Колекція пристрастей, або пригоди молодої українки - Сняданко Наталка В. - Страница 21

Для втілення цієї ідеї в життя потрібно було зовсім небагато. Отримати дозвіл університету на навчання, отримати дозвіл німецького консульства на в“їзд до країни, знайти засоби до існування, гроші на дорогу, і щасливо почати нове життя у новій іпостасі. Сильне бажання, як відомо, долає будь-які перешкоди. Дрібниці, які довелося подолати мені, і перешкодами назвати важко, тож незабаром я опинилася у електричці другого класу, яка, в“їжджаючи до фрайбурзького передмістя, проминає будинок, у якому жив і працював наш уславлений український філософ Дмитро Чижевський.

Я вже наперед знала, що зустріну в цьому місті багато українців, більшість з яких – львів“яни. Протягом першого тижня я познайомилася з трьома Ірами, котрі працювали в німецьких сім“ях як «опер», двома Олями, які вже відпрацювали як «опер» і тепер стали студентками, і одним Юрою, який виїхав до Німеччини разом з батьками і теж намагався стати студентом. Це йому наразі ніяк не вдавалося через недостатнє знання німецької. Крім того існувало тут ще і товариство «старих українців», емігрантів з повоєнних часів, які зустрічалися кожної другої неділі під час української Служби Божої в одній із церков Фрайбурга. Після відправи товариство

запрошувалося на обід до вуйка Шпильки, який щоразу розповідав про своє героїчне бойове минуле у складі військ УПА, дарував кожному, хто вперше був присутній на обіді, жовто-блакитного прапорця з власноручно вишитим тризубом, після чого звертався до новоприбулого з проханням під час «наступної візити до України особисто передати панови президенту важливого папера». Сам вуйко не їздив «до України» вже понад двадцядь років. На конверті з «важливим папером» стояла зворотня адреса:

Pan Spilka.

Freiburg.

У моєму закордонному паспорті цього разу стояла омріяна «студентська» віза, яка не лише дозволяла протягом року вільно пересуватися Європою, а і давала дозвіл на працю в країні з найвищим рівнем заробітної плати аж на три місяці протягом року. «Опер-віза» теж давала можливість протягом року вільно пересуватися Європою, зате дозволяла працювати лише в «опер-сім`ї». Остання була зобов`язана забезпечити свою «опер» житлом і харчуванням, зате платила за роботу 3 марки за годину, тоді як та сама робота, виконана «не опер» коштувала 15 марок. А оскільки останнім часом у Німеччині стало дуже модно мати за прибиральницю слов`янку, особливо з вищою освітою, то умови для працевлаштування склалися доволі сприятливі. Окремі домогосподарки, що дотримувалися цієї моди, навіть вважали цю свою діяльність доброчинною, і спостерігаючи за тим, як я пилосошу, мию вікна чи прасую, співчутливо розпитували про те, чи правда, що людям на Україні живеться значно важче, ніж в Німеччині.

Першою проблемою, від якої неможливо було абстрагуватися в «неоперському» статусі, стало житло. Знайти вільну кімнату у Фрайбурзі, як і у кожному німецькому студентському місті, – річ доволі непроста, а не маючи грошей, щоб заплатити за неї, – ще непростіша.

– Ну як? – запитав Клаус і задихав ще важче. – Я розумію, що у Вас, як і у кожної порядної дівчини, виникають певні проблеми морального плану…

– Ну що ви. Які проблеми? Звичайно, я погоджуюся. Де ще можна так легко заробити гроші. Це просто щасливий випадок, що ви подзвонили. Скажіть, а якщо я раптом попісяюся випадково у вашу дорогу білизну. Знаєте, в мене є такий маленький недолік. Тоді її прати чи віддавати Вам так, брудною? Та що я Вас такі дурниці питаю. Звичайно, брудною, чим сильніший запах, тим задоволеніший клієнт. Може, Вам ще співробітниці потрібні. В мене тут є кілька товаришок, я в них можу запитати. А можемо взагалі інтернаціональний бізнес започаткувати. Наприклад, ношені майтки з України. Там знаєте, скільки гарних дівчат, і ціни набагато нижчі. Вони Вам за 5 марок хоч півроку не будуть ці майтки знімати. А ще в нас там вода рідко буває, тож за сильний запах можете не турбуватися. Слухайте, а чоловічої білизни Вам не потрібно? А то мій хлопець саме шукає роботу… На більше Клауса не вистачило.

Наступне оголошення я формулювала вже обережніше:

Студентка шукає кімнату.

Оплата за домовленістю.

Зі старих знайомих відгукнувся лише безіменний спраглий еротичного масажу, крім того подзвонили ще троє в справах масажу звичайного і троє в справах сексу по телефону. Врешті газета потрапила і до рук, не стурбованих сексуально. Мені вдалося познайомитися з Міхаелем, власником фірми, що мила вікна на замовлення підприємств і приватних осіб. Працюючи для цієї фірми в темпі 10 вікон за годину можна було протягом цієї години заробити 12 марок. Значно менше, звичайно, ніж за ношені майтки, зате значно більше, ніж за годину будь-якої роботи на Україні.

Останнім подзвонив італієць, що назвався Вінченцо Аргентіно і повідомив, що в нього є кімната. На всі мої подальші запитання я почула лаконічну відповідь:

– Приїхати,– побачити.

Пояснив, як доїхати, і поклав трубку.

Аргентіно був італійцем з Мілану, років 35, за фахом – водій вантажних автомобілів. Невисокого зросту, з густим, але не кучерявим чорним волоссям, в темних окулярах і білих штанах. Саме таким я завжди уявляла собі Остапа Бендера. Першим, що він сказав, коли ми зустрілися, було:

– Я дуже поганий володіти німецька.

Як це йому вдалося після десяти років життя у Фрайбурзі, назавжди залишилося для мене таємницею.

Вінченцо жив у чотирикімнатній квартирі недалеко від центру міста. Відтоді, як від нього пішла дружина, і він залишився жити з дочкою, Енцо (він відразу запропонував називати себе по-домашньому) шукав безкоштовну домогосподарку. Будучи безробітним, він не міг дозволити собі послуги платної прибиральниці. Четверта кімната в квартирі була вільною, тому моє оголошення зацікавило Енцо.

Під час п“ятигодинного спілкування з господарем помешкання, я

намагалася довідатися:

а) якими будуть мої майбутні обов“язки;

б)коли можна буде здійснити переїзд;

в) де я спатиму першої ночі ( в запропонованій мені кімнаті крім кошика з брудною білизною не було більше нічого).

Але довідатися вдалося лише, що:

а) Енцо ненавидить насильство;

б) на світі існують тисячі жінок, але тільки в одну з них можна закохатися по-справжньому;

в) Енцо зневажає всіх осіб жіночої статі, крім своєї доньки;

г) донька – найдорожче, що у нього є;

д) всі жінки прагнуть тільки одного;

ж) всі жінки прагнуть тільки того, аби обдурити чоловіка;

з) всі жінки прагнуть тільки того, аби використати обдуреного ними чоловіка;