Мама, донька, бандюган - Кокотюха Андрей Анатольевич - Страница 39

-Лиши, хай трохи протягне. Тут часом дурієш без свіжого повітря, Рая дбає про моє здоров`я, тому від осені до весни постійно тримає віка та квартирки зачиненими, аби мене не протягнуло. Таке постійно трапляється і я лежу застужена, рая поїть мене різними ліками та настойками, щоб вона мені була здорова. Пийте чай. Це фірмове печиво, мій покійний чоловік дуже любив його, заїдав їм коньяк, - Олег відчув, ще трохи - і він зіпсує все, посварить Малого з цією занудною тітонькою, до манер якої ніколи не звикне. Вітька зовсім не дивувався, взяв чашку, почав сьорбати чай маленькими ковтками. А тьотя Роза перейшла до теми розмови несподівано, без жодного переходу: - Ваш Жигун погана людина. Тому я багато про нього знаю: Давид ніколи не розводився докладно про своїх постійних ділових партнерів, а про різних шлемазлів говорив довго, докладно, ніби пояснював. Чому саме ця людина не гідна його уваги, - свою чашку вона поставила на підвіконня, зняла окуляри, поклала їх туди ж, втрапивши правою дужкою в чашку. - Давид обмежився тим, що допоміг купити будинок на чиєсь ім`я. Серце мені підказує - підставне, на себе покупку Жигун з різних причин оформити не міг. Дод навів довідки про цього, як ви його тут назвали, консультанта. І вирішив не пускати його до себе близько, хоча пан консультант після оборудки кілька разів намагався продовжити партнерство.

-Його щось налякало?

-Давид ніколи не соромився боятися. Боягузом не був, аби ви знали, просто боявся пошитися в дурні через те, що з дурнями повівся. Ви прийшли до мене говорити про страхи мого покійного чоловіка? - гості вирішили за краще промовчати, тож тьотя Роза повела далі: - Пряму причетність цього вашого Жигуна до кількох серйозних вбивств може довести хіба міліція, та вона цього не захоче, бо від важливих справ відволікає різна шантрапа, котра грабує квартири самотніх пенсіонерів. Хіба не так, Вікторе?

-Так точно, тьот Розо.

-Отже, з мого покійного Давида досить було чуток про безчинства, до яких доклав руку пан Жигун. Сам завжди лишається в тіні, у нього немає навіть київської прописки. Займався він так само чимось на зразок викрадень, тому в мене є всі підстави вважати його бандюгою вищої проби, нехай він не виходить з кистенем на велику дорогу, а влаштовує в такий спосіб власні бізнесові справи. Давид якось обмовився, що цей Жигун великий спеціаліст з легалізації власного і чужого чорного капіталу. Ми говоримо про ту саму людину, молоді люди?

-Думаю, так, - погодився Карась. Його дивувало, що він сам вперше чує це прізвище, хоча не дивно: Карась за великим рахунком - риба районного, базарного масштабу, вже давно не цікавиться глобальним криміналом, тим більше всією гидотою, котра відбувається за межами підпорядкованої йому території. Треба буде потім навести більш детальні довідки...

-Тоді слухайте сюди. Гарний знайомий покійного Давида і так само мій добрий знайомий років шість або сім тому отримав великий головний біль. Його єдиного сина засадили до Лукьянівської тюрми, звинувачення було цілком справедливе, хлопчик просто зв`язався не з тими людьми, та хоч не маленький і знав, на що йшов, все одно дитина єдина і улюблена. Справу можна було залагодити. Складений нещасним батьком кошторис робив поважного чоловіка банкротом, зате платника запевнили: в разі якщо його освоїти, дати всім, кому треба і не боятися переплатити, синок вийде на підписку, потім і це залагодиться, тоді його терміново треба буде відсилати подалі з міста, нехай там продовжує навчання, для чого теж потрібна певна сума. Отже, він вирішив продати свій будинок у Пущі-Водиці.

-Той самий, на який знайшовся покупець - Жигун?

-Ти чому перебиваєш мене, Вітю? Коли ти все знаєш, для чого я тут напружуюся й розпинаюся перед вами, а не плету Раї пуловер? - не бурчати тьотя Роза, очевидно, просто не могла. - Правда, той самий будинок. Двоповерховий красень, збудований через рік після того, як грохнув Чорнобиль. З Київської області виїздили масово, тоді не так торгували землею, як тепер, але наш приятель спромігся смачно прокрутитися і отримав місце під забудову у мальовничому місці. Що там тепер, я не знаю. Зате у цього будинку є особлива прикмета. Я не даремно згадала тут Чорнобиль, молоді люди. Наш приятель збудував там собі бомбосховище. Справжнє, не випадок повторного вибуху, просто екологічних негараздів, не виключав і ядерної війни.

-Ви серйозно?

-Вітю, стара Роза завжди говорить серйозно, в неї нема почуття гумору, вона не сміється навіть з єврейських анекдотів, бо для чого сміятися, коли там багато правди, і ця правда мене коли не ображає, то принаймні зачіпає. Будинок, самі розумієте, тягнув на більш солідну суму, аніж двадцять вісім тисяч доларів.

-Два поверхи в Пущі з бомбосховищем? - Олегові слабо в таке вірилося.

-Не забувайте, продавець опинився у дуже скрутній задниці. Можливо, він правив більшу суму. Про подробиці торгів не розводився, навіть тепер розумію, - жінка клацнула пальцями. - О, розумію! Свідомо уникав! Бо торгувався з ним безпосередньо Жигун, покійний чоловік лише звів їх. Виходів на людей, які швидко здатні заплатити живі гроші, наш приятель не мав, тому вудочку закинув Давид, Жигун озвався сам, на зустріч вони поїхали разом, цей Жигун ще стелився перед Додом, натякав, як багато чув про його славне минуле. Гм, гм, гм...Ось, власне, все, - господиня театрально розвела руками.

Карась подякував, відставив чашку, підвівся. Дивлячись на нього, підвівся і Вітька Малий.

-Раю, Раю, подивись на цих двох невихованих молодих людей! - Олегові здалося, можливості в гучності голосу тьоті Рози ще не всі вичерпані.

Рай зазирнула до кімнати, запитально подивилася на тітку, раптом повела носом, насупилася.

-Для чого ви давали їй цигарки? - звинувачення стосувалося друга родини.

-Він не давав, Раю, почав курити сам, та я заборонила! - поспішно втрутилася тьотя Роза. - Він взагалі паршивець, як усі чоловіки усіх часів і народів. Вони обидва, уявляєш, обидва отримали своє і тепер хочуть йти геть?

-Можна поцілувати вас на прощання, тьоть Розо? - Малий спробував урятувати становище, хоча гнів господині був швидше показним, вона в такий спосіб розважалася і рятувалася від нудьги, на яку приречені самотні старі інваліди.

-Ми дозволимо йому це зробити, Раю? Щоб ти в мене була здорова, дивись: просять дозволу не в тебе, а в мене. Тебе або не цілують, або не питають твоєї згоди. Тільки в щоку, Вікторе, в щоку.

Капітан міліції Віктор Малий підійшов до господині, нахилився і під Раїні оплески голосно чмокнув її у зморшкувату щоку. Тьотя Роза накрила поціловане місце долонею.

-Я допомогла вам? Зробила щось приємне і корисне?

-Само собою, - кинув Вітька.

-Твій друг Олег дивиться на мене вороже. Стара жінка замучила вас?

-Мені важливіше врятувати іншу людину. Пробачте мій егоїзм, можливо я чимось образив...

-Це святий егоїзм. Раю, не дай Боже тобі вскочити десь у халепу, але якщо вже вскочиш, то нехай тебе виручає ось такий мужчина.

Ранок середи почався для Савицького пізно, з жахливого похмілля. Він навіть не годен був ворочати язиком, тому знайшов у барі почату пляшку чогось спиртного, зробив вагомий ковток, присів на край ліжка і заплющив очі. Допомогло: незабаром здатність говорити до нього повернулася, спромігся нарешті подзвонити в офіс і сказати, що захворів. Він, з рештою, не мусив доповідати підлеглим, як усякий начальник, та краще зробити все самому, аніж почнуть видзвонювати. На сьогодні призначено кілька важливих зустрічей, до п`ятниці все одно голова буде забита іншими думками, а важливі справи в цій державі в більшості випадків завжди можна перенести на завтра, на післязавтра, на наступний тиждень. Тому з почуттям виконаного обов`язку Денис Савицький вимкнув телефон, знову ковтнув з пляшки, озирнувся на Аллу.

Коханка спала або вдавала, що спить. Утім, яка йому різниця. Сьогодні вдень йому потрібна поруч близька людина, яка його розуміє. Дружина - пішла вона на хрін, з нею Савицький давно не рахувався, її думка взагалі майже ніколи його не цікавила. Алла знає, тільки Алла, як треба втішати чоловіків... До біса чоловіків - вона мусить втішати його.