Мама, донька, бандюган - Кокотюха Андрей Анатольевич - Страница 42

-Тихо, тихо, Вітьок, ти чого розійшовся? - розвернувшись на клумбі біля під`їзду до прямого відрізку траси до аеропорту, Рибалка розвернувся і спрямував машину назад на Київ. - Усе в тебе ще буде, не психуй ти так. Скажи краще, до чого тут предмет нашого інтересу, Жигун.

-Твого інтересу.

-Нехай мого, - легко погодився Олег. - Ярмоленко - це той самий, кому Жигун допомагав придбати будинок?

-Цієї всієї ланки я не простежив, але Жигун - постать доволі відома. За оперативною інформацією, заправляє в "Затишку" саме він. Принаймні, дуже часто там буває і всі перед ним "струнко" і з ним вась-вась. Чим він заправляє, чим взагалі займається, напоєні мною вчора опера не відають. Здається мені, коли зробити офіційний запит, щось та отримаємо. Але робити цього не можна...

-Не можна. Підозрілий двоповерховий будинок, у якому запроектовано бомбосховище. Домашня кухня... Вони там картоплю зберігають?

-Сказано ж тобі - відомостей про звичаї "Затишку" нуль цілих, нуль десятих. Про домашню кухню взагалі хтось з чиїхось слів почув, ніхто звідти ані котлетки не покуштував. Ще одна є, гм, невеличка зачіпка. У них там бізнесмен один зник минулої осені. Часто взагалі народ зникає, рідні хіпіж зчиняють, менти на вухах, а зниклий раз - тут як тут, обриганий весь чи в губній помаді. Отже, зник один підприємець. Дві доби ні слуху, ні духу. Коли знайшовся, машину попутну на трасі зупиняв. Ну, підібрали, доставили додому, бухий, все як треба, коли повністю до тями прийшов, покаявся - весь бізнес у карти програв, усе попідписував, тепер все не його, бог честі і таке інше. А в нього на руках виявили свіжі сліди від уколів. І вийшов він з лісу неподалік від "Затишку". Зрозуміло, ніхто нічого не знає, довідки там наводили лише для порядку. Гультіпака, виявляється, взагалі вдома сказав, що по справах до Фастова їде, чи філіал відкривати чи ще якусь лабуду. Той божиться - не при пам`яті був, лихий поплутав, туди-сюди, баранячі яйця... На сліди уколів жодної реакції, навіть обстежень медичних. Через півроку, вигнавши дружину з донькою, він повісився. Розтину теж не робили, хоча дружина твердила: після тієї дурної пригоди з ним щось коїтися почало. З головою, власне. Переконливо?

Рибалка мовчки дивився перед собою на слизьку після чергової відлиги дорогу.

-Це одна така історійка, де "Затишок" хоч якимось боком фігурує. Думаю, покопатися, аби дали, і таке розкопати можна, що мама дорогая!

-Принаймні іншого місця, де можна вичепити Жигуна, поки ніхто не називав, - підбив підсумок Рибалка.

-Далі як?

-Ніяк. Дякую, старенький, ти зробив усе, що міг, тепер висновки буду робити сам. Тобі лізти в це все я просто не раджу. З багатьох міркувань

-Наприклад.

-Обійдемося без прикладів. Ми ж домовилися: це лише моя справа. Біля метро вийдеш чи кудись підвезти спеціально?

Малий промовчав, відвернувся і демонстративно ображався до самого входу в підземку.

Плину часу не відчувалося, довкола стояв суцільний туман. Періодично сіра пелена трохи розходилася, з нього виникали обличчя, чулися голоси, що зливалися в один суцільний звук. Знайомі круглі окуляри на прямому носі... Мавпоподібний вишкірений писок... Ще одне лице, зовсім незнайоме, на якому вирізнялися тонкі губи, вони ворушилися, промовляючи слова, що чулися ніби крізь вату та не затримувалися в пам`яті... Зовсім вже дивний глюк: поділене на дві половинки обличчя, жіноча та чоловіча, інь та янь, одне подібне до мами, друге своїми рисами нагадує Олега... Виринали видіння в довільній послідовності, так само зникали, затягувалися мороком, натомість тіло знову втрачало вагомість і Оксана падала, падала, падала...

Прокидатися було важко, боліла голова, та Водолаз попереджав про побічну дію, на дозу снодійного він не скупився. Як і було домовлено, після першого уколу дівчина кричала, лаялася, намагалася прогнати від себе людину з шприцем, та коли заходив добрий Вовчик, здавалася на милість переможця і знову засинала. Виринала зі сну зовсім розбита, з пересохлим горлом, язик у роті важко ворочався, нормально могла говорити лише спорожнивши зо два кухлі води. На воді не економили, зате годували паршиво, недосоленою чи перевареною картоплею, ріденьким кубиковим бульйоном із жменькою рису, єдина відрада - тричі на день по арі бананів. Оксана ніколи їх особливо не любила, та на фоні рисового відвару, присмаченого "Галліною бланкою" вини виглядали справжнісінькими делікатесами. Чому її годують саме так і чи є в подібному меню прихований зміст, дівчина запитувала у своїх сторожів кілька разів. Страхолюд Вовчик традиційно відмовчався, Серьога-Водолаз пожартував, на його погляд, вдало: "Бо поїдати тебе ніхто не збирається, тому й не відгодовують. Чого зириш? На убій не годують, ге-ге-ге! А тут людей час від часу смажать, делікатесик". Оксана назвала його тоді придурком, хоча й розуміла: за те, що він тепер фактично рятує їй життя, вона мусить йому за великим рахунком руки цілувати.

Кілька разів, під час невеличкої перерв між уколами, коли її випускали до туалету, Оксана ловила себе на думці, що не вірить Водолазові. Цей спец по наркотиках міг легко ошукати нещасну дівчинку, досвід спілкування з наркотою обмежувався однією скуреною на трьох цигаркою в туалеті нічного клубу "Тронікан" під час якогось рейв-паті, після чого Оксана вирішила віддавати перевагу традиційному для слов`ян засобу релаксації - алкоголю, та ще легкому петтінгу, бо в ті часи вони з подругами практикували саме його, безпсередньо про секс тоді ще навіть мови не було, хоча до того йшло, спонукала атмосфера. І, роблячи уколи, Водолаз може переконувати дівчину, що то лише снодійне, насправді ж присадить її на хитру хімію, з якої важко зіскочити. Для чого - теж невідомо. А тримають її тут задля чого? Викуп за мами збивати? Недоумки, мусили ж перевірити, грошей в них не так багато... Е-е, матуся працює в банку, ось де песик, швидше за все, порився... Та вибору в Оксани не було, хіба кричати, дряпатися, копати Водолаза носаками, наперед знаючи, що нічого доброго з цього не буде, саме лиш горе, робитимуть боляче, виставить себе перед ними негідно. Отже, триматися треба, грати за правилами. Бажання затопити комусь у писок металевим краником уже не виникало з тих самих причин: нічого це не дасть, їй шістнадцять років, вона вагітна, вона боїться втратити дитину, і хто знає, може на місячний плід впливають навіть дози снодійного...

Оксаною володів страх. Саме він змушував її існувати в похмурому підвалі під диктовку дивного хлопця на прізвисько Водолаз, виконувати його вказівки, і в часи, коли не лежиш у сірому важкому тумані, поводити себе так, як наркомани-новачки. Ось лише виринати з туману чимдалі важче.

-Торба, торба, що в тобі є, - коротун акуратно постелив багажник брезентом і почав розкладати на цьому імпровізованому прилавку вміст невеличкого сховку.

Коли в мужчини зріст метр шістдесят два навіть у черевиках на високому каблуку і коли людина з такою непоказною статурою напряму причетна до світу криміналу, нічого дивного, що чоловіка охрестять Гуллівером. Відгукувався він і на Гулю, і Рибалка, збираючись до нього, признався сам собі - він забув паспорті дані цього торгівця зброєю.

Власне, Гуля особисто не торгував, він лише знав, де що і за яку ціну можна швидко роздобути, у себе вдома нічого не тримав, та в гаражі зберігав невеличкий арсенальчик з нереалізованої продукції. Не рідко траплялося, замовника вбивали раніше, ніж він озброювався, саджали на невизначений термін або просто відпадала потреба. Ходовий товар Гуля викупав сам і притримував для особливих випадків, продавав перевіреним людям. Карась був саме з таких. Колись ще топчучи землю опером він не міг прищучити Гуллівера, хоча стукачки підтверджували - таки підторговує пукавками, паршивець. Потім, коли статус Рибалки помінявся, виникла необхідність озброїти новоспечену команду, отут уже без послуг Гулі не обійшлося. Тоді він ще зустрів Олега фразою: "Бач, начальнику, базар у нас знову без протоколу, зате більш предметний, скажи?"