Мама, донька, бандюган - Кокотюха Андрей Анатольевич - Страница 6

-Я мусив з вами зустрітися, аби попередити про одну досить важливу річ, - Бойчук сьорбнув кави, додав ще цукру, і говорив далі, старанно розмішуючи ложечкою напій: - Справа в тому, що збив вашу доньку не звичайний собі нічний водій.

-Невже народний артист чи депутат парламенту?

-Аби ж так. Олег Рибалка, ви його навряд чи знаєте.

-Справді, ім`я мені ні про що не говорить. До речі, ви в курсі, що моя донька сама кинулася під машину?

-Звичайно. Ми навіть випустили пана Рибалку, хоча по факту злочину могли завести кримінальну справу.

-Злочину? - ні, цю каву пити просто неможливо, у них на роботі автомат кращу варить. Людмила відсунула чашку. - Якого злочину?

-Аби було встановлено, що Олег Рибалка збив вашу доньку навмисне, були б усі підстави порушити кримінальну справу. Навіть більше скажу, - Бойчук знову сьорбнув зі своєї чашки, вдоволено кивнув сам до себе, зробив ще один ковток. - Якби ваша донька потрапила під його колеса ненавмисне, ми б все одно порушили кримінальну справу. Він вів машину у нетверезому стані. Випив за кермом, розумієте?

-Скільки ж він узяв на груди?

-Не має значення. Знаєте, як кажуть на Кавказі? Не так важливо, згриз ти зубочок часнику чи цілу головку - тхне однаково. За кермом пити взагалі не можна, і будь-яка експертиза довела б наявність алкоголю в крові пана Рибалки. Тобто, ми могли його посадити. Якби ваша донька не прийшла до тями і не заявила, що кинулася під машину сама... Були на то, скажемо так, свої причини.

-Давайте скажемо так, - погодилася Людмила. - Давайте.

-Отже, типовий нещасний випадок. Боже збав, вашу доньку, Оксану, здається, ніхто ні в чому не звинувачує. Вона доросла дівчинка, свої родинні проблеми ви вирішите самі... Чоловік у вас є?

-Це має значення для нашої розмови?

-Зовсім ні, - Бойчук одним ковтком допив рештки своєї кави. - Може, ще?

Дев`ята ранку. Дзенькнув дзвіночок, до зали квапливо зайшли двоє чоловіків, з вигляду - службовці середньої руки, коротко про щось перемовилися і голосно замовили в барі два по сто та склянку лимонаду. Махом випивши горілку, по-братньому поділилися соком і так само квапливо пішли. Людмила давно вже не бачила таких сцен. Її колишній чоловік останній рік їхнього спільного життя майже кожен ранок починав з подібного "лікування", хіба горілку тримав спочатку в холодильнику, а коли Людмила почала боротися з ним і виливати алкоголь у раковину, ничкував десь по квартирі. Вона не бачила, як чоловік це робив і вирішила, що вишукувати по кутках пляшки нижче її гідності. Вона просто знала, коли він виходив на кухню "підлікованим". Він був старшим на шість років, на той час йому стукнув тридцятник, він поміняв власну трикімнатну, в якій вони жили, на двокімнатну, різницю вклав у власний бізнес, яким просто марив, а коли цей бізнес накрився після загальної фінансової кризи і чоловік насилу знайшов роботу, де платили значно менше, аніж на тій, яку він залишив, зупинити алкогольне падіння ставало з кожним днем усе важче. Спочатку Людмила ставилася з розумінням, потім почала класти до себе в ліжко малу тоді Оксану, а чоловікові стелити на дивані.

Вона народила в сімнадцять, відразу після школи. Батько її дитини тоді саме відгуляв армію, прийшов увесь із себе козирний десантник, і вона завагітніла саме другого серпня, просто у Гідропарку, на день повітрянодесантних військ. Тоді вона кохала, їй не здавалося - таке було справді. Коханий не відмовився від дитини, бучного весілля не було з різних причин, просто посиділи з батьками, кількома подругами та друзями. Від бабусі він успадкував квартиру в центрі, просто на Тарасівській, у своїх батьків був єдиною дитиною. Чого ще бажати вчорашній школярці? Спочатку жилося весело, дитина та родинні обов’язки не заважали вчитися, освіта давалася на диво легко, економіка для неї ніколи не була складною наукою. Людмила звикла святкувати день десантника, їй навіть подобався сильний красивий чоловік у тільнику на голе тіло та береті, хвацько збитому набакир. Вона не вгледіла моменту, коли все перегоріло, коли почала жити під одним дахом та спати в одному ліжку з чоловіком швидше за звичкою, аніж зберігаючи колишні почуття. Коли він запив остаточно й безповоротно, вони розійшлися. Тихо, мирно, наче так і повинно бути... Хто знає, може й повинно... Квартиру розміняли, і якійсь час вона з донькою тіснилася в однокімнатній. Підвернулася робота, тепер кімнат дві. Колишній чоловік, за відомостями від його батьків, мотнув кудись у Португалію, уже третій у заробітчанах. "Ти повинна була його підтримати". Свекруха й досі бурчить. Гаразд, але ж хтось мусив підтримати і її. Це чомусь мало кого обходило...

-Ви щось згадали?

-Ой, вибачте... Ні, дякую, кави більше не хочу. Так, думаю над вашими словами. Про злочин.

Майор Бойчук вдоволено посміхнувся.

-Отже, мати-одиначка. Розумію, всякі родинні проблеми неповних сімей, важкий вік, усе таке інше... Не хочу приховувати, ми дуже зацікавлені в тому, аби отримати привід для порушення проти цього Рибалки кримінальної справи, - він нахилився ближче до неї через столик. - Його треба посадити, розумієте? Він бандит, самий натуральний бандюган.

-По-перше, - обережно промовила Людмила, яку насторожило блищання ментовських очей, - я зовсім нічого не знаю про людину, яку ви називаєте бандитом. По-друге, до чого тут я і моя донька? Для чого ви мені все це розповідаєте?

-Завжди можна написати заяву. Я ж кажу - ваша донька пережила певний стрес, та ще й проблеми всередині родини, ми щойно на них натякнули... Виправдання буде стовідсотковим, і сьогодні заяву написати ще не пізно. Особливо якщо зробити це негайно. Оксана не хотіла нікого підводити, ясно, комплекс вини - адже вона таки вагітна, не знає, як виправдатися перед мамою, як вона це сприйме, а тут іще треба писати різні заяви. Ну його, того дядька п’яного, хай живе. Логічно?

-Не зовсім...

-Слухайте далі. Ви можете цією заявою його притиснути. Адже він почне у вас її викупати, за гроші, адвокати - а вони в нього є! - на млинець розкатаються, аби клієнта, харю кримінальну, витягнути. Як бачимо, вигода в кращому разі подвійна - допоможете органам притягнути до відповідальності злочинця, який до того ж збив машиною вашу вагітну доньку, сидячі за кермом п’яним в дупель. Це ж моральне задоволення і вам, і нам. Або - пряма вигода для вас, можна скачати з пана Рибалки солідну суму на компенсацію.

Людмила не могла пояснити, чому раптом їй стало незатишно поряд з офіцером карного розшуку, який виконує свій прямий обов`язок і ловить бандитів.

-Ви штовхаєте мене на злочин? Адже це шантаж, пряма фальсифікація фактів. Оксана кинулася під машину сама.

-Це вона каже тепер. Її стан вам пояснив я, мої припущення може підтвердити будь-якій лікар-психіатр навіть з середньою кваліфікацією, ну а світило взагалі напише наукову роботу.

-Навряд чи моя донька погодиться брехати.

-Ніхто й не підбиває її на брехню. Це ж гріх, - у його вустах слово "гріх" прозвучало надто буденно, немов традиційне чоловіче "блякання", - Вона просто помиляється. Не усвідомлює поки що ані себе, ані того, що з нею реально трапилося. Послухайте, - дихання Бойка стало частим, - ми шукаємо приводу, аби взяти Карася за зябра, вже більше року.

-Кого?

-Дражнять його так, Рибалку нашого. Кличка Карась, розумієте? Він постійно викручується, і з вашою допомогою ми можемо захарлати його із зовсім несподіваного боку. Є такий класичний приклад: гангстера Аль Капоне посадили не за всі його криваві злочини, а лише за несплату податків. Одного бандита нам якось вдалося накрити за перевищення швидкості, всього - на всього. Знаєте, який клубок вдалося розмотати? Газети писали, не хрін собачий... Ой, вибачаюсь...

-Нічого страшного. Що ж такого зробив цей ваш Карась? Наче мирна риба...

-Наче... Він колись працював у карному розшуку, так, нічого особливого, звичайний собі опер. Потім набридло йому закон захищати, подався до бандитів. Знаєте, з тих, що банки охороняють тепер.