Мама, донька, бандюган - Кокотюха Андрей Анатольевич - Страница 28

Каталися вони не довго, з півгодинки, потім Олег привіз Людилу до себе додому, мовчки завів до кімнати, і тут вони майже в унісон прошепотіли одне одному напівголосно: "Не треба нічого казати!" Зі сторони це виглядало дуже смішно, вони зареготали, так, регочучи, завалилися на ліжко, а потім... допомагаючи одне одному, наслідуючи типові подібні сцени в кіно, роздягнулися, Людмила заплуталася в панчохах, Олегові не піддалася шкарпетка на лівій нозі, рухався він ще не надто зграбно - рана була досить свіжою, та Людмила навіть охоплена пристрастю пам`ятала це, не дозволила собі зголодніло, спрагло накинутися на чоловіка, була покірною, боячись надто різким рухом зробити йому боляче, а вже потім, коли все скінчилося, засвітила світло і, зовсім не відчуваючи ані страху, ані огиди легенько торкалася губами потворного шраму зі слідами зеленки, лікар звелів мазати, так краще гоїться. Можливо, саме незручності, що їх завдавала рана, Олег теж стримувався. Останні роки в нього нікого, окрім повій, явних та прихованих, не було, тому й поводився відповідно. Тепер він боявся відштовхнути, перелякати першу за весь цей час нормальну жінку, хоча й не вважав професійних проституток ненормальними. Різниця між ним в головному. Всілякі лагідні слова повія промовляє скоромовкою, немов записаний на магнітофон голос, котрий оголошує зупинки в метро, промовляє для всіх, незалежно від віку та соціального статусу, навіть за більші гроші видасть стандартний набір фраз та вправ, лиш видавати його буде довше. Нормальна жінка сторонній людині не шепотітиме на вухо лагідні непристойності та повторювати брутально-пестливі фрази, навіть цілі звороти, не гладитиме так ніжно, віддано, довго, щиро...

Додому до Сошенків вони повернулися пізнім ранком. Оксана зустріла їх поглядом з-під лоба. Те, що діти ревнують батьків до їхніх коханих, теж нормально, теж має багато пояснень за всіма законами логіки. Людмила та Олег у перший день нового року якось мало звертали увагу на дівчинку, лише демонстрували дорослу ввічливість - надто були захоплені собою, своїми новими почуттями. Потім Рибалка поїхав, лишатися не наважився, Людмила, пересиливши себе, не наполягала. Коли зачинилися двері, чекала на розмову з донькою. Не сталося нічого. Оксана старанно допомогла прибрати зі столу, поводилася підкреслено чемно, коли навели порядок - знову крісло й телевізор. Людмила надто втомилася аби аналізувати ситуацію, робити висновки, вживати заходів. Вона просто лягла спати.

А потім настало Різдво, виник симпатичний цегляний будиночок в сосновому лісі, природа подарувала сухий сніг та легкий морозець.

-Знаєш, мені здається, Оксана мене ненавидить.

-Мене так само. Після всього, ну, розумієш, вона взагалі дуже змінилася. Мало кого любить, хоч мені, як матері, прикро і боляче це визнавати.

Дівчина блукала крізь сосон. Олег і Людмила тупцяли на подвір`ї, намагаючись розпалити мангал. Пісних страв поїли, тож можна повертатися до м`яса. Хоча обидва й не дотримувалися класичних православних традицій, пісні страви на святий вечір належали до категорії "так треба". Зустріти морозяний день біля вогнища, тримаючи в руці шампур із запашним шашликом - що може бути краще!

-Може, ну його? Там камін є, не попаде, - Людмила починала мерзнути.

-Ні, справа принципу.

-Дурні твої принципи!

-Чоловічі мої принципи!

-Тому й дурні. Холод-дно!

-А ти грійся! Оп-па! - облишивши мангал, Рибалка, мов хлопчисько, побіг у бік лісу, підстрибуючи та вигукуючи щось нечленороздільне на ходу. Нахилившись, загріб голою рукою снігу, зліпив міцний сніжок, пожбурив у Людмилу, та з криком нагнулася - снігове ядро летіло досить влучно, пройшло майже поряд. Коли Рибалка метнув у неї другого, а потім - третього сніжка, жінка запалилася, теж почала ліпити сніжки, щоправда, не наважуючись знімати рукавичок. Кидки її не були такими влучними, та гра вже захопила з головою. Пригинаючись, рухаючись якось боком, Людмила наближалася до Олега, просто кидаючи снігові грудочки в його бік. Оксана вийшла просто на них, коли гра в сніжки не на жарт розійшлася, байдуже посунула повз божевільних дорослих у бік будинку.

-Ксюхо, давай з нами! - чергова зліплена Рибалкою біла тверденька кулька полетіла в дівчину, влучила в плече, не сильно, Людмила голосно зареготала, заохочуючи доньку криками: "Давай, давай!" Оксана зупинилася, уважно подивилася на Рибалку. Другий сніжок, кинутий не сильно, швидше за інерцією, влучив їй у груди. Спокійно роззирнувшись, дівчина нахилилася, витягла з-під доволі витоптаного снігу невеличку, але замашну палицю, і несподівано, з місця, немов кобра в атаку, кинулася на Олега, замахнувшись своєю зброєю.

Рибалка такого не чекав, тому ухилився механічно, палиця цілила в око. Наблизившись майже впритул, Оксана лупонула Рибалку палицею по плечах, по голові, збиваючи плетену шапочку, знову по плечах, у небезпечній близькості від рани. Людмила, відразу просікши, що жарти скінчилися, втрутилася, перехопила доньчину руку з палицею, висмикнула "зброю", не вагаючись, ляснула Оксану по щоці. Тепер вже на допомогу прийшов Олег, згріб Людмилу в оберемок. Та не пручалася, просто дивилася на доньку сповненим люті, котра зовсім не личить матерям, поглядом.

-Дрянь, дрянь! - вигукувала жінка, та Оксана ніяк не зреагувала. Просто повернулася і за кілька хвилин зникла за дверима будинку. Аж тоді Олег відпустив Людмилу.

-Все, заспокойся... Тихо, тихо, все...

-Нічого собі - "заспокойся"! Що вона, дрянь така, собі дозволяє?

-Нормально, - Рибалка повернув Людмилу до себе обличчям, повторив: - Нормально. Якщо в нас серйозно, то десь до такого я й готував себе.

-Тобто - "якщо серйозно"? Ти що маєш на увазі?

-Не з`ясоване твоє ставлення до мене, твої подальші плани, наміри, взагалі...

-Значить, твої плани та наміри отак, з доброго дива, серйозні?

-Чого це "з доброго дива"? Я дорослий серйозний хлопчик.

-Ти дорослий серйозний бандит.

-О, нате вам! Усього - навсього охороняю великий базар...

-А я працюю в банку. Олег, я теж хочу серйозних стосунків...

-Просто тут, на снігу та морозі?

-Не смійся. У тебе надто небезпечна робота. Коли забув, згадай, чому в ліжку обережно повертаєшся.

-Людо, це все пішло з минулим роком. Неприємності з Оксаною, мої проблеми. Ти пропонуєш мені повертатися в міліцію або стояти при вході у ваш банк?

Людмила не знала, що на це відповісти, тому просто знизала плечима.

-Справді, думати треба багато. Поки що я кохаю бандита, - вона легко поцілувала Олега в губи. - І в доньки, мабуть, скоро минеться. Я спробую пояснити їй коли не все, то хоча б дещо.

-Не треба...

-Тебе забули запитати... Слухай, ходімо всередину. Ну їх, ті шашлики. На сковорідці посмажимо.

Оксана, у теплому светрі до колін, згорнулася калачиком на дивані і традиційно клацала кнопками на дистанційному пульті, перемикаючи телевізійні канали. В бізнесмена їх було аж п`ятдесят два.

-Ти виглядаєш, як цілком та повністю сексуально вдовольнена людина.

-Так і є, - Савицький обмежився цією удавано скромною відповіддю, та не стримався, уточнив: - Невже так видно?

-За кілометр. Наче пожежу на нафтоперегонному заводі. Така гарна лялька?

-Не те слово.

-Може, продаси чи поміняємося? - Сергій Сергійович хитро примружився.

Погляд Даниса Савицького відразу став важким. Відклавши ножа та виделку, він випростав спину, розпрямив плечі, м`язи напружилися. У вуличних бійках директор "Універсуму" не бував десь чверть століття, та на брак фізичної сили не скаржився. Раз два рази на тиждень ось уже три роки з рекомендації Рибалки та під його постійним ненав`язливим контролем ходив у спортзал до персонального тренера, протеже того ж таки Карася, і по півтори, а коли й дві години підтримував спортивну форму. До загального комплексу вправ входили ази самооборони, кілька простеньких прийомів самбо, нічого особливого. Навіть попри відсутність режиму дня як такого Савицький відчував себе здатним добряче зацідити в пику кожному, хто образить його чи не так подивиться. Хоча в принципі людиною був урівноваженою. З Сергієм Жигуном вони були практично однолітками, сам Жигун виглядав не далеко слабким мужиком, мірятися силами у їхньому віці - занадто, але в морду він точно заслужив. Подібні настрої стосовно ділового партнера, з яким ще робити та робити справи, Савицькому не подобалися. Так само як з кожним разом усе менше й менше подобався сам партнер. Часи мінялися, бандитських замашок слід потроху позбавлятися.