Шукачі скарбів - Кокотюха Андрей Анатольевич - Страница 12

Усе повернулося не так, як задумав Спирка. Назаров його вислухав, покивав головою, подарував срібний карбованець, пригостив казенною горілкою, обіцяв щедру винагороду, якщо намальована карта справді вкаже шлях до золота. Полетів Спирка додому, наче на крилах.

А за два дні прийшли жандарми й забрали його під крик та сльози матері. Убивця ваш синок, казали їй. Хай молиться, аби шибениці уникнув за свої злодійства.

За жандармами надворі спостерігав Данило Кіндратович Назаров зі своєї брички. Коли закутого в кайдани Спирку посадили на воза, він звелів візниці їхати геть. Начальник томської пошукової поліції зайвий раз довів Данилівському поміщикові свою щиру дружбу.

Хай рогожинський виблядок побуде подалі звідси. Раптом ця історія з золотом не така вже неймовірна…

1936 рік

Тюменський район

Західний Сибір

Тридцять працівників карного розшуку на весь район. Людей не вистачало. Особливо якщо врахувати, що всі сили начальник розшуку Клим Соболь кинув на знешкодження банди Спиридона Рогожина.

Іноді здавалося, що чисельність рогожинців перевищує кількість працівників усієї тюменської міліції. Ну, принаймні дорівнює їй. Соболь мав про банду більш-менш чітке уявлення: активно діючих стволів там не більше десяти, зате мало не в кожному селі в Рогожина була своя агентура. Що вже казати про саме місто, в якому Спиридон міг розчинитися, наче цукор у воді.

Переховувалися бандити десь у тайзі. Щойно загін міліції вирушав на пошуки, Рогожин, без сумніву, отримував про це інформацію від вірних йому людей. Уже кілька разів міліція потрапляла в засідку, сутичка виходила нерівною, бандитських трупів на місці короткої сутички не лишалося. Зате за два роки, відколи Рогожин з’явився в цих місцях, Соболь особисто поховав одинадцять товаришів. Відчував власне безсилля — і бісився від цього.

Про Спиридона Рогожина він знав досить багато. Родом із Данилівки, батька заламав ведмідь, мати померла після революції. Кажуть — від голоду. Тамтешній поміщик Данило Назаров, розстріляний більшовиками, нібито влаштував так, аби хлопця заарештували й засудили. Коли почалася революція, він разом із іншими кримінальними злочинцями опинився на волі. Ідейних переконань — жодних: приставав до різних бандитських зграй, кілька разів сидів, останній раз потрапив за грати чотири роки тому, разом з кількома приятелями влаштував зухвалу втечу і ось тепер майже два роки тероризує околиці.

Але Соболь не міг зрозуміти, чому Спиридон Рогожин уперто не йде звідси кудись в інше, безпечніше місце, де легше загубитися. Навряд чи через те, що добре знає рідні місця. Адже його шукають і будуть шукати, поки нарешті не зловлять або не застрелять. А коли впіймають, то однаково засудять до вищої міри соціального захисту — надто багато на ньому крові. За логікою, краще забратися звідси чимдалі. Проте Рогожина тут щось або хтось тримає.

Коли Соболь дізнався, що на Прониному хуторі в бандита коханка, причому там стосунки значно серйозніші, ніж це буває в подібних випадках, йому здалося — ось воно, те, про що здогадувався. Подальша оперативна перевірка показала: в Люби Хорошилової, коханки Рогожина, є син, хлопчик Федір тринадцяти років. Саме тоді, у двадцять третьому, Спиридон активно промишляв у рідних краях разом із бандою Гната Болотного. А потім, у двадцять четвертому, отримав п’ять років за бандитизм. І нібито Люба Хорошилова носила йому передачі аж у Томськ. Та й потім, кажуть, їздила на побачення. Коли він відсидів і вийшов, його бачили на Прониному хуторі. Виглядало, що Любин хлопчик — це син Спиридона Рогожина. Ось вам, товариші міліціонери, і зачіпка.

Операцію вирішили готувати обережно, залучивши на початковому етапі лише обмежену кількість людей, аби уникнути витоку інформації. Семеро озброєних оперативників чергували біля Прониного хутора дві доби, спали по черзі й харчувалися сухим пайком. Сам Соболь дозволяв собі відключитися лише на пару годин. Під вечір третього дня, коли зарядив бридкий дощик, Спиридон Рогожин таки навідав свою коханку.

Власне, Соболь не припускав думки, що на хутір о такій порі може прийти хтось інший, окрім Рогожина. Обличчя того, хто, скрадаючись, вийшов із тайги й переліз через паркан, ніхто з міліціонерів не помітив. Але, за відомостями Соболя, бандит завжди приходив сюди сам-один, повністю впевнений у своїй безпеці. Він мав на те підстави: про коханку з Прониного хутора у карному розшуку стало відомо зовсім випадково. Дівуля конспірувалася, наче завзятий підпільник.

Міліціонери швидко й тихо оточили будинок. Соболь звелів лейтенантові Міхоношину стати під вікном спальні, сам постукав у двері, бо не тішив себе надією, що Рогожина можна виманити з будинку хитрощами. Його треба брати штурмом.

— Відчиняйте! Міліція! Рогожин, будинок під прицілом! — закричав він, гамселячи у двері кулаком. Усередині не чулося жодних рухів, аж раптом брязнуло скло, щось вигукнув Міхоношин, гримнув постріл, другий, третій.

— Є, товаришу Соболь, є! — пролунав радісний крик.

Двері й далі ніхто не відчиняв. Соболь, ковзаючись по мокрій землі, оббіг будинок, побачив Міхоношина, що височів над застреленим бандитом, не знав, хвалити його за влучну стрільбу чи лаяти, нахилився й перевернув убитого обличчям догори.

Тим часом збіглися решта міліціонерів. У них на очах начальник карного розшуку Соболь спересердя копнув носаком чобота тіло, рвучко підвівся й вигукнув:

— Не він! Тут щось не те, хлопці! Бути такого не може, але до Любки прийшов не він…

Щойно він це промовив, як із-за паркану почувся насмішкуватий голос:

— Ну, що там у вас? Лягаві, будинок під прицілом! А там уже два дні як нікого нема! Спати треба менше, ідіоти, коли хочете Рогожина просто так злапати!

Замість відповіді Соболь вихопив із кобури наган і послав кулю в паркан. Інші міліціонери теж схопилися за зброю. Але бандити не поспішали — Рогожин напевне знав свої переваги, поза всяким сумнівом пронюхав про засідку, якимось неймовірним чином вивів Любу з сином, а тепер збирається розправитися з лютими ворогами.

Соболь, бойовий командир, поранений на колчаківських фронтах, бачив перед собою лише одне рішення — повести своїх людей на прорив. Бандити зустріли їх вогнем, двоє міліціонерів упали під кулями тут же, решта залягли. Бій вийшов короткий — міліціонери не могли більше відстрілюватися через нестачу набоїв, Рогожин звелів своїм припинити стрілянину, і бандити, довівши свою силу, неушкоджені пішли в тайгу, на прощання підпаливши хутір. Соболь скреготів зубами від приниження та безсилої люті, але тільки це він і міг робити.

Після цього терпець урвався. З Томська прислали роту червоноармійців, виділену відділом ОДПУ, банду Спиридона Рогожина викурили з тайги, самого Рогожина вбили в перестрілці, тих, хто лишився живий, засудили до страти як особливо небезпечних злочинців.

Правда, Соболь так і не дізнався, куди поділися Люба Хорошилова з сином Спиридона, Федором. Він особисто запитував про це бандитів на допитах, але про жінку з хлопчиком ніхто нічого не чув.

Вони ніби розвіялися за вітром.

Сьогодні

УКРАЇНА. 2004 рік

1

— Ми або догралися, або загралися, — Моруга прикурив третю сигарету від недопалка другої. Він єдиний з усієї компанії курив, і це дратувало лише Бурта, колишнього запеклого курця. Славко покинув курити два роки тому, бо одного разу під час чергового депресивного періоду підрахував: на цигарки він витрачає грошей більше, аніж на спиртне, а в спиртному він себе ніколи особливо не обмежував. Просто випивав він, як не крути, не щодня, зате скурював майже пачку на день. Тому Бурт прийняв героїчне рішення звільнити свій бюджет від витрат на куриво. І коли це здійснилося, Шульга проголосив: ось типове підтвердження того, що всі позитивні зміни і в житті людини, і в суспільстві відбуваються лише за умови економічного стимулювання.