Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Шукачі скарбів - Кокотюха Андрей Анатольевич - Страница 44
— Ти про що?
— За нами ніхто не йде?
— А, ти теж помітив… Ми з Пашею вже звернули увагу. Таке відчуття, наче на тебе з-за дерев хтось дивиться. Тільки ти сам нікого не бачиш. Я читав таке. У книжках про джунглі.
— Теж мені — джунглі знайшов. Хоча я і в джунглях не був, і в тайзі так само. Знаєш, я собі думав — просто великий ліс. Мало хіба лісів я бачив? Але тут зовсім інше. Тут щось… Ну, словом, у мене освіти бракує, щоб пояснити.
— На мене натякаєш? Дарма, я сам із незакінченою вищою, і так само тут, серед усього цього, гублюся. Знаєш, — він витримав паузу, — Бригітта тут теж могла загубитися. Чи не так: її б тут, у цій тайзі, так добре загубили… — знову пауза. — Я ось зараз тільки подумав, коли сидів тут: Гармаш молодець, мені його ідея починає подобатися.
— А до цього часу — ні?
— Просто я нарешті зрозумів, чого він хоче. Розчистити тут місце, просто в тайзі, населити його людьми, яким набридло боятися всього… ну, ти мене розумієш… І жити собі. Тихо, спокійно, непомітно. А там, може, без нас колись влада поміняється.
— Чи світ, — у тон йому відповів Сотник.
Більше вони не говорили на цю тему. Просто сиділи, слухали нічні звуки тайги, потріскування вуглин у вогнищі, а коли Кохан нарешті пішов спати, Кость вирішив — раз усе одно не спиться, то не буде він нікого будити. Досидить до ранку сам, надто добре й затишно сидіти тут, у тиші, під шум верхівок дерев. Хіба що комарі знову взялися за нього, то підкинув трохи чогось сируватого для диму — і ось їх уже менше довкола.
Навіть у невидимого тайгового духа, що стежить за ним із темряви, теж уже не вірилося.
За три години Кость Сотник, вірний дисципліні, тихенько розбуркав Коломійця.
Ведмежий прохід
До болотяної гряди вони вийшли наступного дня по обіді.
Здавалося, болотам немає кінця і краю. Затягнуті сірувато-білим серпанком, вони являли собою досить похмуре й навіть моторошне видовище. Чимдалі ця білизна ставала густішою. Десь там, у її глибині, почувся противний сплеск — це виходили болотяні гази. Звідти тягнуло непривітною вогкістю. Сотник, який таки вирізнявся серед інших дещо багатшою уявою, відразу нафантазував хижих бридких болотяників, що жили там, за пеленою вічного туману, і підстерігали таких, як вони, порушників їхнього болотяного спокою. Вголос Кость нічого не сказав, лише потупцяв на місці й запитав:
— Ми тут точно пройдемо?
— Чому тут? — подивився на нього Багров. — Зараз беремо ліворуч. Тільки біля болота, мужики, тримайтеся близько один до одного. Аби вчасно підхопити в разі чого. Тут місця такі. Ви не думайте, що на твердій землі стоїте. Може так бути: один крок не туди — і немає твердої землі. Німчура, мабуть, не така страшна?
— Як хто, як болота? Ага, — відповів Коломієць. — Фриців із автомата постріляв — і все. Болото з автомата не постріляєш.
— Який ти розумний, Грицю, — буркнув Кохан.
— Хлопці, коли нема про що говорити — краще не плещіть язиками, — зауважив Гармаш. — Скільки нам іти, Матвію?
— Тут найвужчий перехід десь кілометри півтора — два, — провідник за звичкою розкуйовдив бороду. — Дивіться перед собою, шукайте позначку. Звичайно в наших краях ті, хто знаходить дорогу на болоті, лишають вішки. Ну, ходімо.
Повернувши ліворуч, шестеро чоловіків неквапом посунули вздовж стіни болотяного туману, видивляючись перед собою. Вони не пройшли й півсотні метрів, як побачили в густих кущах людину.
Вірніше, те, що від неї залишилося.
Першим ногу в чоботі помітив Бражник. Він миттю скинув з плеча рушницю, взяв її напереваги. Сприйнявши це, як сигнал про небезпеку, решта розвідників так само приготувала зброю. Клацнули зведені курки. Але враз Бражник заспокійливо підняв руку, опустив ствол і обережно наблизився до кущів, зазирнув туди. І відразу відскочив, ніби побачив гадюку. Не кажучи ні слова, кивком голови підкликав інших. Ставши біля знахідки півколом, чоловіки нарешті змогли її роздивитися.
На війні вони звикли до вигляду смерті. Але той, кого вони знайшли, зустрів, певно, одну з найстрашніших смертей із тих, що приготувала людям тайга.
Обличчя людини являло собою суцільне брудно-криваве місиво. У плоті кублилися слимаки, комахи та інші дрібні болотні мешканці. Роздерті горло й живіт, у ранах так само оселилася різна жива дрібнота. Обох рук не було — ніби відкушені по самісінькі плечі. Зі стегон чиїсь хижі зуби намагалися видерти шмат м’яса. Багров, котрий стояв за спинами розвідників, уголос прочитав молитву й перехрестився.
На покійникові був цивільний одяг: теплі штани, брезентова куртка, під нею — плетений светр. Усе вимащене в засохлу кров. Труп уже почав розкладатися, але запах тліючої плоті губився серед інших гнилих болотних ароматів. Жодних речей біля нього не виявилося.
Озирнувшись на чоловічий гурт, Бражник нахилився, обережно обмацав кишені куртки, поклав рушницю на землю, присів і, притримуючи лівою рукою її край, правою поліз за вилогу й витягнув із внутрішньої кишені прямокутну цупку червону книжечку. Розгорнув, прочитав уголос прізвище:
— Каплунов Георгій… як… Михайлович… Співробітник… чого…
— Геодезист, — промовив Гармаш. — Один із тих двох, що зникли. Інших кандидатів я просто не бачу. Заховай документ, повернемося — здамо, куди треба.
— Ну, що, — почувся позаду голос Багрова. — Знайшли Федьку Рогожина?
Всі разом повернулися до нього.
— Ти що, хочеш…
— Що хочу — те й кажу, — різко обірвав провідник Сотника. — Харгі це. Ведмідь, який один раз людського м’ясця покуштував.
— А чому не вовк? — поцікавився Коломієць, глипнувши на жахливу знахідку. — В того теж зуби гострі й щелепи сильні.
— Тому, що я сказав, — відрубав провідник. — Ось він, ведмідь.
Усі подивилися в той бік, куди вказував мисливець, і побачили на вогкій землі чіткі відбитки звірячих лап. Вони тягнулися до самого краю болота, а далі зникали в сірому тумані.
— А те, що він людей жере, ви самі бачите. Пустіть, — Багров пройшов уперед, обійшов довкола трупа, покуйовдив свою бороду. — Його сюди тягнули. Звідки — поки що не знаю. Ми можемо повернутись і прочесати там усе, тільки нічого не знайдемо. В харгі барліг на тому боці, за болотом. Усе смачне з цього, як його, ну, словом, з цього, — кивок на понівечений труп, — він уже зжер. Другу здобич потягнув до себе і, думаю, поласував там. Коли на двох чоловіків вискочить раптом один такий ведмідь, діло кисле, — провідник ступив крок назад. — Думаю, все було так: одного він відразу звалив і пом’яв, а другого гнав, аж поки не нагнав. Ймовірно, поламав бідаці хребта чи скрутив в’язи.
— Це той, про кого ти говорив? — уточнив Гармаш.
— Думаю, той самий, людожер. Його через те, бач, знайти не могли. Облава до боліт дійшла, далі не поткнулася. Просто подумали — ведмідь поранений, сам у трясовину здихати кинувся. А він, бач, не дурний. Ось вам замість віхи, — Багров знову кивнув на труп геодезиста.
— У смислі?.. — перепитав Павло.
— У тому самому. Десь тут — ведмежий прохід. Сам ведмідь стежку в трясовині знайшов і нею тепер ходить туди і назад. Де він пройшов — там і люди пройдуть. Тільки позначити місце треба, — мисливець помовчав. — Ви теє… ховати його будете?
— Звісно, — відповів за всіх Сотник.
— Тоді давайте. Я піду стежку пошукаю. Чи ви вже далі не йдете?
— Пошукай, — погодився Гармаш, попереджаючи виникнення нікому не потрібних розмов, і повернувся до своєї команди: — Юрко, в тебе лопатка була. Давай, прикопаємо тіло. Тільки подалі звідси.
Ставши враз похоронною командою, розвідники взялися за роботу. Кохан і Коломієць обережно взяли труп за ноги, Сотник і Гармаш підняли його за тулуб, разом перенесли рештки людини подалі від вогкого місця. Бражник копав могилу. Він орудував саперною лопаткою, яку прихопив у Павла з дому, Кохан і Коломієць, не змовляючись, допомагали йому, риючи ґрунт долонями. Нарешті яма була готова, і розвідники обережно опустили в неї тіло геодезиста. Перш ніж закопати, прикрили гілками. Постояли над свіжим горбочком, а тоді, так само не змовляючись, підняли стволи рушниць догори і зробили по пострілу, давши короткий салют.
- Предыдущая
- 44/67
- Следующая