Гербарій коханців - Сняданко Наталка В. - Страница 29

Орест дуже пишався своєю еротичною майстерністю, багато розповідав Ірині про східні практики пролонгованого статевого акту, про те, як часто і як довго він може кохатися, про те, що ніколи не дозволяє собі залишити партнерку без оргазму, таке було би образою його гідності. Усі ці розповіді подобалися їй, вона дізнавалася багато нового для себе, їй було цікаво, хотілося спробувати все це на власному досвіді, і вони пробували – часто, багато, з регулярними оргазмами. І тоді Ірині здавалося, що так і повинно бути, все це вигідно відрізнялося від кохання із надто квапливими і нестриманими однолітками, які мало знали, ще менше вміли й здебільшого не дуже переймалися тим, чи сподобалися любощі партнерці. Регулярний оргазм Орест вважав найміцнішою запорукою щасливого сімейного життя, і важко було йому заперечити.

Але тільки тепер, коли збудження прийшло до неї несподівано, спонтанно і вона готова була відразу прийняти в себе його гарячий прутень, тільки тепер вона відчула, що однієї лише майстерності так само замало, як замало самої лише молодості і сили бажання. Для того, аби все було так, як зараз, коли не потрібні жодні техніки, жодні умови, жодні афродизіаки чи пестливі слова, які Орест любив чергувати з матюками. Щоб все було так, потрібно щось зовсім інше, щось спонтанне і випадкове, щось справжнє. І це їм вдалося один-єдиний раз. Ірина стала на коліна і відчула, як Орест входить у неї ззаду, рухається повільними ривками, зовсім не м’яко-заколисливо, як раніше, відчула, що йому складно стримуватися і що їй теж складно стримуватися, відчула наростання тепла і злагоджений рух м’язів, уже незалежний від її волі, позбавлений її контролю, відчула спалах і терпке поколювання у пучках пальців, відчула, як Орест виходить з неї і зі стогоном кінчає просто на сумку з кабачками. Вона безсило опустилася на землю і заплющила очі, намагаючись затримати момент, якого більше не буде, це вона знала точно, і від цього було водночас сумно і радісно, було ясно, що відтепер у ній щось змінилося, вона відкрила у собі щось нове, що нездатна пояснити раціонально, але це щось дуже важливе і це примусить змінитися всю її істоту.

Усвідомлення права на дослухання потреб власного тіла було дуже важливим відкриттям, і протягом певного періоду ні про що інше Ірина просто не могла думати. Але коли минула ця перша ейфорія, Ірина раптом відчула, що почала нудитися у цьому будинку, відчула потребу вийти назовні, побачити людей, побувати у місті. Це сталося дуже раптово. Кілька тижнів підряд вона навіть не думала про те, щоб поїхати кудись і вийти далі, ніж у сад, а потім одного ранку прокинулася з переконаністю, що мусить якнайшвидше вирватися звідси, бо по-іншому збожеволіє. Це було трохи схоже на голод. Спершу він ледь відчутний, і якщо займатися чимось цікавим, то можна спокійно не зважати на нього, потім на якусь мить стає нестерпним, і вже неможливо думати ні про що інше. Але якщо перетерпіти цей момент, не кинутися на пошуки їжі, то потім відчуття голоду знову ослабне і навіть прийде якесь просвітлення, предмети довкола здаватимуться чіткішими, а почуті випадково фрази наштовхуватимуть на несподівані роздуми. Приходить якесь очищення, коли думки і відчуття звільняються від зайвого баласту органіки і накоротко, але все ж таки почувають радість звільнення від постійного диктату шлунку.

Так було і тут. Мозок Ірини поволі очищувався від зайвих вражень, думок і непотрібного стресу. Але в якийсь момент виникло відчуття протесту і знову захотілося до звичної рутини.

Того дня падав дощ, і ґрунтова дорога по селі, якою треба було йти до автостради, розмокла. Аби Ірина могла дістатися до зупинки автобуса, Орест обмотав її черевики пластиковими торбинками і ще дві дав із собою на зворотню дорогу. Собі він теж обмотав ноги і відпровадив її до зупинки. Перестрибуючи через велетенські калюжі і провалюючись у глибоку багнюку, Ірина хвилин сорок пленталася до зупинки. Потім ще півгодини чекала на автобус, який їхав до центру близько години. Іти на каву їй давно розхотілося, і вона побрела навмання, дивуючись, скільки довкола непотрібного галасу і метушні. Виявляється, вона вже встигла відвикнути від усього цього, і тепер її дратували речі, яких вона просто не помічала раніше. Ірина спробувала купити продуктів додому, але зловила себе на думці, що не пам’ятає, чого бракує, а тим більше яким саме продуктам надає перевагу Орест. У нього була ціла мережа надійних постачальників, які діставали для нього у ті дефіцитні часи все необхідне. Врешті вона купила вина і повернулася. Орест явно не чекав її так рано і здивувався, що вона не повеселішала.

Ірині складно було сказати йому про це, але під час тієї поїздки вона раптом злякалася, що Орест узалежнить її від себе у такий простий побутовий спосіб. Як надто дбайлива мати, яка самовіддано щоранку варить кашку для єдиного сорокарічного сина, а натомість вимагає від нього детального звіту про те, як минув день. І обоє вважають, що так і повинна виглядати дбайливість і взаємна любов – цілковитий контроль плюс нездатність до самостійного існування.

Усе це було несподівано навіть для неї самої, так несподівано випадає сніг, якого ніби очікуєш щодня, але тільки не того дня, коли він справді з’являється. Одного ранку її розслаблений і напівсонний стан раптом кудись зник і вона подивилася на все зовсім іншими очима, чітко усвідомлюючи різницю між дитячим бунтом та дорослою люттю, між свідомо обраною тактикою дрібних компромісів та різким, як бритва, відчуттям приниження, з яким неможливо змиритися. Приниження від заздалегідь призначеної тобі ролі, призначеної за якимись спільними для всіх критеріями, на які ти не можеш вплинути, і жодні твої особисті якості чи заслуги нездатні змінити твого майбутнього статусу і ставлення до тебе.

Компроміси, які вона змалку звикла вважати неминучими, раптом перестали її влаштовувати. Вона усвідомила, що нездатна більше вважати нормальним те, що їхні з Орестом стосунки все більше нагадують вдалу комерційну оборудку, в якій обидві сторони поступилися чимось не дуже важливим заради взаємної вигоди. Орест сприймав її готовність оселитися у його відрізаному від решти світу і захаращеному будинку з майже благоговійною вдячністю, і за цю вдячність очікував від неї готовності прислухатися до його вимог, пристосовуватися до запровадженого ним раз і назавжди способу існування, у якому вона не могла змінити нічого справді суттєвого. Їй було віддано право панувати над дрібницями, але в жодному разі не запроваджувати якихось кардинальних змін. Навіть на побутовому рівні. Пропозиції зробити ремонт, переставити меблі чи полагодити колонку лякали Ореста, він розгублено та невпевнено обіцяв їй, що все зробить, тільки не сьогодні, зараз у нього багато справ, але взагалі він і сам давно збирався, але тепер, коли їм так добре разом, шкода на це часу, тому вони все вирішать і спокійно все залагодять, лише трохи згодом. Спершу Ірина справді вірила цим обіцянкам, потім збагнула, що Орест говорить так лише для того, щоб не сперечатися з нею. А далі просто перестала пропонувати якісь кардинальні зміни і під настрій займалася самим лише дрібним прибиранням, пранням штор, витиранням пилу і впорядковуванням предметів у шафах. Усе це викликало в Ореста захоплення, і на знак вдячності він із особливим натхненням проводив час на кухні, готуючи неймовірно смачні страви. Поступово Ірина зрозуміла, що цей сегмент господарської діяльності – єдиний, який Орест готовий віддати до її диспозиції, тут вона може робити все що завгодно, йому це просто байдуже, і поволі він припинить із таким ентузіазмом дякувати їй за зроблене і просто не звертатиме уваги на те, чисто у нього в будинку чи ні. Як і на те, наскільки комфортно їй живеться посеред усіх цих поламаних колонок, запилюжених антресолів і десятиліттями небілених стін. Так само категорично він ніколи не допустить її до прийняття якихось важливіших рішень, спершу м’яко заперечуючи, мовляв, навіщо тобі у все це вникати, а потім і грубо демонструючи власну чоловічу перевагу. Адже важливі рішення – не для жіночих голівок. Колись, у стані п’яної відвертості щось таке вирвалося у нього, й Ірина усвідомила, що саме так він і думає, думає про всіх жінок, і вона зовсім не є винятком, рано чи пізно їй доведеться це відчути на власній шкірі.