Я, Паштєт і Армія - Скрябин Кузьма - Страница 17

ББ в цей момент пробігав у першу палату для огляду, і зробив вигляд, що не чув про Вітю. Він ставився до Колокольчіка, як до старого піаніно, яке шкода викинути, хоч і грає воно, як баян. Але десь у глибині душі ББ розумів, що Віктор у вільний від роботи час своїм уральським хоботом псує весь його напрацьований за довгі роки контингент. Тому єдине, що міг зробити бос, — це обмежити Колокольчіку вільний час.

Натомість, Спіца почула інформацію аж за дуже добре, покрилася плямами, ніби до неї раптом вчепилася екзема, і, затинаючись, перейшла на дуже високі колоратурні нотки в голосі:

— Так, как, как так ік, как, ік так, што, ік кто? Срочно ка, ік мнє…

Нєфьодов ніколи не вчився логіці у Сорбонні, але його маленький мозок мав особливість давати ногам команду «змиватися», коли хтось збоку кричить і гикає. Тож він, стукаючи задниками тапочок по асфальту, погнав за Вітьою.

Старша медсестра Ніна Нікіфоровна також заковиляла у відділення. Вона завжди запізнювалася на роботу чітко на 45 хвилин, але ББ в душі сподівався, що колись вона таки запізниться назавжди. Вона окинула всіх своїм фірмовим поглядом, не то недовірливим, не то доброзичливим, від якого хотілося не то обійняти її, не то дати їй табуреткою по голові. Нікіфоровна сунулася по коридору боком, ніби старий западлянський скунс, водночас спостерігаючи за ББ, який оглядав в палаті офіцера. Під ноги вона теж не дивилася, тож цілком логічно зайшла в шафу з ліками та вивернула всі таблетки на підлогу.

— Уть-іть, — закректала Нікіфоровна, зловила за вухо Роушана (таджика, який нон-стоп третій місяць підряд співав пісню «ай ем зе діско таньчор») і копняком запросила його до ліквідації аварії. Роушан співав свою пісню, не розкриваючи рота, і це було подібно на гудіння людини, яка жує шкарпетку, і паралельно пробує вести телепрограму. Він продовжив її співати, стоячи на колінах і збираючи колеса, і, повірте, показав себе відмінним селекціонером, бо після обшуку його піжами ми витрясли дві пачки препаратів групи «а». За бажанням цього запасу вистачило б на тиждень виключити весь почесний кремльовський караул або підняти на ноги Вождя мірового Пролетаріата.

Я частенько ініціював ревізію кишень наших братів з Азіії. Не то, щоб мені було шкода, що вони проведуть якийсь час на березі Дуже Тихого океана, я просто відповідав за кожну таблетку, а всі вони були на обліку. Дав, наприклад, Гавріличу в пасть пігулку — записав у журнал. А за пропажу двох пачок такої потужної дурі Андрія Вікторовича могли відправити у менш романтичні місця, ніж я тут описую.

Дуже часто ввечері, слухаючи на Боріному бобінному магнітофоні зразка 1971 року плівки, які мені записувала з польського радіо та надсилала мама, я здригався від стуку в вікно. А відкривши його, прирікав себе на годинну мурчалку з численними наркоманами, що населяли наш госпіталь і просили виділити їм в якості компенсації за важкий трудодень хоч якийсь засіб для стирання пам’яті. Жодного разу я не піддався на провокацію і зовсім не тому, що був твердим, як Брюс Вілліс. Я просто розумів, що лафа відразу ж закінчиться.

Паштєт, у свою чергу, займався улюбленою справою у всіх на виду, абсолютно законним способом — нікому й ніколи радянська влада не забороняла їсти гриби.

Тінь Паштєта вплила у неврологію разом з його тілом, тільки не ясно, що було похідним — тінь від тіла чи тіло від тіні. Він проплив крізь закриті двері, потім пронизав наскрізь, як у кіно «привид» Роушана і таблетки, заплив у палату і ліг просто на Рому Мордуховича. Той якраз своїм відкритим ротом вганяв у ступор Нікіфоровну, яка припленталася робити уколи. Рома, слава Богу, спав, і Паштєт залишився живим. Мало того, він закрив рот Мордуховича, Нікіфоровна віддуплилася та бочком вийшла із палати.

— Уть-йопть, — крякнула вона й старечим фальцетом почала скликати всіх на уколи. Неврологія ненавиділа робити уколи в Нікіфоровни. На то було дві причини: 1). Вона плутала людей і коней. 2). Вона плутала прізвища, а заодно і призначення лікаря. Найбільше проблем викликали в неї прізвища братів «косоглазових».

— Сухманов, Суканов, чьорт нєрускій, Сучкамаров, — пробувала вона видобути із себе правильний варіант, набираючи в гігантський шприц з гігантської ампули якусь бадягу.

Прізвище нещасного насправді було Уксуманов, він весь побілілий стояв у коридорі в очікуванні екзекуції. Одного разу Нікіфоровна впарила йому укол через штани, бо він знімав їх надто повільно, чим здобула собі імідж серйозного фехтувальника. Тепер Уксуманов боявся, що не встигне розвернутися до неї вуликом і сходу дістане рапірою в живіт або груди.

— Уксусанов, нєрускій чьорт, — долітали фальцетні обрізки вокала з ін’єкційної, — захаді, ну што ти будєш дєлать, оглох што лі, — розмахуючи шприцом, як шпагою кричала Ніна.

Уксус зайшов всередину. Свідки спочатку почули, як рветься жива тканина від проникнення п’ятисантиметрової голки, а секундою пізніше — удар у боксерський гонг. Це голова Уксуманова при падінні тіла в обморок шмальнула по металевій кушетці і звук розлетівся берегами Волги-ріки, розганяючи птахів із насиджених місць. Нікіфоровна в медицині була давно, ще з часів скасування кріпосного права, тому не розгубилась і моментально вдалася до ліквідації анафілактичного шоку. Вона переступила через тіло, стала хворому на руку, відкрила шафку з невідкладною допомогою, вийняла бутиль з нашатирем, розбовтала його, ніби збиралася випити, намочила ватку та розлила пару літрів на піжаму Уксусу. Нікіфоровна не приховувала своєї ненависті до братніх народів радянської Азії, тому, рятуючи його, приговорювала не зовсім стандартні напутні слова:

— Здох нє здох, чьорт полосатий, вставай давай, Сукараков, нєрускоє плємя…

Весь цей час вона змазувала аміаковим розчином йому губи та ніс, від чого вони спухали, як після укусу тарантула. Не то, щоб Нікіфоровна не знала, що нашатирем треба просто поводити біля носа — просто вона працювала так завзято, що амплітуда її рук була набагато ширшою, ніж та, яку контролював мозок. Через п’ять хвилин Уксуманова виштовхнули в коридор опухлого та блідого від страху, а також з гульою на голові, яка формою нагадувала задній поворотник в Ікаруса. А ще через п’ять хвилин він уже стояв перед Спіцою, захмелілою від кількості нашатирю на квадратний сантиметр, і на суміші курду та узбецького просив її виписати його назад у частину.

Паштєт доспав на Роминій голові 20 критичних хвилин, ніби побитий у вуличних боях горобець на складі кінського волосу. Його лице повністю занурилось у рослинність на грудях Роми, розміром з Асканію-Нову і з таким самим населенням. Потім Паштєт тихо сповз на підлогу, пискнув своє ранкове «мяу» та, не скидаючи халат, який волочився ззаду, як задрочена фата принцеси, поплівся до туалету вкінці коридору — чи то митися, чи то не митися. Він любив годину роздивлятися нові утворення на своєму обличчі. Наприклад, нереально довгий волосок у носі або біленький, соковитий чирячок на губі. Зуби він чистив виключно пальцем, на який намотував рушник.

Але на даний момент він стояв перед дзеркалом і пробував вирвати з вуха кущ, який виник за останню добу. Його відображення спотворювало реальність, і він постійно промахувався, хапаючи пальцями пустоту. Ззаду за ним, ніби тінь від тепловоза, виросла постать Роми, який любив до години одинадцятої ранку погуляти по відділенню з голим торсом. Голим — це дуже відносно, бо, зістригши все волосся з грудей і спини Мордуховича, можна було б на місяць зайняти роботою івано-франківську фабрику валянок. Рома, навпаки, чистив зуби довго та ретельно. Оскільки вони в нього виділялися найбільше, він нещадно шурував їх щіткою для здирання іржі з металу.

Вже через 20 секунд Паштєт був весь покритий відходами Роминої життєдіяльності та, ніби сантехнік, на якого прорвало трубу міської каналізації, пішов до клубу, творити свої доленосні плакати. А Ромчик, звільнивши місце між зубами, пішов його заповнювати новою партією в столовку.

Шеф столовки, стара алкоголічка Нюра, ставилася до солдатиків по-материнськи та годувала їх відповідно. Вона накладала велетенські порції першим десятьом, після чого інші десять залишалися без їжі взагалі. Менш везучим вона пропонувала першими прийти на обід, і тоді без їжі залишалися ті, хто нажерся зранку. Таким чином була вирішена проблема надваги, а вся неврологія ходила стрункою та підтягнутою.