Мама, донька, бандюган - Кокотюха Андрей Анатольевич - Страница 63

-Не знаю, Віталію, як дякувати, - Людмила нарешті пустила Олега, повернулася до рятівника.

-Про лікарню я не даремно казав. Кістки хоч цілі?

-Переживу. Хіба за здатність до продовження роду хвилююся. Лупили просто по яйцях, гниди, - присутність Оксани Рибалку зовсім не бентежила. - А так нічого, начальство заборонило ламати мені пальці, чіпляти на палю, заганяти голки під нігті.

-Тоді здзвонимося, Людо. Ви тут самі давайте розбирайтеся між собою, присутність адвоката при родинних конфліктах не доречна в нашій країні. Крайнім лишиться, ще морду натовчуть, крайнім зроблять.

Людмила знову цмокнула старого друга та рятівника в щоку, а коли він відійшов, остаточно дала волю почуттям і, ступивши до Оксани, відважила їй хльосткого ляпаса. Голова дівчини аж смикнулася від удару, та вона навіть не писнула, більше того - не відвела очей.

-Людо, прошу тебе - не тут, не біля міліції, бо знову загребуть!

-Ходи зі мною, дрянь така! - це все мало нагадувало звертання люблячої матері до милої донечки. Взявши Оксану за руку, Людмила майже поволочила її за собою, та покірно переставляла ноги, Рибалка замикав невеличку процесію. Щойно вони вийшли з міліцейського двору та завернули, як з протилежного боку вулиці блимнула фарами машина, знайома Рибалці "копійка" підрулила до бровки тротуару, Малий прочинив зсередини двері.

-Карету подано, давайте скоро.

-Ми ж потерпимо додому, Людо? - в запитанні Рибалки вчувалася надія.

-Для чого, тут усі свої! Мене аж розпирає, я не дотерплю!

-Вітьці наші розборки не цікаві. До того ж з Ксенею я хочу переговорити сам на сам. Запитати її дещо про її нову знайому. Сьогодняшню. Вранішню. Вона Аллою назвалася чи придумала собі творчий псевдонім?

-Що за Алла?

-Є одна стара подруга. Навряд чи твоя донька додумалася прийти в міліцію із такою серйозною заявою сама. Я правий, Оксано?

-Ідіть ви всі на хрін! - вигук ознаменувався другим материнським ляпасом, Малий відвернувся, справді відчуваючи себе зайвим. А Рибалка відчув - мама з донькою почнуть убивати одне одного уже в салоні "жигулів", тому ситуація потребувала негайного соломонового рішення.

-Значить, буде так. Вітьок, можу я тобі Люду довірити?

-В смислі?

-Їй треба заспокоїтися. Усе позаду, кохана, їхай додому, Вітя довезе, проводить просто під двері. Ми з Оксаною пройдемося. Бабки не повернули, педерасти, добре хоч мобілу залишили, тільки розрядилася, блін. Машина на стоянці. Позич до завтра грошей, мамо, коли набридне пішки теліпати - тачку зловимо. Буде добре, якщо ти приготуєш щось на вечерю, бо сьогодні такий напружений день був і годували носаками та дубцями. А когось і по щоках ляскали. Не думаю, що такими стравами слід завершити цей деньок. Уф! - миротворчим змістом промови Олег виявився задоволений. - Приймається пропозиція?

-О`кей! Поїхали, Людо?

-А, поїхали! Довго не ходіть, мені теж є що сказати кожному з вас, - Людмила вмостилася на крісло поруч з водієм, відвернулася від доньки. Вперше за шістнадцять років вона була справді люта на свою дитину.

Можна сказати навіть так - ненавиділа її.

-Знаєш, кого ми з тобою зараз мені нагадуємо?

-Ну?

-Кіно про Гошу. "Москва сльозам не вірить". Там донька і мамин коханець так само йдуть вечірньою Москвою і триндять про різні дурниці.

-Ми поки що мовчимо.

Рибалка з Оксаною неквапом рухалися вперед широкою прямою вулицею. Поспішати нікуди не хотілося, Карась навіть не зміг би швидко рухатися: боліло побите тіло, і хоча переломів не відчувалося, нирки точно пошкоджені. В цьому ментам немає рівних, людські нирки - їхній улюблений внутрішній орган. Працювали з ним як на підбор молоденькі хлопчаки, і можна припустити, що тепер майбутнім міліціонерам викладають окремий факультативний курс анатомії, де вони вивчають все про нирки і вчаться точно знаходити із заплющеними очима. Якийсь час ішли мовчки, і Олег міг заприсягатися - думки в них тепер працювали в одному напрямку. Він прокручував у голові сьогоднішній дивний, повний різних недолугостей та маразмів день, Оксана теж не могла згадувати нічого іншого.

-Ну починай, проводь, мов той Гоша, виховну роботу. Можеш налупити по щоках, давай, не бійся, кричати не буду. Або покричу, так легше терпіти біль.

-Не подобається мені твій настрій. Ти чого прибігла? Пожаліла?

-А коли й так? Пожаліла, уявила, як тебе там розпеченим залізом катують.

-Залізом не залізом, палицями гумовими вони навчилися махати, нічого не скажеш. Краще скажи - Алка намовила?

Відповіді не було, вони знову мовчки крокували слизьким асфальтом.

-Ти сердишся? Дуже?

-Гм... Навіть не знаю, що тобі з цього приводу сказати. Це приблизно як Бен Ладен подзвонив би до Буша після вибухів у Нью-Йорку і запитав: "Джордже Джорджовичу, старий, ти на мене дуже гніваєшся?"

-Скажеш таке...

-Інших порівнянь на думку не спадає. Могло бути гірше, скажемо так. На що Алка розраховувала? Мене подробиці вашої розмови, взагалі - новоспеченої дружби не цікавлять у принципі. Чим вона тебе купила? Тільки так, - Олег зупинився, розвернув Оксану обличчям до себе. - Не кажи, що вона тут ні до чого і ти дійшла до ідеї посадити мене за згвалтування власним розумом. Інакше розмови в нас не вийде, вона закінчиться, толком не почавшись, стосунки з`ясовувати будеш удома з мамою.

-Ти покинеш її?

-Кого?

-Маму. Людмилу Петрівну. Адже через мене...

-Дурна, до чого тут ти? В нас дитина буде, а в тебе - братик. Чи сестричка, нехай вже.

Дівчина вивільнилася з його рук, ступила крон назад.

-Неправда.

-Правда, - дежа вю, розмова в "Альбені" повторювалася.

-Так швидко... Коли ж ви встигли?

-А ти коли? На відміну від тебе, мама твоя дурниць робити не збирається.

Вони знову рушили вперед, знову кілька хвилин помовчали.

-Чому ти відразу не сказав?

-Якби встиг, якби Алка не намалювалася, невже б тоді всього цього не сталося? Ти не зазіхнула б на право власної матері кохати?

-У мене теж є таке право.

-Ми ж почали домовлятися. Знаєш, я так думав собі - може добре, що ти встигла цеє... ну, дитини позбавитися... Невідомо як позначилася б на плід ота вся хімія невідомого походження, котрою тебе шпигували там, у підвалі...

-Звичайно, тепер можна говорити, тепер усе сталося вже... Чому все так... мені подобаються такі мужчини, як ти, я це аж тепер зрозуміла.

-Нікуди я не йду, маю надію довго і щасливо жити з твоєю мамою, з тобою, з нашою дитиною. Ти ще зустрінеш когось...

-Я відіб`ю тебе в матері. Все одно відіб`ю. Або з дому втечу.

-Отак! Куди?

-Кудись, не знаю ще. Придумаю.

-Слухай, доросла ж дівчина, від армії косити не треба, життя попереду. І потім, тікати з дому в такий момент - погодься, не по товаристському. Мамі хіба не треба допомагати? Заодно навчишся з немовлятами поводитися, набудеш материнського досвіду. Такий собі курс молодої мами.

-А ти що робитимеш?

-Працюватиму.

-А як тебе вб`ють? Чоловіків часто вбивають, особливо тих, котрі з пістолетами на роботу ходять.

-Поміняю роботу. За мене не переживай, тепер я за вас обох хвилюватися повинен.

-Ти все одно будеш зі мною, - уперто повторила Оксана.

-Це вже навіть не смішно. Ми від теми відійшли: чим тебе Алка спокусила?

Пауза.

-Вона... хто вона тобі?

-Ніхто. Власне, і не була ніким ніколи. Так, гарна лялька, партнерка по ліжку, безвідмовна і безсоромна. Чоловіки люблять таких.

-Завжди?

-Час від часу.

-Значить, моя мама сором`язлива, погана партнерка, негарна і ламається?

Олег зупиився, поклав дівчині руку на плече, а коли вона повернула до нього обличчя, лунко ляснув по щоці, не сильно, але відчутно. Оксана спробувала вирватися, та Рибалка схопив її за руку, підтягнув до себе, дав ще одного ляпаса, після чого дівчина стала на диво смирною, опустила голову.