Мама, донька, бандюган - Кокотюха Андрей Анатольевич - Страница 37

Водолаз міг узагалі не зачиняти їх. У туалеті Оксана не помітила жодного віконця, попереду, там, де сходи, чатує "добрий" Вовчик, вона уявила себе в його здоровенних вузлуватих ручиськах, вся пересмикнулася, та навіть якби наважилася

на відчайдушну спробу втечі - не змогла б тепер зробити навіть кроку. Страх приморозив дівчину до медичної кушетки, поглинув повністю, не відпускав. Працював лише мозок, і то в одному напрямку - вона не хоче стати наркоманкою,

вона хоче народити нормальну здорову дитину, навіть конячі дози снодійного вплинуть на плід, про це вона теж встигла прочитати в енциклопедії. Ще трохи, і вона дійшла до несподіваного висновку: її обіцяють відпустити, та для чого тоді їй життя, коли на волю вийде інвалідом, чи не краще забути про все, махнути напролом, хоча б разок притопити Серьожу-Водолаза по окулярах, а "доброго" Вовчика - по потворній пиці. Балакати не годен, то закричить - це точно. І хай потім роблять з нею, що хочуть, придурки табірні. Заодно матусенька поплаче: бач, скучила без мужика, забула про дитину зовсім, в сама ж без восьми місяців як бабуся, ото хай і живе із своїм бандитом... Може, когось закохати в себе і не захотіти піти звідси? Залишитися тут, приборкати "доброго" Вовчика, подружитися з очкариком і його загадковим хазяїном, а мамі листа написати. Не подзвонити - саме написати: "Добраніч, мамочко й дядечко Олежко. Приємних снів."

Відчувши себе від таких думок зовсім малесенькою, нещасною, беззахисною та нікому, крім садиста Вовчика, не потрібною, Оксана завалилася на бік, сльози тоненькими струмочками побігли з очей. Вона навіть не відреагувала на повернення Водолаза з невеличким шкіряним несесером у руці. Розгорнувши його на столі, він приготував шприца, почав дзенькотіти якимись скляночками. Водолаз нічого не питав, Оксана теж мовчала і дозволила зробити собі укол.

За півгодини все довкола неї поглинув густий морок.

Замість голови в гостя був здоровенний букет свіжісіньких червоних троянд. Дівчина, яка відчинила двері, насилу стримала сміх. Не чекаючи дозволу зайти, гість ступив через поріг, за ним посунув ще один чоловік. Його чорнява коротко стрижена худенька дівчина не знала, а хто ховався за букетом, могла здогадатися.

-Роза Борисівна вдома? - почулося з-за троянд.

-Ви ж знаєте, куди вона піде.

-Масаж, солярій, тренажерний зал, - гість відсторонив букет від обличчя, підморгнув дівчинці. - Здрастуйте, Раєчко, з усіма вас минулими святами, краще запізно, аніж ніколи. Вибачте, ми тут з другом і без попередження.

-Знімайте взуття. Бо квартиру я щойно пропилесосила, - попередила Рая і зачинила за гостями двері. Спочатку - на верхній замок, потім - на нижній, нарешті взяла двері на ланцюжок, пояснила приятелеві гостя. - Наша міліція нас не береже.

-Це хто там прийшов, Раєчко, дитинко? - почувся з кімнати сильний голос, мало схожий на жіночий.

-До вас, тьоть Розо, молоді люди!

-І що це таке, я вас усіх питаюся? В домі живе молода незаміжня дівчина з двома вищими освітами, яка англійську мову та ідиш знає краще за прийняту державну, а молоді люди ходять до старого інваліда! - гласили з кімнати, поки гості дисципліновано знімали взуття. - Раєчко, ти на мене не ображайся, щоб ти мені була здорова, хай і ти у свої шістдесят сім так само хвилювала і збуджувала чоловіків, як твоя стара хвора товста тітка!

Короткий монолог господиня промовила з швидкість професійного радійного ді-джея, і поки вона не закінчила, гість і його друг не насмілювалися проходити до зали. Коли вона нарешті завершила промову, чоловіки, ступаючи по витертим, колись дуже дорогим і чистеньким килимам, пішли на голос. Меблі тут теж були не новими, але прибулі відзначили: нехай канапу, стільці, шафу та тумбочку купували приблизно чверть століття тому, все це були дуже якісні меблі, з натурального дерева і на вигляд дуже важкі. Господиня сиділа з плетивом біля вікна у інвалідному візку, закутана у старенький, але теж у свій час шалено дорогий махровий домашній халат. Вона дійсно виявилася досить грубою дамою, але дещо надмірна повнота лише додавала ретро-жінці неповторного шарму, який просто не піддавався словесному описові.

-О, до мене прийшов офіцер міліції на прізвище Малий, привів свого друга і приніс мені троянди. Дорогий букет, такий, як я люблю, - нахиливши голову, тьотя Роза подивилася на гостей поверх окулярів. - Де ти знайшов чайні троянди? Ти береш ними хабарі, а квіткарі дають і думають - аби був здоровий цей молодий чоловік, якщо йому потрібні квіти, а не гроші, за які він купить кілька пляшок горілки собі, колготки дружині і брутальне кошеня дитині, аби зробити їй приємне і вона не питала, чому мама з татом так часто сваряться ночами і що означає обурена мамина фраза: "Зате в тебе є пістолет".

Замість відповіді Вітька Малий став перед буркотливою басистою господинею на одне коліно, простягнув їй букет і з усією елегантністю, на яку був здатен, поцілував на диво пещену, без жодних слідів зморшок, руку.

-Ти правильно лічив? - тьотя Роза підозріливо подивилася на квіти. - Тут непарна кількість? Чи ти думав, що знайдеш у цій кімнаті мою могилу?

-Ви переживете нас усіх, тьоть Розо.

-Не кривляйся і не будь тут лисицею, бо я не ворона і шматочка сиру Бог мені вже давно не посилає. Його приносить з магазину моя Раєчка. За це я вив`яжу їй пуловер. Такого вона не купить на жодному з ваших базарів. Ти молода людина, Малий, дружина в тебе також не мого віку. Скажи мені таке: чому отам, - вона тицьнула спицею у бік телевізора, єдиного сучасного предмету серед усього ретро, - рекламують прокладки з крильцями, шампуні від лупи та чай, і ніде не кричать: купуйте наші штани, купуйте сорочки, купуйте кінець кінцем пуловери! Ти мені зараз заперечиш - бо люди знають, що треба носити штани та спідниці. Добре, знають, а хіба вони не знають, що треба пити чай, не кажучи вже про жінок, які без телевізора чудово знають про власну гігієну. Тих, хто не знає, телевізор не просвітить. Отак, тому я одягну Раєчку у фірмовий пуловер без всякої телереклами. А переживу я вас усіх тільки в тому разі, якщо ти, - тепер спицю націлили в груди Малого, - лишишся таким самим дурнем і далі будеш пхатися, куди не слід. Для чого ти запитав, чи я вдома? Ти думаєш, мені потрібна твоя ввічливість? Думаєш, я на оцій калясці поїхала в Житомир до дяді Яші? Зайшов ти не по дорозі в баню, невинних очиць терпіти не можу ще з тих часів, коли мій покійний чоловік повертався додому під ранок, від нього смерділо дорогими парфумами і він доводив - затримався на виробничий нараді. Раїсо!

Дівчина зайшла до кімнати з вазою в руці.

-Ні, візьми іншу, ця схожа на великий нічний горщик. Це Рая, донька моєї племінниці з Житомира. Вона працює тут у центрі перекладів, у Житомирі за знання мов менше платять. Живе у мене, я сиджу отут і плету пуловер.

-Ми ж знайомі.

-Не з тобою, дурнику, я її знайомлю, а з твоїм другом. Він з вигляду справляє враження серйозного та надійного мужчини, і навряд чи одружений. Серйозних та надійних жінки тепер не надто цінують. Раєчко, ми будемо пити чай. Хоча, знаючи міліцейську безцеремонність, ви могли б припхатися просто на сніданок. Я б нагодувала вас рисовою кашею з відварною курятиною. Не стійте, молоді люди. Вікторе, як називати твого друга?

-Олег, - коротко назвався Рибалка, підсунув стілець ближче до балакучої господині. Від її басистих тирад починала боліти голова, вислуховувати їх Карась тепер був зовсім не налаштований, але Малий переконав його: оцей персонаж у візку - поки що єдина можливість дістати потрібну інформацію і при цьому не засвітитися ніде.

-Як ваше здоров`я? - Вітька надалі тримався підкреслено ввічливо.

-Чи ти мені тут лікар, аби питати про здоров`я? Сам ось ляпнув - вас переживу! Дєточка. Мені троянди за просто так не приносив навіть покійний чоловік. Каблучки з діамантами мене не збуджували, він, хитрун, це швидко розгадав, зате букетами спокушував постійно. Коли заходив до спальні і кидав троянди на ліжко, міг робити зі мною все, що хотів. Здоров`я в мене, Вікторе Малий, погане. Кілька останніх місяців погано сплю, дуже переживаю через це, бо Раєчці теж треба висипатися, через мене в неї постійно темно під очима, тому немає кавалерів. Ти знав про це, і все одно приніс старій жінці квіти. Отже, справа дуже важлива, - тьотя Роза відклала плетиво на підвіконня. - Я готова тебе слухати.