Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Меч королів - Батурин Сергій - Страница 2
Лише вартові на сторожових вежах палять вогні, проходять уздовж берега дозори та догулюють у портових шинках і тавернах моряки.
Капітан королівського військового флоту Кер Гирей, не криючись, зазирнув у глибокий виріз блузи першої портової красуні Ханни Шелди (яке там кругленьке!), майже владно торкнувся твердої сідниці:
— Пішли?
— Як хочеш, — погодилася Ханна. Моряк поліз до кишені, витяг жменю монет, вибрав срібну і кинув її корчмареві:
— Решти не треба.
— Дякую, майстере Кере, — упіймав той гроші на льоту.
Гирей підвівся, потягся, відкинув довге жовте волосся за спину, підійшов до дверей (красуня за ним — як нитка за голкою), відчинив їх і відсахнувся: вулицею Морських Мольфарів стрімко крокував подвійний наряд королівської гвардії, щільно оточивши великі губернаторські ноші.
— Ще затопчуть, — підморгнув капітан Ханні, коли почет зник за рогом, поправив меча, підхопив жінку та вийшов геть із таверни.
М’які ядранські чоботи, що тільки-но почали входити у моду, наступали на бруківку тихо. Хода маленьких ніжок Ханни, взутих у традиційні сандалії, плетені з тонких смужок шкіри морського носорога, взагалі здавалася нечутною. Ханна пригорнулася до м’язистого капітана і ні про що не думала.
— До тебе чи до мене? Домене ближче, — вибрав дорогу Гирей.
Зроду-віку вулиці Квінізорайї мостили бруківкою, а провулки — так-сяк обтесаними кам’яними плитами: добре, що не було багнюки під ногами.
Одвіку квартали припортових шинків освітлювалися жаровнями, що стоять просто неба. Але тепер вогонь у них вже догорів — лише вугілля ледь жевріло, не даючи світла.
Гирей довів Ханну до Жаб’ячого провулку і повернув праворуч: у третьому за ліком будинку, де був більш-менш пристойний постоялий двір, він давно вже відкупив половину мансарди і досить зручно облаштувався. Щоправда, господар спершу пручався, не погоджуючись продавати помешкання ні за яку ціну, але Гирей привів кузена Едварда Фортунато, і той швидко владнав справу:
— Або ти, корчмарю, матимеш сусідом і другом капітана вітрильника Небесного принца, — Едвард обережно поклав на один край стола чималенький гаманець, повний золотих монет. — Або, якщо дурний, особистим ворогом командира портової жандармерії, — на другий кінець столу впала його важка залізна поліційна рукавичка.
— Вибирай, — широко розвів руки Фортунато, ставши біля середини столу.
Рудий корчмар Раух Вергер не був дурнем: він прийняв гроші та Керову й Едвардову дружбу і жодного разу не пожалкував: того ж вечора він порекомендував капітанові слугою свого брата. За місяць уся Вергерова родина годувалася біля Гирея: сестра прала йому одяг, дружина прибирала кімнати та готувала сніданки, а десятирічний син виконував різні дрібні доручення.
Щомісячні підрахунки показали, що продана мансарда давала Раухові подвійний прибуток. А які вигоди дає прихильність високого чина поліції, мабуть, і пояснювати не треба.
Тож капітан вів до себе красиву та бажану жінку, яка притискалася гарячим тілом так, що він відчував, як стукає її збуджене серце.
Він вів її, хоча ніколи жінок до свого дому не водив.
— Ой, який пан нам трапився, — вивалилися з шинка «Західний континент» троє кремезних молодиків у типовому для портового та морського люду одязі: широких штанях, темних сорочках із широкими ж рукавами, у шкіряних морських чоботах до колін. Широкі череси на товстих перехватах.
— А ще й дівка з ним добра, — облизнув товсті губи той, що був посередині.
— Що вам треба, шановні? — зумів утримати себе в руках Гирей.
— Від тебе — майже нічого, — відповів товстогубий — він, мабуть, був у них за головного. — Ти можеш залишити гаманець і дівку та йти.
Жодна знахабніла наволоч у Квінізорайї не сміла так говорити з Гиреєм.
— Ви, мабуть, п’яні! Забирайтеся, поки я не розлютився!
Три широкі морські кинджали націлилися в живіт Гиреєві. Він миттю оцінив відстань до супротивників, плавним рухом правиці заховав жінку собі за спину, взявся за руків’я меча і, звільнивши його з піхов, подовжив рух руки і вдарив зверху губатого. Той устиг зреагувати і відхилився назад, але лезо зачепило його підборіддя і досить глибоко порізало. Нападник вилаявся і зробив декілька погрозливих рухів кинджалом. Його супутники теж досить вправно закрутили ножами. Лезо в морського кинджала — приблизно лікоть, у меча морського офіцера — два з половиною. Довжина зброї та, мабуть, більша майстерність фехтування, зрівняли шанси. Щоправда, Гирей не міг вільно маневрувати, змушений був увесь час обирати позицію між ворогами та жінкою, але, дякувати Небу, провулок був досить вузький, щоб не дати ворогам обступити себе. Гирей танцював, ухиляючись від ударів. Відбиваючи їх та завдаючи.
— Той, що зліва! — вигукнула раптом Ханна і кинула в лице ворогові, що був ліворуч, повну жменю дрібних блискучих кульок. Здоровань од несподіванки моргнув, і тієї ж миті стрімкий Гиреїв меч пробив йому груди. Він зойкнув, випустив ножа, заточився і повільно повалився на спину.
«Це були майванські перли з її улюбленого намиста», — мимохідь здогадався капітан. Він зробив удаваний замах мечем зверху — губатий звів руку з ножем догори. Гирей різко вдарив його ногою у пах. Ворог присів, поліз рукою до забитого місця, але ножа не кинув, виставивши його вперед, і важко засопів.
А третій, задкуючи, вже відтягував його за пасок — назад, у темряву, виписуючи ножем у бік Гирея вісімки та зиґзаґи.
Раптом двері «Західного континенту» розчинилися, і на порозі, на чолі кухарів та офіціантів, з величезним яскравим смолоскипом в руці з’явився хазяїн шинка:
— Що це за рейвах під моїми вікнами?
Тієї ж миті двоє нападників щезли у темряві.
— Це ти, майстере Кере? — впізнав, нарешті, шинкар Гирея. — Що сталося?
— Сталося те, поважний Боне, що якісь шибеники напали на мене мало не на порозі власної оселі! — кинув меча до піхов Гирей.
— Здрастуй, поважна Шелдо! — розгледів, нарешті, за спиною у моряка красуню шинкар Бон.
— Вітаю тебе, поважний Боне, — зніяковіла чомусь Ханна. «Оце новина», — помітив її збентеженість Гирей. Він схилився до лежачого на землі ворога — той не подавав жодних ознак життя.
— Еге-е, — наблизився зі смолоскипом до вбитого грабіжника Бон, — та це ж один із тих трьох моряків, що пили у мене цілий вечір кайванську горілку!
— Чому ти вирішив, що вони — моряки? — спитав майстер Кер, хоча сам у тому майже не сумнівався: він бачив їхній одяг, зброю і, що важливіше, ходу.
— З балачок, — впевнено заявив Бон. — Зазвичай я не прислухаюся до розмов відвідувачів: що розумного може сказати людина, яка весь вечір п’є кайванську горілку? Пий собі, поки грошей вистачає! Але ці, — вказав у бік мертвого моряка Бон, — ці сиділи довго, пили багато, розмовляли голосно. І все про моря, порти. Згадували кам’яний мол у гавані Ізерлону. А платили — яких тільки монет не давали, навіть ядранські мідяки!
— І ніж у нього — не звичайний морський кинджал, а ядранський запоясник, — подала голос Ханна.
— Справді, так, — підняв і роздивився зброю Гирей. — А ти звідки знаєш?
— У мого батька колись такий був, а він привіз його з плавання до Ядрану.
Корчмар знов освітив мерцеві лице, схилився. Підняв повіко вбитому:
— Ні, він не ядранець.
— Куди ті поділися? — подумав уголос Гирей. — Де їх шукати? В гавані останнім часом стільки суден…
— Майже як у Майвані, — з погордою сказав Бон, який, до речі, ніколи не був на Великій Черепасі.
До Майвани за день приходило більше кораблів, ніж до Квінізорайї за тиждень, але раніше поява будь-якого корабля (зазвичай, це був поштовий однощогловий вітрильник, який з’являвся щопонеділка) ставала подією, і лише останні кілька років зусиллями адмірала Блека все змінилося, тому капітан охоче погодився з шинкаревою гіперболою, щось ствердно пробубонів і кивнув головою. Під підошву його чобота потрапило щось дрібне та кругле. «Майванські перли», — згадав він і поцілував Ханну:
- Предыдущая
- 2/24
- Следующая