Фараон - Прус Болеслав - Страница 37

— А що ж станеться з нашим флотом, якщо ассірійці захоплять Фінікію? — спитав Гергор.

— Адже насправді це не ваш флот, а фінікійський, — заперечив халдеєць. — Якщо вам бракуватиме тірських і сідонських кораблів, ви почнете будувати власні й навчите єгиптян мореплавства. Якщо будете розумні й спритні, вам пощастить перехопити у фінікійців торгівлю на всьому заході. Гергор махнув рукою.

— Я переказав вам усе, що мені велено, — мовив Бероес, — а ви чиніть на свій розсуд. Але пам’ятайте, що над вами тяжіє десять зловісних років.

— Мені здається, святий муже, — озвався Пентуер, — що ти згадував про внутрішні чвари, які загрожують Єгиптові. Що це має бути?.. Якщо ти зволиш відповісти слузі твоєму…

— Про це не питайте мене. Ви про те мусите знати краще, аніж я, чужа людина. Пильність виявить вам хворобу, а досвід підкаже ліки.

— Вельможі страшенно утискують простий люд, — шепнув Пентуер.

— Віра занепала!.. — додав Мефрес.

— Є багато людей, які прагнуть загарбницької війни, — сказав Гергор. — Я вже давно бачу, що ми неспроможні її вести. Хіба що років через десять…

— Отже, ви укладете договір з Ассірією? — спитав халдеєць.

— Амон, котрому відкрите моє серце, знає, який немилий мені цей договір, — відповів Гергор. — Ще так недавно ці нікчемні ассірійці платили нам данину. Але коли ти, святий отче, і найвища колегія кажете, що доля проти нас — ми мусимо укласти цей договір.

— Це правда, що мусимо!.. — додав Мефрес.

— Тоді повідомте раду у Вавілоні про свою ухвалу, а вони поведуть справу так, що цар Ассар спорядить до вас послів. Повірте мені — ця угода буде для вас корисна: ви без війни розширите свої володіння. Зрештою, все це обміркувала найвища рада жерців.

— Нехай пошлють вам боги своє благословення: багатство, владу і мудрість, — мовив Мефрес — Так, треба піднести віру в жерців, а ти, святий муже Бероесе, допоможеш нам…

— Треба насамперед поліпшити становище єгипетського народу, — мовив Пентуер.

— Жерці… народ!.. — проказав ніби сам до себе Гергор. — Насамперед треба приборкати тих, що прагнуть війни. Правда, його святість фараон згоден зі мною, й здається мені, що я маю певний вплив на серце достойного наступника трону (хай живуть вони вічно!). Але Нітагер, якому війна потрібна, як рибі вода… Але начальники найманого війська, які лише у війну стають помітними в нас… І наша знать, якій здається, що війна покриє її борги фінікійцям, а їй принесе багатство…

— А тим часом хлібороби гинуть від непосильної праці, а робітники раз у раз повстають проти здирств управителів, — додав Пентуер.

— Цей завжди своєї! — мовив замислений Гергор. — Ти, Пентуере, думай собі про хліборобів та робітників, а ти, Мефресе, про своїх жерців. Не знаю, що вам пощастить зробити, але я присягаюсь, що, якби мій власний син штовхав Єгипет до війни, я знищив би власного сина.

— Так і чини!.. — відповів халдеєць. — Зрештою хто хоче, нехай воює, аби тільки не в тих країнах, де може зіткнутися з Ассірією.

На тому рада закінчилась; халдеєць накинув перев’язь на плече і закрив обличчя; Мефрес і Гергор стали по обидва боки від нього, а за ними Пентуер; всі повернулися до вівтаря.

Коли Бероес, схрестивши руки на грудях, почав шептати заклинання, в підземеллі знову все захвилювалось і почувся ніби далекий гомін, який здивував присутніх. Тоді маг промовив голосно:

— Бараланенсе, Балдахенсе, Паумахе, взиваю до вас, щоб ви були свідками нашої угоди і підтримували наші наміри…

Тут залунали звуки сурем, і так виразно, що Мефрес схилився до землі, Гергор здивовано озирнувся, а Пентуер впав на коліна, почав тремтіти й затулив вуха.

Пурпурова завіса на вівтарі захвилювалася, її складки набрали такої форми, наче звідти хотіла вийти людина.

— Будьте свідками, — заклинав зміненим голосом халдеєць, — небесні й пекельні сили! Хто порушить умову чи викаже її таємницю, хай буде проклятий…

«Проклятий!..» — повторив чийсь голос.

— І знищений… «І знищений…»

— В цьому видимому і в тому невидимому житті. Невимовленим ім’ям Єгови, від звуку якого здригається земля, море відступає від берегів, гасне вогонь, розпадаються елементи природи.

В печері знялася справжня буря. Здавалося, звуки сурем змішувалися ніби з відгомоном далеких громів. Завіса вівтаря знялася вгору, і з-за неї серед миготливих блискавиць з’явилися дивні примари, наполовину люди, наполовину рослини й тварини, переплутані між собою в клубок.

Раптом усе стихло, і Бероес поволі піднявся в повітря над головами трьох жерців.

О восьмій годині ранку гарранець Пхут повернувся до фінікійського заїзду «Під кораблем», де на нього чекали вже вкрадені злодіями мішки і скриня. Через кілька хвилин після нього з’явився довірений слуга Асаргадона, якого господар завів у підвал і коротко спитав:

— Ну, що?

— Я чатував цілу ніч на площі, де храм Сета, — відповів слуга. — Близько десятої вечора з саду, що за п’ять дворів від палацу «Зелена зірка», вийшло троє жерців. Один із них, з чорною бородою і волоссям, пішов через площу до храму Сета. Я кинувся за ним, але тут насунувся туман, і я втратив його з очей. Чи цей гарранець повернувся до палацу «Під зеленою зіркою» і коли — я не знаю.

Господар заїзду, вислухавши цю розповідь, ударив себе по лобі й забурмотів сам до себе:

— Якщо мій гарранець одягається, мов жрець, і ходить до храму, то він сам мусить бути жерцем. А коли в нього борода й волосся, то це жрець халдейський. А якщо він потай зустрічається з тутешніми жерцями, то тут є якесь ошуканство. Не казатиму про це поліції, бо ще вскочу в якусь халепу. Але сповіщу про це комусь із високих сідонців, бо тут пахне зиском якщо не для мене, то для наших.

Незабаром повернувся другий посланець. Асаргадон і його повів до підвалу і почув від нього таке:

— Я цілу ніч простояв навпроти палацу «Під зеленою зіркою». Гарранець був там, напився і такий зчинив галас, що аж поліцейський мусив стукати до воротаря.

— Що ти кажеш? — перепитав господар. — Гарранець був у палаці «Під зеленою зіркою» цілу ніч і ти його там бачив?

— Не лише я, а й поліцейський.

Асаргадон покликав першого слугу і звелів кожному з них повторити свої свідчення. Вони повторили, кожен своє. З цього виходило, що гарранець Пхут цілу ніч пиячив у палаці «Під зеленою зіркою» й ні на хвилину не виходив звідти, і водночас — що він пізно ввечері пішов до храму Сета й не повертався звідти.

— О!.. — бурмотів фінікієць. — У цьому криється велике ошуканство!.. Треба якнайшвидше повідомити старійшин нашої фінікійської громади, що той хетт може бути водночас у двох місцях. Заразом попрошу його, щоб забрався з мого заїзду. Не люблю таких, що мають дві личини — одну свою, другу — про запас. Бо то — або великий злодій, або чаклун, або змовник.

Оскільки Асаргадон боявся таких речей, він про всяк випадок убезпечив себе молитвами до всіх богів, які прикрашали його заїзд. Потім він подався до міста й повідомив про нічні події старійшину фінікійської громади, а також старійшину цеху злодіїв. Повернувшись додому, він викликав десятника й заявив йому, що гарранець Пхут — людина дуже небезпечна. Нарешті він запропонував гарранцеві виїхати з його заїзду, якому він не приносить ніякого зиску, а тільки клопіт та збитки.

Пхут охоче погодився і сказав господареві, що він цього ж вечора відпливає до Фів.

«Щоб ти не вернувся звідти! — подумав гостинний господар. — Щоб ти згнив у копальнях або впав у річку на поживу крокодилам!»