Гербарій коханців - Сняданко Наталка В. - Страница 11

Інші заняття також чітко поділялися на богоугодні і гріховні. Богоугодним вважалося: працювати на дачі (усі дні, окрім неділі і церковних свят), шити, в’язати, вишивати, прибирати, мити вікна, підлоги, двері і все, що можна відмити (будь-яка домашня робота прикрашає жінку, – стверджував Лесь Петрович), по можливості уникати купування готової їжі – його концепція богоугодності передбачала, що будь-яку їжу краще готувати самому, точніше, спонукати до її приготування жінок, аніж купувати готовою. Готова їжа порушує натуральність людського існування і призводить до непотрібних спокус. «Навіщо пити лимонад, якщо можна зварити компот? – риторично запитував за столом Лесь Петрович (хоча сам він не вмів приготувати і найпростішої страви, вважаючи кулінарні заняття для чоловіка гріховними). – Навіщо купувати торт, якщо можна спекти його самому?» Самому, на думку Леся Петровича, богоугодніше було вирощувати худобу, яка потім давала м’ясо, зернові, які перемелювалися на борошно, пекти хліб, косити траву для кролів (він навіть пропонував дружині завести кролів на балконі їхньої квартири). Гріховним Лесь Петрович вважав будь-яке надмірне дозвілля, а надмірним було все дозвілля, яке не присвячувалося молитві. Наскільки детальною і чітко розробленою була його система поділу на гріховне і богоугодне у розділі жіночої роботи, настільки ж недосконалою виявилася вона у всіх інших розділах. У своїх проповідях він просто уникав ще недостатньо розроблених тем, у зв’язку з чим так і залишилося невідомим, наприклад, чи богоугодним є самому робити ремонт (Лесь Петрович спробував свої сили у цьому лише декілька разів, але щоразу це завершувалося невеличкою катастрофою – двічі він ламав кінцівки, падаючи з драбини, а одного разу затопив сусідів, намагаючись відремонтувати кран на кухні), пересуватися на автомобілі, а не на громадському транспорті (Лесь Петрович не міг позбавити свою гріховну плоть комфортності пересування з особистим водієм), дивитися футбол по телевізору (хоча загалом перегляд телепрограм вважався надзвичайно гріховним заняттям, і Лесь Петрович постійно намагався зашкодити у цьому дружині і доньці, єдине, в чому він так і не зміг перемогти себе – це перегляд футбольних матчів, тому, виголошуючи черговий спіч про гріховність телерозваг, він обов’язково зазначав, що іноді переглянути цікавий футбольний матч дозволяється, достатньо лише після цього тричі проказати «Богородицю» і двічі «Отче наш».

Щоразу, коли наставав піст, він виголошував перелік дозволених і заборонених страв, і щоразу це був інший перелік. Схожість виявлялася лише в тому, що без заборонених інгредієнтів складно було приготувати дозволені страви. Наприклад, оладки в піст їсти дозволялося, але в тісто не дозволялося класти яйця та молоко. Молоко можна було додавати лише в каву. Картопляне пюре слід було вживати без молока і масла, масло додавалося лише в макарони. Попри сувору заборону на вживання продуктів тваринного походження та солодощів, за дотриманням якої батько Олени суворо стежив, іноді він попускав собі обмеження у вживанні алкоголю. Щоправда, не толерував такої легковажності в інших.

Мати Олени, у стосунках із чоловіком неконфліктна і лагідна, натомість сувора й принципова у вимогах до доньки, іноді бунтувала, відмовляючись готувати, або ж порушувала заборони. В обох випадках на неї чекав довгий і гнівний богословський трактат, виголошений чоловіком, кожне друге речення якого зводилося до твердження, що готування – то справа жіноча, і так було угодно Богу, а чоловік має лише стежити, чи дотримується жінка посту як належить. Часто після таких монологів Лесь Петрович, відмовившись від вечері, яка порушувала традицію, зачинявся у себе в кабінеті на весь вечір, а вранці мати Олени знаходила під його ліжком порожню пляшку з-під коньяку.

Олена теж намагалася переконати батька не зосереджуватися аж настільки на кулінарному аспекті посту, а більше дбати про духовну аскезу і гармонію у стосунках, якій аж ніяк не сприяють постійні сварки на кухні. Та Лесь Петрович залишався невблаганним і вигадував щораз нові «істинні та віковічні» заборони і правила.

Після кожного причастя Лесь Петрович обрізав нігті на одній руці і тій же нозі. Він вважав, що так повинні робити всі віряни, бо таким чином стає помітно, як довго людина не сповідалася. Коли нігті відростають до непристойно довгих, хочеш не хочеш доведеться йти до сповіді. Деякі знайомі Лесю Петровичу священики запровадили цю методику в своїх парафіях і були здивовані дієвістю методу.

З часом його захоплення генеруванням власної богословської теорії звузило коло людей, які намагалися вести з ним діалоги. Як правило, це бували малознайомі люди, які ще не знали специфічної манери розмови Леся Петровича. Домашні давно навчилися пропускати його слова повз вуха, і, як не дивно, він мирився з такою формою реакції і ставав менш агресивним. Щоправда, відтоді, як йому запропонували посаду декана того самого поліграфічного вузу, який закінчили Орест і Олена, його проповідництво обмежувалося переважно родинним колом. Мабуть, він усвідомлював, що таке захоплення погано суміщається з кар’єрою радянського посадовця, тож обережно зізнавався у своїх переконаннях людям, які не входили до найближчого оточення.

Відтоді Лесь Петрович трохи змінив риторику своїх промов. Замість поділу на богоугодне і гріховне він тепер зосереджувався на чоловічому і жіночому, намагаючись створити якомога досконалішу систему цінностей і правил поведінки.

Наприклад, його страшенно дратувало те, що зять всіляко уникав необхідності працювати на «нормальній чоловічій роботі». Згідно уявлень Леся Петровича такою можна було вважати посаду в якійсь установі, чіткий робочий графік з нормованою зайнятістю від дев’ятої до шостої і обов’язковість ходіння на роботу в костюмі і краватці. Марно Орест намагався пояснити тестеві, що безглузде відсиджування годин в нікому не потрібному офісі вганяє його в депресію і він готовий робити все, що завгодно, навіть розвантажувати вагони, аби лише уникнути цього. Тесть був невблаганний і вважав, що Орест просто недостатньо працює над своєю психікою, дозволяючи собі не боротися з «типово жіночими рисами». «Типово жіноче» в лексиконі тестя мало суворо негативне значення. Не впливали на думку Леся Петровича й більш раціональні аргументи, ніж особливості душевної організації зятя. Скажімо, те, що на розписуванні корівників, заводських їдалень та оформленні гробівців Орест міг заробити значно більше, ніж у будь-якому офісі, і при цьому мати ще достатньо вільного часу, аби займатися творчістю. Батько Олени вважав, що відсутність необхідності щоранку вбирати костюм і краватку неминуче спотворюють чоловічу психіку і такий чоловік рано чи пізно «опуститься і втратить людську подобу». Явними ознаками деградації Ореста Лесь Петрович вважав те, що зять береться за «не-чоловічу» роботу, насамперед приготування їжі. Не-чоловічою справою в уявленні тестя було і виховання дітей, особливо доньок, тому він навіть не підозрював, що його донька аж ніяк не надавалася на роль вправної господині, а кулінарні зацікавлення зятя були зумовлені практичною необхідністю.

Ніщо не заважало Лесеві Петровичу й далі продовжувати писати ікони, залишаючи їх собі і не виставляючи ніде, але батько Олени обрав легший і типовіший шлях. Спершу в його очах все частіше став з’являтися особливий блиск, який раніше свідчив про те, що до нього прийшло натхнення, тому зараз він встане зі свого місця і, нікому нічого не пояснюючи, піде до майстерні, звідки не вийде, поки не завершить роботу над черговою іконою. Але цей блиск більше не супроводжувався щезанням у майстерні. Посада вимагала від Леся Петровича життя за чітко встановленим графіком, з яким важко було б сумістити кількаденні творчі відпустки. Тож коли особливий блиск з’являвся в очах художника, він стримував себе тим, що наливав собі чарку, за нею іншу. Мати Олени спершу тішилася, що її чоловік «повернувся до нормальності», як вона це називала, але вже через кілька років усвідомила, що повернення було тимчасовим і боротися з новою залежністю чоловіка значно важче, ніж із попередніми нападами натхнення. Тепер поява особливого блиску в очах знову означала кількаденний випад із реальності, щоправда, причина була інша. Побоювання батька Олени, що його кількаденні зникання можуть коштувати йому посади, виявилися марними, переважно його відсутності ніхто не зауважував, а якщо і помічали, то ставилися до проблем декана з поблажливим розумінням, адже схожими симптомами страждало практично все керівництво вузу.