Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Слуга з Добромиля - Пагутяк Галина - Страница 47
«Дивно я говорю», - подумав Олексій Іванович і глянув на свою одіж. Ні, така ж, як і була: білий халат поверх старого костюма.
— Купець з Добромиля знає, що він робить, — відізвався хтось за його спиною. — Він роздрочив Змія в його лігві, щоб всі його увиділи…
— Се ти, Антосю? — обернувся Олексій Іванович. — Що ти тут робиш?
— Чекаю, пане. Купець з Добромиля сказав, що нині — мій день. Я маю першим його
стріти…
Потім той мене вб’є, бо я не пускатиму його до святої обителі, аби він стрівся зі Слугою, і щоб не згинули обидва.
— Чому обоє?
— Коли дхампіри б’ються між собою, то обидва гинуть. А Слузі з Добромиля не можна згинути, навіть, коли він сам цього хоче.
— Чому? — пошепки спитав Олексій Іванович.
— Бо він має нас за людей, а не за бидло, мій пане. Тому й не можна. Поможіть мені, бо я боюся!
— Добре, Антосю, ми всі тобі поможемо. Се ж твій день! Але пощо тобі вмирати? Може, ще поживеш трохи? У нас, в монастирі.Будеш мати дах над головою, своє ліжко, будеш їсти три рази в день, га, Антосю? Я не виджу смерті ані в тебе в ногах, ані в головах.
— Але я мушу дочекатись його!
— То почекаємо удвох.
Олексій Іванович кинув погляд нв завгоспа й отямився:
— Стефане, йдіть до роботи! Пошукайте для нового пацієнта місце, щоб було ліжко і все, що треба.
Стефан здивовано глипнув на нього.
— Йдіть, ми самі дамо собі ради.
— Я приніс молока. У нас корова втелилась.
— Дуже добре! Нехай Ганна дасть до каші.Ми скоро прийдемо.
Завгосп розпогодився на лиці й, намагаючись не дивитись на сіро-чорну смугу, що повзла до них, шморгнув у браму.
Олексій Іванович сів поруч Антося й обидва стали дивитися на дорогу. Лікар уявив собі вечір, коли сонце буде сідати за Добромилем. Чи буде він у цьому вечорі? Чи будуть там всі? Відчув, що трохи змерз, бо дощ, який падав два дні й дві ночі, не зовсім був ілюзією. Те, що повзло їм назустріч, все більше нагадувало клубок закопченого диму. Він бачив таке на війні, коли горіли шини.
— Йой, мені серце зараз увірветься, — заскімлив Антось. — Видите, хто то? О, я знав, що він непростий! Хто би зміг так довго бути в Добромилі, й нічого би з ним не сталося?!А йшов би-с уже до пекла!
Те, що впізнав у диму Антось, за хвилю розпізнав і Олексій Іванович: до них наближався капітан НКВС власною персоною. Був якийсь не такий, як сновида. Без кітеля, босий, на нозі кривавився збитий палець. Він дивився поперед себе і був би одразу зайшов у браму, якби невидима рука не зачинила її перед самим носом. Це його спантеличило.
— Пся крев! — вилаявся капітан по-місцевому.
Обернувся й побачив двох під муром на лавці.Їхні обличчя були такі сірі, що зливались з ним.
— Хто такі?
— Продри очі, увидиш, скурвий сину! — несподівано густим і сильним голосом сказав Антось. — Чого тобі треба в святому місці, ти, катюго?
— Диви, який! — взявся в боки воєвода. — Сам був підручним у ката, бидло!
— Зате катом ніколи не був! Згадай Саліну…Са-лі-на-а!
Олексій Іванович затулив вуха руками й побачив, як енкаведист, що почав було роздиматися від гніву, сплас, і знову перед ними стояв мізерний чоловічок з чорними кругами під очима
— Я виконував наказ мого. мого…пана! — глухо сказав капітан й озирнувся кудись на Діл.
— А хто ж твій пан, воєводо? — спитав Антось, чи хтось інший, чий дух вселився у нього.
Той аж наче засоромився:
— Певно, не знаєш!…
— Нема над тобою жодного пана, дурний воєводо! Над нами є лиш один Пан, якого ти не признаєш, Ти зрадив його ще тоді, коли в турецького султана був заложником? Чи коли, сам боячись зради, садовив своїх же бояр на палі?
Воєвода похитав головою:
— Ти не той, на кого виглядаєш! Ти — Купець з Добромиля! А се хто? — зміряв очима Олексія Івановича: Десь я тебе бачив…Ні, вас обох мені не треба. Я прийшов до Слуги з Добромиля, от до кого!
Антось при згадці про Слугу дрібно затрясся. Олексій Іванович заступив його собою:
— А звідки ти знаєш, що він тут? Се — шпиталь, чоловіче!
Воєвода наморщив лоба, бо в голову знову уступив біль:
— А де ж йому бути? Тут кості його пана, Купця з Добромиля. Ні, я не вступлюся звідси…Я щось придумаю…
«А й справді, такий щось придумає,» — згодився Олексій Іванович, дивуючись різкій зміні поведінки капітана НКВС: від цілковитої апатії до надлюдської сили. Він то виростав, то зменшувався. Не насправді, а так, ніби набирав повітря і випускав його з себе. Вдихнув — став сильним, видихнув — слабим. Й озвався спокійно:
— Добре. Якщо знайдеш тут Слугу з Добромиля, він — твій. Не знайдеш — підеш собі геть. Але спершу ходи поснідаємо. Ти, певно, не снідав?
— Ні.
— Ходімо.І ти, Антосю, ходи. Тепер ти вже ніколи не будеш ночувати під костельним муром.І не підеш жебрати влітку. Ніхто не піде…
Брама сама перед ними відчинилась.
— Бачиш, ніхто перед тобою брами не зачиняв! Сюди легко увійти, але тяжко вийти.
На подвір’ї не було нікого.І з вікон ніхто не виглядав. Усі були в їдальні, внизу. У тому був якийсь добрий знак. «Може, це просто сон? — подумав Олексій Іванович. — Я дві ночі не спав і міг заснути»
Раптом капітан спинився і показав на церкву:
— Кров більше не тече?
— Не тече, все добре, — заспокоїв його Олексій Іванович й, обнявши за плечі, повів униз східцями до лікарняної їдальні.Антось дибав позаду.
У їдальні за довгим столом сиділи усі: пацієнти, санітари, Адам Віцентійович, завгосп. Перед кожним стояла миска перлової каші, забіленої молоком, шматок хліба і чай без цукру. Лишалося ще місце.І ще на столі горіла церковна свічка, майже ціла. Якась жінка схлипнула, проте відразу замовкла.
— Сідайте тут обидва, — сказав Олексій Іванович і сів першим.
— А Слуга з Добромиля тут?
— Тут, тут. Їж, бо вистигне.
Він зачерпнув ложкою рідкої каші й підніс до рота. Каша була зовсім без смаку.
— Хтось може передати мені солі? — роззирнувся головлікар.
- І мені дайте, — попросив капітан.
Він щедро посолив кашу, з’їв одну ложку, а тоді підняв очі й спитав:
— Де я?
Олексій Іванович розгубився. Он де сидить Слуга з Добромиля, поруч з Тимошем. Навіть не піднімає голови.
— Де я? — знову спитав капітан.
— У шпиталі, - відповів Олексій Іванович.
— Як я тут опинився? Ага, знаю, мені треба Слуги з Добромиля!
— Навіщо?
Присутні заворушились, а жебрак Антось зірвався з місця:
— Я — Слуга з Добромиля, воєводо!
— Не бреши, — спокійно відказав капітан і знову почав рости. — Ти точно не він. Завше плутався мені під ногами…
— Тоді шукай, — втрутився Олексій Іванович. — Але дай моїм людям поїсти.
Капітан ковтнув ложку каші й скривився:
— Ще солі!
Тут з-за столу встала кухарка Ганна й поставила перед ним бочівку солі.
— На, — сказала вона, — може, згадаєш, чому мої діти лишились сиротами!
— Звідки мені знати? — здвигнув плечима капітан і всипав до миски цілу жменю солі.
— Спокійно, Ганнусю! — мовив Олексій Іванович. — дай чоловіку поїсти. Він давно не їв солі.
Але Ганна не могла того витримати й вибігла, гримнувши дверима.
Капітан всипав до каші другу жменю солі, з’їв кілька ложок.
— Тепер можна й пошукати!
Він підвівся і став обходити стіл. Один з пацієнтів обхопив голову руками й став нею стукати об власні коліна.
— Шановний! — раптом обізвався Адам Вікентійович. — Я не бачу тут жодного Слуги з Добромиля. Олексію Івановичу, що це за новий метод лікування?
— Певно мені теж треба з’їсти солі, - сказав Олексій Іванович й знову посолив страву.
— Я вже накуштувався тієї солі, коли витягав убитих з шахти в Старій Солі, як прийшли німці!
Капітан подивився на нього, прижмурившись:
— Ні, ти теж не Слуга з Добромиля! Де ж він? Хто мені скаже?
— Пізнавай сам! — визвірився Олексій Іванович. — І скоро, бо пацієнтам
- Предыдущая
- 47/48
- Следующая