Выбери любимый жанр

Вы читаете книгу

Екзотичні птахи і рослини з додатком «Індія»

Андрухович Юрий Игоревич

Выбрать книгу по жанру

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Разное

Техника

Автомобили и ПДД

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело

Последние комментарии

оксана2018-11-27

Вообще, я больше люблю новинки литератур

К книге

Professor2018-11-27

Очень понравилась книга. Рекомендую!

К книге

Vera.Li2016-02-21

Миленько и простенько, без всяких интриг

К книге

ст.ст.2018-05-15

И что это было?

К книге

Наталья222018-11-27

Сюжет захватывающий. Все-таки читать кни

К книге

Екзотичні птахи і рослини з додатком «Індія» - Андрухович Юрий Игоревич - Страница 2

Изменить размер шрифта:

РОМАНС МАРТОПЛЯСА

Я стужився. Я, мов кінь, погриз вудила —

відступи, бідо гірка й мороко:

десь любов моя на Ринку заблудила,

десь отам,

між ренесансом і бароко…

Я стужився. О подайте катеринку!

Про гризоту вам заграю, про утому;

десь любов моя пропала серед Ринку,

між перекупками, три століття тому…

Може, знову кокетує з різниками,

що, ножі об фартухи повитиравши,

височіють, наче брили, над лотками,

мружать очі, мов коти, на неї завше?

Може, спритний зеленяр за стиглі вишні

рве із неї грішну ягоду цілунку?

Чи хитрун-купець в єдваби пишні

окрутив мою зрадливу юнку?

Ах, на Ринку — всі спокуси світу…

Там таке побачиш — не насниться!

Може, мою діву чисту й світлу

заманили в Чорну Кам'яницю?

Чи й сама вона закам'яніла,

і тепер стоїть собі — Діана!

І ночами шле камінні стріли

в мої вікна, втрачена й незнана.

Тра-ля-ля, тра-ля-ля-ля,

тра-ля-ля, тра-ля-ля-ля,

тра-ля-ля, леле, дана-дана!..

БЛАГАННЯ МАРТОПЛЯСА

Братове, до вогню мене прийміть,

подайте хліба чесний почастунок —

я йду давно, а клич нічних вістунок

мертвить і воскрешає водномить.

Я виміняв на вітер срібло й мідь,

я став недоторканний, мов цілунок.

Я йду і на плечі моєму клунок,

і ви мене, братове, обійміть!..

Я не навчу вас жити на землі,

збирати мед і стригти череду,

додаючи рублі та мозолі.

По гострім путівцю, мов по мечу,

до ваших жител радісно прийду

і невблаганну зірку засвічу…

БАЛАДА ПОВЕРНЕННЯ

Коли мандрівник повернувся додому,

ступив за ворота, зійшов на поріг,

здійнявши на плечі дорогу і втому, —

всі радощі світу вляглися до ніг.

Його не забули, його зустрічали:

вечеря з вином — на широкім столі;

чомусь не казав про далекі причали,

замкнувши в устах невідомі жалі.

І всім було дивно, і жінка до ранку

зітхала в даремній гонитві за сном.

А він все дивився туди, за фіранку,

де зірка по небу пливла над вікном.

* * *

А це така любовна гра:

кружіння, дзеркало і промінь! —

ти все одно підеш за грань,

у чистий спомин, чистий спомин.

Кружіння!.. Ніби й неспроста

миттєвий дотик (чудо стику!) —

на луг життя і живота

покласти б руку, теплу й тиху…

Ми надто близько — марний знак,

той запах Єви — не інакше!

Ми двоє в дзеркалі, однак

усе не так і все не наше.

Бо вийду із дзеркальних меж —

розвалиться хистка будова.

Ти в чистий спомин перейдеш,

слонова кість, роса медова…

МУЗЕЙ СТАРОЖИТНОСТЕЙ

Як ми ходимо обоє

нетрями старого дому!..

Гобелени і гобої

славлять пару невідому,

ніби бачать

нашу змову:

кожен дотик —

теплий спалах.

І тоді ми знову (й знову)

переходимо

в дзеркалах.

На годиннику з гербами,

як завжди, година друга,

і крадеться вслід за нами,

може, туга, може, фуга…

Повз портрети

і портшези

з нами йде

луна від кроків.

Ми кудись надовго щезли

(двісті років?

Триста років?).

І, коли вже стане темно,

з неопалених покоїв

(я, здається, вівся чемно,

я нічого не накоїв),

у жаркі вогні неонні

повертаємось

навіки.

Я несу тебе в долоні, і життя таке велике…

СТИХІЇ

Мадригалик

По-перше камінь. Твердь. І підмурівок.

Холодна перепона. Тож мета

втікає від зарюмсаних корівок,

а зостається творення хвоста.

Коли, розбивши камінь, з порожнечі

ти витвориш, мов іскру, чистий шал,

Вона тобі — рожеві нігті в плечі,

Се — у вогні розжарений метал.

Але коли ти Майстер, то з металу

ти витнеш золоті кружала зір

і понесеш її, легку й повсталу,

і се — стихія леткості: ефір.

НІЧНА ЗМІНА

Закіптюжений ангел живе у друкарні,

наче промінь стрибає в дівочі люстерка,

на губах залишає цілунки безкарні —

безшелесний, мов тінь, і липкий, мов цукерка.

А за вікнами вечір, десята година,

але ясно, як вдень, бо п'ятнадцяте червня.

І любовна жага, аж якась голубина,

засвітилась на площі, як п'яна харчевня.

І зібралось на дощ, і цвітуть парасолі —

попід вікнами плавне народне гуляння,

і цукрові блудниці пливуть в ореолі,

а друкарня двигтить і гуде, мов ґуральня.

І тримає в собі цих легких полонянок,

що мов сірі гілки виростають з машини, —

щось літало над ними, в'язке, як серпанок,

перетнувши повітря, мов тіло пташине,

щось крутилося тут, безпорадне й крилате!..

І коли врешті змовкнуть нічні лінотипи, —

розкриваються плечі, спадають халати,

кольорові дівчата виходять під липи.

Заспокоєний ангел, покинувши чати,

на рулонах паперу вкладається спати…