Мама, донька, бандюган - Кокотюха Андрей Анатольевич - Страница 49

Та раптом щось сталося. Щось явно незаплановане. З-за дверей почувся грюкіт, наче били чимось важким у щось так само важке. Так гатять ногами по дверях, коли хочуть відчинити їх з усього маху. Вовчик смикнувся, рвонув на себе двері, вибіг з бункеру. Водолаз теж відволікся. Хто б там не грюкав, що б там не трапилося, все повернулося тільки на користь полонянці.

Замахнувшись, розуміючи, що можливий лише один удар, тому зібравши для нього усі сили, які були в шістнадцятирічної дівчини, Оксана Сошенко зацідила ребристим руків`ям, знятим з водопроводного крану, просто в пику експериментального хіміка-аматора на прізвисько Водолаз, цілячись в скельця окулярів, розбиваючи їх і відразу відскакуючи в бік - удару хлопець не уникнув, закричав від болю, схопившись однією рукою за закривавлене обличчя, але друга таки хапнула повітря, намагаючись спіймати бунтівну напасницю. Біль попри все взяв своє, він осів на підлогу, крізь пальці закапала кров. Не думаючи, що її чекає попереду, натхненна першою перемогою Оксана кинулася до дверей, вибігла в коридор. Її зупинив глухий різкий звук - ту-ду-ду-дум!, він відразу повторився - ту-ду-ду-дум! тудум! Дівчина чула постріли лише по телевізору, але зрозуміла - десь там попереду таки стріляють. Вона вклякла на місці, та крик: "Су-у-ука-а-а!" за спиною підстьобнув її, ніби удар батога. Стріляють принаймні не в неї. Коли б хотіли вбити її, дверей би не ламали.

Не встигла Оксана зробити й кількох кроків, як назустріч з-за повороту просто на неї ступила чоловіча постать з автоматом у руках. Дуже знайома постать.

Перетнувши алею, Патик та Рибалка наблизилися до кутньої стіни особняка, просто біля сходів, що вели вниз.

-Ходи! - Карась підштовхнув свого поводиря.

-Ага, дурного знайшов! Тепер сам ходи! Я на своїй території вже, так що все. Думаєш, не заволаю зараз? - Патик вперто не рухався з місця.

-Хотів би - давно заволав.

-А я дивися, наскільки в тебе дурі вистачить.

-Ще не до кінця додивився. Пішов, я сказав! - Рибалка штовхнув його в спину дулом автомата досить сильно, ноги Патика мимоволі застрибали вниз по сходах, бо в інакшому випадку здоровань міг запросто загриміти головою донизу. Олег поквапився за ним. Сходи спускалися досить глибоко, метрів на два, і видавалося, що це не кінець. Закінчувалися вони перед міцними броньованими дверима.

-Як далі, американський нінзя? Люблю я вас, суперменів прибацаних!

Удар прикладом по спині впечатав поводиря у двері.

-Приб`ю, коли ще хоч одне криве слово почую!

-Чого досі не прибив?

-Жалів. Відчиняй?

-Придурок ти, кажу ж тобі. Вони зачинені.

-Смикни ручку, мудак! На себе і акуратно!

Повівши плечима, Юрко Патик натиснув на ручку, вона пішла легко, двері на його подив подалися, запах бомбосховища, який війнув зсередини, ніколи ні з чим іншим не сплутаєш.

-Ну, хто з нас придурок? Давай, топай далі! - вкотре підштовхнув поводиря Рибалка. Вони пройшли ще далі по сходах, Олег причинив за собою двері. Середині приміщення нормально освітлювалося, їм довелося спускатися ще на двадцять сходинок углибину, далі спуск повертав праворуч. І сталося те, що повинно було статися.

Рибалка після вибриків Патика по дорозі сюди тримав вуха нашорошеними, тим більше поранена рука могла позбавити полоненого зграбності і можливостей для повноцінного опору. Та все ж він прогавив, Патик навіть пораненим виявився на диво спритним, швидше за все сміливості йому додавав страх перед хазяїном. Ступивши на невеличку площадку між сходами, поводир щось викрикнув, штовхнувся ногами і стрибнув донизу, зникнувши за рогом. Рибалка матюкнувся і кинувся за ним. Вниз вело ще сходинок з двадцять, Патика несло ними, він тримався стіни, скрикував від болю, навіть на якомусь кроці втратив рівновагу, перечепився ногою об сходинку и навалився на двері, котрі були внизу. Рибалка пересмикнув затвор, поспішив за Патиком, той уже гаратав у двері кулаком, ногами, навалився на них здоровим плечем, і напевне хтось почув його зсередини: двері прочинилися, амбал просто ввалився у пройму, коли від Олега його відділяло лише три сходинки. Одним рухом перестрибнувши їх, Рибалка так само скочив у новий коридор, мало не наступивши на ногу Патика, котрий, не зважаючи навіть на прострелене праве плече, рачкував від свого переслідувача. А просто перед Рибалкою постало чудернацьке створіння, схоже швидше на істоту з острова доктора Моро. Можливо, при більш пильному роздивлянні Рибалка змінив би свою думку, адже фантастичний острів лише вигадка письменника Уелса, та істота вже кинулася на нього, загрозливо виставивши вперед руки, і Олег від пояса майже впритул дав по напасникові чергу, потім, для певності - ще одну, зіштовхнув з дороги падаючу постать, переступив через неї, дістав короткою чергою обридлого Патика, теж майже впритул, пройшов до кінця не надто довгого коридора.

І вийшов просто на Оксану.

Чоловік та дівчина дивилися один на одного якусь мить, потім вона обережно ступила крок до рятівника, вочевидь бурхливі прояви радості стримувала стійка неприязнь до материного коханця, та умовності дали пробоїну, емоції хлюпнули назовні, Оксана двома стрибками опинилася поряд з Рибалкою. Олег опустив автомат, дівчина обхопила його руками, правиця ще стискала імпровізовану зброю. Карась легенько попестив волосся на дівочій голові, раптом згадавши щось, рвучко відсторонив Оксану.

-Що з тобою тут робили? - він боявся почути відповідь, дівчина не знала цього, просто відчула неприкритий страх у його голосі.

-Зі мною нормально.

-Кололи?

-Кололи. Не тім, чим ви... Ви дуже вчасно, коротше. Який сьогодні день?

Олег відчув таке полегшення, що тіло на мить охопила слабість, він поточився до стіни, мусив обпертися об неї рукою. Тепер нарешті звернув увагу на крики з-за прочинених дверей, які вели до помешкання полонянки.

-Там що?

-Той, хто колоти збирався.

Рибалка рушив до дверей, став на порозі, окинув оком похмурий сірий бетонний бункер, кушетко, столик, нарешті хлопця, що качався по закривавленій підлозі, стогнучи, вигукуючи щось незрозуміле і тримаючись за обличчя. Олег, лишивши Оксану, підійшов до пораненого, присів, поклав автомат на підлогу, взяв його за руки.

-Так, ану покажемо свою вавку. Ну, ну... Ух ти!

-А-а-а, пусти, падло, а-а-ай!

Водолаз вирвався. Та Рибалка побачив достатньо: удар прийняла права сторона, праве скельце окулярів розбилося, одна, найбільша, скалка гострим кінцем штрикнула просто в око, заплющити очі очкарик, вочевидь, не встиг, окуляри злетіли, а краєчок скельця далі стирчав просто поруч з очним яблуком, витягти скалку пораненому не приходило в голову, і зрозуміло, чому - навіть легенький дотик до неї завдавав жахливого болю. Око заливала кров, друге не ушкоджене, але намертво заплющене, з-під повік текла волога, та ще Водолаз закривав обидва ока руками. Власне, він уже навіть не кричав - скавчав та підвивав, ніби поранений цуцик. Швидко оцінивши ситуацію, Олег вправно повернув хіміка на спину, одну руку швидко притиснув до підлоги коліном, іншу стиснув своєю, і, не даючи собі часу на роздуми, гаркнув: "Не крутися, приб`ю!", примірився, підчепив пальцями скельце, легенько висмикнув його, відкинув набік, не будучи певним, що якісь дрібненькі друзки не лишилися, відпустив пораненого, покрутив головою, шукаючи, чим би заткнути рану. У несесері щось біліло, там справді виявився жмутик вати і невеличкий клаптик марлі. Більш ефективної першої допомоги надати Олег не міг, підвівся, повернувся до Оксани, яка нетерпляче тупцяла на місці.

-Ти його так приголубила?

-Мало йому, козлові! Чого стоїмо тут, гайда звідси скоріш, не можу вже! Постріли почують, прибіжать...

-Ніхто тут нічого не почує, інакше б у цьому сховку людей не тримали. Бомбосховище це, ясно? Ну, не тільки, взагалі - хованка. А з ним що пропонуєш?

-Сука він! Так скільки я вже тут?

-Серйозно не знаєш?