Червоний - Кокотюха Андрей Анатольевич - Страница 59

Але здоровий глузд переміг. Після тривалої боротьби з самим собою зрозумів: без консультацій людей, котрі перебувають у темі українського повстанського руху середини XX століття набагато глибше, ніж автор, який вирішив взяти для роману не надто знайомі сторінки історії, точно не обійтися. Можу відверто сказати: цей роман не був би написаний без допомоги тих, кому щиро дякую:

Микола Дмитрієв, письменник із Волині, лучанин, автор творів воєнної тематики, дослідник воєнної історії та очевидець подій, використаних чи лише згаданих у першій частині роману;

Олександр Булавін, генерал-майор СБУ — крім іншого, допоміг мені детально накреслити типову оперативну комбінацію, внаслідок якої такі, як мій герой, Данило Червоний, гарантовано потрапили б у ворожу пастку. І дав зрозуміти: часи не змінюють методи, лише вдосконалюють та коригують їх...

Іван Патриляк, кандидат історичних наук, перший читач. Його резюме я боявся найбільше, але він, на щастя, зрозумів: у художнього твору свої закони. Натомість його зауваження допомогли максимально наблизити художню правду до історичної. Отже, події, описані в романі, цілком могли відбуватися там і тоді, тож історія за його допомоги лише набула форми літературного твору.

Вахтанг Кіпіані, журналіст, редактор «Історичної правди» — його зауваження до тексту виявилися дуже точними.

Крім того, зауважу: не читаючи чужих книжок, своєї не напишеш. Тому джерелами для створення цього роману слугували:

•спогади ветеранів УПА Степана Семенюка «...І гинули першими» та Марії Савчин «Тисяча доріг»;

•в’язнів ГУЛАГу Варлама Шаламова «Сучья война», Івана Іванова «Колыма», Андрія Микулина «Концентраційні табори в Совєтському Союзі» та Густава Герлінга-Грудзинського «Інший світ. Совєтські записки»;

•книги істориків Івана Патриляка «Встань і борись!» Слухай і вір...»: українське націоналістичне підпілля та повстанський рух (1939—1960)» та Володимира В’ятровича «Історія з грифом “секретно”»;

•оповідання Варлама Шаламова «Последний бой майора Пугачева», роман Сергія Бортникова «Замок королеви Бони», а також фрагменти романів Владіміра Висоцького та Леоніда Мончінського «Чорная свеча» та Андрея Константінова й Александра Бушкова «Второе Востаннє Спартака».

•А ще джерелами були волинські газети 1946—1948 років з архівів Національної бібліотеки ім. В. Вернадського, тематичні публікації в сучасній друкованій періодиці та Інтернеті.

І все ж не забувайте — передусім це художній твір...

notes

Примітки

1 Використано фрагмент справжньої листівки, поширеної УПА у 1947 році.

2 Дефензива — польська політична поліція та контррозвідка, діяла в період 1918—1939 років.

3 Поц (ідиш) — чоловічий статевий орган. Поширене як жаргонне слово в одеському та інших південних регіонах України. На відміну від ідиш, в українській мові не завжди вживається як нецензурна лайка.

4 Подано справжні твори волинських школярів, написані 1947 року та опубліковані в місцевих газетах.

5 ППШ — пістолет-кулемет Шпагіна, сконструйований Георгієм Шпагіним 1940 року.

6 ППД — пістолет-кулемет, розроблений Юрієм Дегтярьовим, базова модель на озброєнні Червоної армії з 1934 року; «дегтяр» — розмовна військова назва ручного кулемета Дегтярьова, поставленого на озброєння 1944 року.

7 У 1946—1947 роках під час повоєнної відбудови економіки та відновлення військово-промислового комплексу СРСР радянська влада використовувала українське село як основного «донора». Щоб ствердити існуючий міф про переваги соціалізму та прагнучи раніше держав Західної Європи, теж охоплених засухою, відмінити карткову систему, в Радянському Союзі за прямим наказом Сталіна створювалися так звані резерви зерна. Хліб постачали не лише майбутнім союзникам — країнам новостворюваного соціалістичного табору, а й навіть у деякі капіталістичні країни. Таким чином, відбулося чергове тотальне викачування хліба з села, що в умовах економіки неринкового типу через механізм адміністративно-командної системи призвело до третього масового голодомору. Він охопив усі регіони України, крім західних — тамтешнє сільське господарство ще не було знищено колгоспами. Тому Західна Україна, за стратегічним задумом керівництва СРСР, на той час стала постачальником харчів у так званий держрезерв і за кордон.

8 Використано фрагмент справжнього документа.

9 Йдеться про 10 радянських рублів. За газетну публікацію пристойного обсягу або кілька невеличких заміток дописувачу могли дати мінімум десятку на місяць. Ця сума становила приблизно чверть місячної платні радянського працівника культури, тому популярною була практика активного дописування в різні друковані видання, що на виході справді могло становити суттєвий приробіток для малозабезпеченої категорії радянських службовців.

10 Йдеться про Четверте управління НКВД СРСР під керівництвом Павла Судоплатова, що тоді спеціалізувалося на боротьбі з українськими націоналістами. Зокрема, виконуючи завдання Кремля та особисто Сталіна, вбило 1938 року легендарного полковника УНР Євгена Коновальця й організувало протягом наступних 15 років ряд терактів та провокацій, спрямованих на дискредитацію українського національно-визвольного руху.

11 Медведев Дмитро (1898—1954) — герой Радянського Союзу, кадровий чекіст. Працював у системі ГУЛАГ. Під час війни — командир партизанського загону спеціального призначення «Переможці», який займався розвідувально-диверсійною діяльністю на окупованих німцями землях, зокрема на території України. Серед іншого, мав збройні сутички з вояками УПА. Цей період описав у кількох книгах, найвідоміша серед них — «Сильні духом». У Радянському Союзі неодноразово перевидавалася. Пізніше його перекинули на боротьбу з литовськими повстанцями — «лісовими братами».

12 Якобинці — політична сила часів Великої французької революції (1789—1799), котра у своїй ідеології спиралася на революційний терор, через що звеличувалася радянськими істориками. Іменами якобинських лідерів називалися вулиці в СРСР.

13 Доброхотов має на увазі телевізійний художній фільм «Береги», знятий 1977 року за мотивами роману Чабуа Аміреджибі «Дата Туташхіа» (російський переклад — 1976 року, український — 1984 року).

14 На вулиці Короленка (нині Володимирській), 33, у Києві розташовувалося КДБ УРСР, нині — СБУ.

15 Популярна в Радянському Союзі естрадна музика. «Амурські хвилі» — російський вальс, написаний 1909 року капельмейстером Східносибірського полку Максом Кюссом, текст для якого 1944 року написав соліст Далекосхідного ансамблю Серафім Попов. «На сопках Маньчжурії» — російський вальс, написаний 1906 року капельмейстером Михайлом Шатровим для підняття духу Мокшанського полку, у 1940-ві роки часто виконувався по радіо в СРСР. «Стомлене сонце» — польське танго, написане 1935 року композитором Єжи Петербурзьким на вірші Зенона Фрідвальда, за рік перекладене російською поетом Йосипом Апьвеком — саме цю версію добре знали радянські люди.

16 У Кримінальному кодексі РРФСР, прийнятому 1927 року, стаття 58 передбачала покарання за держані злочини та контрреволюцію. Містила 18 пунктів. Засудити за цією статтею при бажанні чи потребі можна було без суду і слідства — достатньо було рапорту відповідальної посадової особи.