Lux perpetua - Сапковский Анджей - Страница 120

— Знайди час і охоту. Будь ласка.

— Як скажеш. Отже, по черзі. Помер папа Мартін V. Вибрали нового…

— Габріеля Кондульмера, — підтвердив Рейневан. — Малахієву небесну вовчицю. А вибір стався у неділю Oculi, четверту перед Великоднем. Мені колись це все наворожили. Крім імені. Яке він узяв собі ім'я?

— Євгеній IV. А на Старому Ринку в Руені англійці спалили живцем Жанну д'Арк. Почався собор у Базелі. На Чехію вирушив уже п'ятий поспіль хрестовий похід, який був ганебно розбитий під Домажліце. Прокоп пустив з димом ціле олесницьке князівство, а потім з рейдом дійшов аж до Бернау, три милі за Берліном. Помер князь Болько Цешинський. Помер Конрад з Вехти, архієпископ празький. Помер єпископ Ян Шафранець, брат Пйотра Шафранця. Помер Фрідріх фон Ауфсесс, єпископ Аугсбурга… Куди ти йдеш?

— Блювати.

— Dulce lumen, — раптом заявив Рейневан. — Et delectabile est oculis videre solem.

— Га?

— Світло солодке, і добре очам сонце бачити. Екклезіаст[209].

— Значить, — здогадався Шарлей, — ліки трохи допомогли?

— Трохи допомогли. Але не тільки в цьому справа. Аж ніяк не тільки в цьому.

Екстракт з італійського кропу, вербени, ружі, чистотілу і рути, безвідмовні ліки від запальних станів очей і повік, вони знайшли в аптеці у Севежі, а до Севежа ні аптек, ні цирульників ніде не було. Рейневан скористався ліками, однак результату довелося трохи почекати, а процедуру періодично повторювати. Обжершись «Під пляшкою», нещодавній в'язень більше не хотів зупинятися по корчмах, нарікав на задуху. Тому вони стали на постій на свіжому повітрі. Недалеко за Севежем, серед придорожнього березняку. Рейневан промивав очі рідиною, повторюючи при цьому магічні формули, щоб, як було написано на флаконі, «природна сила ліку надприродною силою повзятливіша була до курації».

Faeniculum, Verbena, Rosa, Chelidonia, Ruta Lumina reddit acuta[210].

— Розповідай далі, Шарлею, — Рейневан приклав собі компрес до повік. — Ти закінчив на тому, що померло кілька єпископів. Хто ще помер, поки я сидів? З людей, які мене цікавлять?

— Кристина Пізанська, французька поетка. Пригадуєш? Seulete sui et seulete vueil estre… Ага, а ще помер Вітольд, великий князь литовський. Наприкінці жовтня 1430 року.

— Причина?

— Поранився, впавши з коня, довго хворів…

— Під час падіння поранився залізом?

— Не знаю. Може бути. З інших подій: Сигізмунда Люксембурзького коронували на імператора. А в Паб'яницях король Ягайло уклав з гуситами союз і агресивний альянс проти Ордену. У червні минулого року Сирітки Яна Чапека з Сан пліч-о-пліч з поляками вторглися в Нову Марку…

— Якраз про це я знаю, — Рейневан зняв компрес, покліпав. — Наглядачі рідко до мене озивалися, але один з них особливо погано ставився до хрестоносців і мусив із кимсь поділитися радістю перемоги. А що в нас? Корибутович викроїв собі королівство з Верхнього Шльонська?

— Не дуже. Він мав резиденцію у захоплених Глівіцах, які збирався зробити своєю королівською столицею. Четвертого квітня 1431 року, через три дні після Великодня, олесницькі князі завдяки зраді захопили замок і до ноги вирізали залогу. Корибутові пощастило, його тоді в Глівіцах не було. Але мрія про королівство луснула, як мильна булька. Князь пішов на Литву.{68} Себто в небуття і непам'ять.

— Болько Волошек?

— Він узявся за справу дуже амбітно, розширював свої володіння так, як і запланував, займав замки та міста одне за одним. Але ніде довго не втримався, звідусюди його прогнали. Останні здобутки, Битом і Рибнік, Миколай Ратиборський відібрав у нього рік тому. Колісниця історії зробила коло, Волошек зараз там, де був на початку, себто на Опольщині. І там і залишиться.

— Пухала? Бедржих? Пйотр Поляк? Інші?

— Пухала окупував Ключборк і Бичину, звідки разом із таким собі Кохловським нападав, грабував і палив, надокучав сілезцям страшно. Вони з ним воювали, облягали його тижнями — і все дарма. Відтак обидві сторони врешті-решт втомилися від воячки і постановили вирішити справу по-купецькому. Після торгів Пухала віддав Ключборк за тисячу двісті п'ятдесят, а Бичину — за п'ятсот кіп грошів. Віддав замки — та й пішов зі Шльонська. Із Сирітками Чапека був у Марці та під Гданськом. Проте не повернувся з ними до Чехії, залишився в Польщі. А Ян Пардус тримається на захопленому три роки тому отмуховському замку. Бедржих зі Стражниці і Пйотр Поляк мають бази в Нємчі і Вежбні, звідки сілезці весь час намагаються їх викурити. Наразі безрезультатно, але це лише питання часу.

— Як це? Не розумію.

— Ти не слухав? План запанувати над Верхнім Шльонськом закінчився провалом. До польської інтервенції не дійшло, а залишених напризволяще гуситів сілезці витіснять зі своїх земель.

На підкріплення з Чехії годі розраховувати, бо там ситуація дуже змінилася.

— Це як так?

— Люди втомлені. Війною, нуждою, голодом, анархією, вічними проходженнями військ, насильствами, вбивствами та пограбуваннями. Тому якщо хтось починає закликати до миру, повернення до законності, порядку і системи цінностей, якщо хтось обіцяє порядок, стабілізацію та відбудову структур, то моментально здобуває прихильників. А саме такі гасла проголошують помірковані угодовці. І здобувають прихильників. За рахунок Прокопа і Сиріток, які прихильників втрачають. Революція об'їлася власними дітьми і обпилася кров'ю. Революція стала занадто революційною, аж настільки, що раптом вжахнула самих революціонерів. Радикалів раптом налякав радикалізм, екстремістів — екстремізм, фанатиків — фанатизм. І зненацька майже всі вони переметнулися на помірковані позиції. Чаша — так, перегини — ні. Гусизм із людським обличчям. Кінець війні, кінець терору, геть радикалів, геть Прокопа Голого, геть Сиріток, хай живуть переговори, хай живе примирення…

— Примирення з ким?

— З Римом, само собою. Після Домажліце Рим помудрішав. Помудрішав побитий і вигнаний з-під Домажліце легат Юліан Цезаріні, помудрішав іспанець Хуан Паломар, помудрішав і новий папа. Вони вже затямили, що з гуситами силою нічого не досягнеш, що потрібно хитрістю. Що треба використати настрої, перетягнути на свій бік угодовців, а тоді починати переговори. Чимось поступитися, щоби щось здобути. Вони вже домовляються. І домовляться. Чаша залишиться, але ось така манюсінька. Свобода совісті буде, але ось такусінька. Екстремістів і невиправних радикалів виріжуть. Нерішучих залякають. І буде компроміс. Будуть угоди. Рим це схвалить, папа поблагословить, новий празький архієпископ освятить. Церква поверне собі відібрані в неї маєтки. Сигізмунд Люксембурзький поверне собі чеський трон, бо хтось же мусить бути гарантом відновлення і ладу, а що ж то за лад без короля? А значить, Люксембуржець — на Град! Він стане третейським суддею — і винесе вироки багатьом народам. І перекують вони свої мечі на орала, а списи — на серпи. І буде так добре, як я не знаю що.

— Не буде так добре. До цього не дійде. Це було би зрадою.

— Було би. І буде.

— І до цього допустять, ти гадаєш, люди, які розбили і змусили втікати п'ять хрестових походів? Переможці з-під Віткова, Вишеграда, Судомежа, Малеїнова, Усті, Тахова і Домажліце? До цього допустить вірний Чаші чеський народ?

— Чеський народ зараз платить за корець[211] жита тридцять чотири гроші, а за хліб — півтора. До революції жито було по два гроші, а хліб коштував один пеняж[212]. Ось що має чеський народ з Чаші та з війни. Рейневане, я не бажаю диспуту. Я доступними словами змалював тобі теперішню політичну ситуацію й окреслив перспективи, зі значною мірою імовірності передбачаючи події найближчих місяців, якщо не днів. У в'язниці, мені дещо про це відомо, втрачаєш зв'язок з реальністю, деколи надовго. З часом він повертається, але цей процес не варто підганяти. Тож і не підганяй. Покладися на мене, довірся мені.