Слуга з Добромиля - Пагутяк Галина - Страница 12

Скажіть мені, пане докторе!

— Відчепіться від мене. Ви самі знаєте відповідь.

— Страх. Страх втратити не життя, а посаду, роботу, легальне становище в житті.Він береться з відсутності віри, яка робить людину сильною і видющою. Але без надії віра — ніщо. Ось ця сімейка, що знайшла притулок у підземеллі, відкинула надію. Я й хотів би знайти їм місце в тому світі, але їм потрібна смерть. У них є все: віра, любов, сила. Але немає надії.

— Але ж дитина? Якщо ви не можете врятувати цих двох, то врятуйте хоча б дитину!

— Навіщо? — здивувався чоловік. — Яке я маю право на чужу дитину? Їм без неї буде сумно на тому світі.А що її чекає тут? Я знаю, що таке сирітство. У них не можна відбирати дитини. Нехай сидить з ними в криївці і вчиться мовчати, щоб не стати причиною смерті власних батьків, як я став причиною смерті своєї матері.І тепер за це несу вічну покуту.

— Дитина не повинна відповідати за вчинки батьків.

— Та що ви кажете? Я чув, що багато хто з дітей відрікається від батьків, аби не стати дітьми репресованих. Чи ви хочете, шоб цей маленький хлопчик відрікся колись від батьків-повстанців? Це — непрощенний гріх. Краще послухайте історію мого життя. Може, вам здасться, що я ваш сон, але обіцяю: ви його не забудете.

Слуга з Добромиля. Близько 1287 року

- Як вдалось мені довідатись, родом я був десь з Трансільванії, з тих країв, що їх вважать одним з осередків вампірів, хоча, як на мене, їх ніде не бракувало. Матір я свою майже не пам’ятаю. Вона народила мене, будучи вже три роки вдовою, що погано вплинуло на її репутацію. Якби я не з’явився на світ, вона прожила б довге спокійне життя. У ті часи бастарди відповідали за гріхи своїх батьків, ніщо не могло зняти з них цього ганебного тавра. Однак я не був незаконнонародженим. Я був сином померлого батька, з яким моя мати перебувала у шлюбі, тобто сином мерця. Навіть тоді у це повірили далеко не всі, і краще б не повірив ніхто. Очевидно, на мою матір чинили тиск родичі, бо вона була досить заможною вдовою у невеликому гірському селі.Коли я народився, священик відмовився мене хрестити, доки мати не прийде до нього на сповідь. Вона прийшла і заявила, що її покійний чоловік усі ці три роки приходив до неї, і дитина є наслідком цих стосунків. Уявіть собі, як шокувала ця заява священика і він, не тільки вдруге відмовився мене охрестити, а й заборонив моїй матері приходити до церкви, доки вона не зречеться цієї несусвітньої брехні.Таємниця сповіді не була дотримана і тепер моя мати опинилась в ізоляції.Вона не переступала порогу церкви, не виходила на вулицю, а слуги почали поводитися непоштиво. Таким чином господарство занепало, родичі зазіхали на добро немудрої вдови. Я намагаюсь реконструювати цю історію, бо сам не міг нічого пам’ятати. Поступово вона стала набирати ознак містики, оскільки односельцям не подобалась ця жінка, котра жила поза громадою і все ще мала чималі статки.Її згубила чужа заздрість. Чому вона не переїхала куди-інде, не знаю. Мабуть, це важко було зробити навіть з її грошима в досить безлюдній місцевості.

Залагодити цю справу на стадії містики було значно важче. Я переконаний, що мій батько був обдаований надприродною силою і зміг поділитися нею з матір’ю. Мені здається, що вони дуже любили одне одного, і навіть смерть не могла їх розлучити. Проте, щось трапилося, і батько після мого народження перестав приходити до неї, можливо, його місія була закінчена, коли він дав мені життя. Моя мати стала зовсім беззахисною, і довкола неї почало звужуватися невидиме кільце загрози. Вона далі наполягала на тому, що покійний чоловік, і тільки він, володів її тілом. А далі перейшла від захисту до помсти. Принаймні, всі її найбільші кривдники були покарані.

Священик, котрий порушив таємницю сповіді й відмовив у хрещенні, впав посеред церкви мертвий, наче був задушений невидимою рукою. Один чоловік раптово осліп. Сусідка, що плювала услід моїй матері, заснула й не прокинулась. У іншого сусіда дочка вмерла у ніч перед весіллям. Я вже сказав, що то були недоброзичливці нашої родини. Але річ у тім, що ціле село тепер складалося з таких недоброзичливців, і тому ніхто не почував себе у безпеці. Село охопила паніка. До матері послали делегацію, вимагаючи пояснень. Зауважте, ніхто не розкаявся, не просив пробачення… Знайшлися свідки, які стверджували, що вона перекидається на вовчицю, уночі блукає у горах, або пересиджує на цвинтарі.Отже, з моєї матері зробили відьму. Гадаю, що вона дійсно була нею, але не практикувала і не робила нікому відповідних послуг.

Делегація прийшла до моєї матері з наміром задати одне питання: чи знає вона, чому так нагло померли всі ці порядні люди, але, гадаю, вона не пустила їх до хати. Тоді вони, як то кажуть, умили руки, й здійснили давній ритуал пошуків того, хто спричинив смерть тим людям

Наступного дня, чи, може, через кілька днів, як я припускаю, ціла громада зібралася на сільському цвинтарі. Привели молодого коня, який ще не покривав кобили, посадили на нього хлопчика, котрий не встиг пізнати плотського гріха, й пустили поміж могил так, щоб кінь змушений був через них переступати. Вони вірили, що кінь не зможе переступити через могилу носферату. Так називали в моїх краях живих мерців, опирів.І як можна здогадатися, це трапилось на могилі мого батька. Коли мати почула про це, вона прибігла на цвинтар, намагаючись перешкодити оскверненню могили чоловіка. Та було вже пізно. Тіло мого батька викопали і, виявилось, що навіть через три роки по смерті його не торкнувся тлін…

— Хіба це можливо? — здивувався Олексій Іванович.

— Пане докторе, ви повірили, що на якийсь час лікарня стала неприступною навіть для тих, хто гірший за Інквізицію, а піддаєте сумніву те, що нібито сталось сімсот років тому. Я теж цього не бачив, однак чому після так званої ексгумації, серце небіжчика проткнули дубовим кілком, відрізали голову, а потім спалили на вогні з тернового та шипшинового гілля? Таке робили по всій Європі, коли виникала підозра, що опирі наслали моровицю або у якомусь населеному пункті часто вмирали люди загадковою смертю. Моя мати могла бачити цей ритуал раніше і навіть почувати полегшення від того, що зло знищене. Знову ж таки, вона могла просто взяти мене і втекти, бо спаленням одного опира справа не закінчується. Цей дикунський ритуал перетворює мирних християн на стадо, кероване інстинктом руйнування.

Розум бідолашної матері помутнів і серце сповнилось ненавистю. Ви знаєте, що робить жінку Великою відьмою, а чоловіка — Великим ворожбитом? Гнів через кривду, заподіяну їм безневинно. Це — наче полум’я пожежі, яке зжирає спочатку солому, потім хмиз, а потім найгрубше дерево, а, буває, від нестерпного жару тріскає навіть каміння.

Не минуло й трьох днів, як вмер той чоловік, котрий відтинав голову моєму батькові. Дістав гарячку й помер. Потім у тієї жінки, яка найбільше підбурювала людей, відняло руки, ноги і мову. Люди дійшли до висновку, ніби ті, хто помер раніше, самі стали носферату. Вони повикопували ще зовсім свіжі трупи, повідтинали їм голови і спалили… Надто багато диму підносилось тоді над селом, чорного, масного і смердючого. Він проникав до хати і люди впадали в якесь тупе оціпеніння, що не віщує нічого доброго. Через потривожені могили почалась моровиця. Моя мати не витримала того напруження, у якому жила вже два роки, і вийшла з дому. Мене вона покинула на паперті церкви, у якій не правилося, бо не було священика, а сама вийшла на роздоріжжя й почала співати й танцювати. Я ще тоді не ходив, тільки повзав, і звалився у кущі,де й заснув.

Слухаючи страшні слова матері, її прокльони і сміх, люди розгубились і поїхали до сусіднього села, де був священик, щоб спитати у нього поради у такій непростій справі. Жодна з жінок у селі не зачала від мерця. Священик сказав, що в мою матір вселився дуже сильний злий дух і вигнати його він не зуміє. Нехай це зробить вогонь. Він порядив їм обвести місце для кострища дев’ятьма колами з крейди, розведеної свяченою водою, щоб диявол, виходячи з тіла нещасної, не перейшов до когось з вірних. Але сам не прийшов через моровицю. Його спитали, що робити зі мною. Священик подумав, а тоді сказав, що у тих краях, звідки він родом, сина носферату і відьми називають дхампіром. Такі діти мають великий хист до розпізнавання опирів і вбивають їх звичайною зброєю. Тому я можу прислужитися громаді. Нехай мене віддадуть на виховання побожним людям в якесь чуже село. Або продадуть за великі гроші воєводі чи навіть самому Господарю.