтарика і пішов до вітальні Нікерсонів. Клай почув, як він щось бурмоче до Аліси, втішаючи її.

Крадучись, Клай зайшов у кухню, високо тримаючи гасову лампу і обходячи калюжі крові на підлозі з твердої деревини. Вона вже висохла, але він однаково не хотів ступати у неї черевиками без потреби.

Дівчинка, що лежала на спині біля столу посеред кухні, була високою, але її кіски і незграбна будова тіла виказували у ній дитину, на два-три роки меншу за Алісу. Шия була вивернута під неприродним кутом, наче пародія на знак питання, а мертві очі викотилися з орбіт. Уся ліва половина світлого волосся солом'яного кольору — з того боку, куди завдали смертельного удару, — тепер була такого ж темно-бордового кольору, як і плями на підлозі.

Біля столу, де гарні шафки вишневого дерева утворювали кут, напівлежала її мати. Її руки від борошна були білими, як у привида, покусані закривавлені ноги — непристойно розставлені. Колись, перед тим як почати роботу над коміксом, що виходив обмеженим накладом і називався «Битва у пеклі», Клай відкопав у Інтернеті посмертні фотографії людей, котрі загинули від пострілу. Він думав знайти у них щось таке, що можна було б використати для роботи. Проте користі з них не було. Рани від пострілів висловлювалися власною жахливою пустопорожньою мовою, і зараз він почув її знову. У голові Бет Нікерсон від лівого ока і до самої маківки місивом хрящів та мозку зяяв кривавий провал. Її праве око підкотилося до верхньої лінії очниці, так, наче вона померла, намагаючись зазирнути у власну голову. Волосся з потилиці і добряча частина мізків кіркою вкривали шафку вишневого дерева, до якої вона прихилилася у момент смерті. Навколо неї дзижчало кілька мух.

Клая почало нудити. Він відвернувся і прикрив рота рукою. Зробив зусилля, щоб опанувати себе. У сусідній кімнаті перестала блювати Аліса — йому було чутно, як вони з Томом розмовляють, помалу заглиблюючись у будинок, — і він не хотів, щоб у неї знову все повторилося.

«Вважай, що це манекени, кіношна бутафорія», — наказав він собі, знаючи, що ніколи не зможе так думати.

Натомість, повернувши голову, він зупинився поглядом на інших речах, що лежали на підлозі. Це допомогло. Пістолет він уже бачив. Кухня була просторою, і пістолет валявся на протилежному боці, між холодильником і однією з шафок, звідки стирчало його дуло. Коли він побачив мертвих жінку та дівчинку, у нього одразу виникло бажання відвести очі. Те, що погляд натрапив на дуло пістолета, було чистою випадковістю.

Але, можливо, я б і так зрозумів, що десь мусить лежати пістолет.

Він навіть побачив, звідки його зняли: з прикріпленого до стіни гачка між вмонтованим телевізором і відкривачкою для консервів стандартного розміру. «Вони схибнуті на електронних новинках не менше, ніж на зброї», — казав Том, і пістолет на стіні кухні тільки й чекає команди стрибнути в руку... і якщо це не найкраще, що є у двох світах, то що ж тоді найкраще?

— Клаю! — Це був голос Аліси, і йшов він десь із глибини будинку.

— Що?

Після цього донісся тупіт ніг по сходах, а тоді озвалася з вітальні Аліса.

— Том наказав повідомити тобі, якщо ми знайдемо щось зі зброї. Щойно ми знайшли. Нагорі у комірчині з десяток пушок. Там і рушниці, і пістолети. Вони у шафі, на якій наклейка охоронної фірми, тож нас, мабуть, заарештують... жартую. Ти йдеш?

— Одну хвилину, люба. Не заходь сюди.

— Не хвилюйся. Краще сам іди звідти, щоб тебе не знудило.

Але його вже не нудило, анітрішечки. На закривавленій дерев'яній підлозі кухні Нікерсонів лежало ще два предмети. Одним із них виявилася качалка, і це було логічно. На столі, що, ніби острівок, здіймався посеред кухні, стояли форма для пирога, миска для замішування тіста і яскрава жовта коробка із написом БОРОШНО. Іншим предметом із тих, що знаходилися на підлозі (цей лежав неподалік від руки Гайді Нікерсон), був мобільний телефон, який міг сподобатися тільки підлітку, синій із великими помаранчевими маргаритками, зображеними на перевідних картинках, якими був обклеєний увесь корпус.

Клай уявив, що відбулося, хоча йому цього й не дуже хотілося. Бет Нікерсон готує пиріг. Чи відомо їй, що у великому Бостоні, в Америці, може, у цілому світі почалося щось жахливе? Це показують по телебаченню? Навіть якщо так, телебачення не надсилало їй психограми, Клай був у цьому впевнений.

А її дочка отримала психограму. О, так. І Гайді напала на свою матір. Чи спробувала Бет Нікерсон урезонити свою дочку, перш ніж звалила на підлогу ударом качалки, чи просто одразу вдарила? Не від ненависті, а від страху й болю? Хай там як, цього виявилося не досить. І ще на Бет не було штанів. На ній був джемпер, а ноги залишалися голими.

Клай обсмикнув низ джемпера мертвої жінки. Зробив це обережно, прикриваючи просту домашню білизну, яку вона перед смертю обгидила.

Гайді, якій, напевно, було не більше чотирнадцяти років, а може, лише дванадцять, мабуть, гарчала тією дикою абсурдною мовою, яку вони, схоже, вивчили відразу ж по тому, як прийняли повну дозу глуздоз'їздину зі своїх телефонів, вигукуючи «рест, ііла і казаллах-МОЖУ» або щось таке. Перший удар качалки збив її з ніг, але не послав у нокаут, і божевільна дівчина почала гризти матір за ноги. І не маленькими покусуваннями, а глибокими жорстокими укусами — у деяких місцях до самої кістки. Клай бачив не тільки відбитки зубів, але ледь помітні сліди, наче татуювання, які, мабуть, залишилися від брекетів Гайді. Тож Бет Нікерсон — можливо, кричачи, без сумніву, агонізуючи і майже напевно не розуміючи, що вона робить, — вдарила ще раз, цього разу набагато сильніше. Клай мало не чув приглушений хрускіт, з яким зламалася шия дівчинки. Улюблена донька, мертва, на підлозі надсучасної кухні, з брекетами на зубах і надсучасним телефоном біля простягнутої руки.

Чи задумалася її мати хоч на мить, перш ніж зняти пістолет зі стінного гачка між телевізором і відкривачкою для консервів, де він висів хтозна скільки часу, чекаючи нагоди, коли до цієї чистої, добре освітленої кухні вдереться грабіжник чи ґвалтівник? Клай вважав, що ні. На його думку, паузи не було, вона хотіла наздогнати душу своєї дочки, яка вже відлітала, поки пояснення причини її вчинку ще не зірвалося з вуст.

Клай підійшов до пістолета і підняв його. Від такого фаната модних наворотів, як Арні Нікерсон, він очікував чогось автоматичного — можливо, навіть із лазерним прицілом — але це був усього лише старий кольт 45-го калібру. Але він зрозумів, що це Мало сенс. Може, з таким пістолетом його дружина почувалася якось впевненіше. Не треба робити дурниць, перевіряючи, чи є у ньому набої на випадок, якщо знадобиться (чи гаяти час, видобуваючи магазин з-за лопаточок та коробок зі спеціями), а тоді відкривати і знову закривати його, аби переконатися, що у барабані є патрон. Ні, з цим старим пройдисвітом все простіше: треба лише відкрити барабан, що Клай і зробив з легкістю. Він намалював тисячу різних варіантів цього самого пістолета для Темного Мандрівника. Як і очікувалося, тільки одне з відділень було порожнім. Він витрусив один з патронів, наперед знаючи, що побачить. Пістолет Бет Нікерсон був заряджений суворо забороненими законом кулями — убивцями поліцейських. Розривними. Не дивно, що їй знесло півголови. Дивно було, що у неї взагалі залишилася голова. Він подивився на останки тіла жінки, що сиділа в кутку, спершись на шафку, і заплакав.

— Клаю? — Том йшов сходами з підвалу. — Слухай, у Арні було все! Там автомати, за які — б'юся об заклад — його спокійно могли засадити у волполську тюрягу... Клаю? З тобою все гаразд?

— Уже йду, — сказав Клай, витираючи очі. Він поставив револьвер на запобіжник і запхнув його за пояс. Тоді дістав ножа і, не виймаючи його з саморобних піхов, поклав на стіл Бет Нікерсон. Це виглядало так, ніби вони здійснюють обмін. — Дай мені ще дві хвилини.

— Йоу.

Клай почув, як Том, важко ступаючи, пішов назад до підпільної зброярні Арні Нікерсона, і посміхнувся крізь сльози, що й досі текли по щоках. Це слід було запам'ятати: варто лише впустити маленького симпатичного чоловічка з Молдена до кімнати, заваленої зброєю, і дати йому погратися, як він почне говорити «йоу», просто як Сильвестр Сталлоне.